На початку цього року у видавництві «АСМІ» вийшла друком нова — вже четверта — книжка полтавської письменниці Наталії Жовнір під назвою ««Мандри століттями». До неї увійшла повість з елементами фантастики «Мандри століттями» й оповідання «Білявка».
Книжка «Мандри століттями» вже є в деяких бібліотеках, зокрема в Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. П. Котляревського, в центральній бібліотеці міста По-лтави й у міській бібліотеці-філіа-лі № 2. Заплановано кілька її презентацій у Полтаві, також Наталію Жовнір запросили презентувати нову книжку в Херсоні.
«Майбутнє вже не те,
що було раніше».
Поль ВАЛЕРІ
Хто з нас не хотів зазирнути в майбутнє? Споконвіку людство прагне цього. Із прискоренням науково-технічного поступу ми все більше замислюємося над можливостями подорожей у часі, однак поки що вони, на жаль (чи на щастя?), залишаються тільки мріями. Головні герої повісті Наталії Жовнір «Мандри століттями» Інна та Євген подорожують із ХХІ у ХХІІ століття й назад. Перебуваючи в міжчассі, читач разом із ними повертається в недавнє минуле України (передреволюційне життя 2013 ро-
ку, Майдан, початок російсько-української війни) і з цікавістю оцінює далекий 2113 рік — високотехнологічний, комфортний, мирний і безпечний. «Усе для людей» — ця сучасна мрія-мантра українців перетворилася в повісті на реальність. Прекрасні дороги, ідеальний транспорт, комфортне житло, максимально зручні одяг і взуття… Чудові стосунки в робочому колективі, дбайливий керівник, достатньо часу на відпочинок і загалом на себе — про все це сучасна Попелюшка Інна могла тільки мріяти у своєму — нашому! — ХХІ столітті. Та чи могла вона мріяти, що знайде кохання у своєму місті, але… на сто літ старшому? Власне, навколо історії кохання й побудовано захопливий сюжет повісті. Інні та Євгенові доводиться долати величезну відстань у ціле століття, щоб бути разом. Їхні долі тісно переплетені з долями інших закоханих — Світлани й Олександра, Яни й Максима, почуття яких описано з особливою щемливістю.
У повісті змальовано минулий і майбутній простір невеликого провінційного міста — обласного центру в центрі України, в якому безпомилково вгадується Полтава. Письменниця виявляє не тільки романтичне бачення світу, а й риси справжньої дослідниці-урбаністки, здійснюючи ретельний порівняльний аналіз міста 2013-го та 2113-го років. Очікувано, що у ХХІІ столітті його простір став ергономічним, напрочуд комфортним і дружнім для людей. Натомість рельєфно змальовано сучасні проблеми містян, особливо помітні жителям далекого майбутнього. Узагалі показати сьогодення через майбуття — дуже вдалий, на наш погляд, художній засіб. Цікаво, що читачу запропоновано не тільки приміряти на себе роль жителя майбутнього, а й побути ним. Наприклад, полтавці вже звикли до невідомої 2013 року красивої назви центральної вулиці — Європейська, набагато кращої «за ту, чужинську, нав’язану місту справді європейському за своєю історією та географічним розташуванням».
Здавалося б, змальоване в повісті майбутнє ідеальне. Та чи є воно справді утопічним? І всі люди за сто років стали раптом прекрасними? Звісно, що ідеального суспільства не існує. Нікуди не ділися, наприклад, злодюжки — «є такі, що намагаються вкрасти, хоча майже в ста відсотках випадків злодіїв відразу ловлять. Поліція в нас працює дуже професійно, а спеціальне новітнє обладнання сприяє їй у роботі». Відмінність між суспільствами ХХІ та ХХІІ століть також у тому, що в майбутньому інакше ставляться до злодіїв: їм надають психологічну та психіатричну допомогу, оскільки вважають, «що в більшості випадків злодійство — це хвороба, психічний розлад: хворі таким способом отримують адреналін...»
Інтимні стосунки в майбутньому великою мірою стали віртуальними, що, звісно, неприродно для людини: «Появу дітей у сім’ї ретельно планують. І часто, народивши заплановану кількість дітей, чоловік та дружина більше не зустрічаються в ліжку. Вони можуть сидіти по різних кімнатах і любити одне одного у віртуальному просторі, і це обох влаштовує. Крім того, так для жінки немає ніяких ризиків невчасної вагітності».
Нібито логічною видасться сучасному читачеві, останнім часом зорієнтованому на використання гаджетів, відсутність у прийдешніх поколінь ще звичних нам паперових книжок. Та процес розвитку книгодруку авторка описала з певною іронією, звернувши увагу на модні сьогодні екологічні рухи, які насправді спричинюють зворотний результат: «…видавці експериментували з різними матеріалами, тому що набув великого масштабу рух за збереження лісів… Зрештою з’явилися нові природоохоронні організації, активісти яких зчинили гамір, що синтетичними книжками ми будемо забруднювати довкілля, коли їх списуватимуть із бібліотек або викидатимуть власники. Дерево та, відповідно, папір, виготовлений із деревини, згорає, а ця синтетика — ні. Урешті-решт ця суперечка між екологами призвела до того, що книжки фактично зовсім перестали друкувати».
Авторка визначила жанр твору як реалістичну повість з елементами фантастики, а отже, запропонувала подивитися на описане майбутнє як цілком імовірне. І справді, чому б не повірити в нього? «Той час є казковим для всіх, хто живе в непростому ХХІ столітті, а для Інни, як і для її Євгена то цілком реальний благополучний час». Спочатку здається, що це пік суспільного розвитку: «Ми зараз, у 2113 році, уявляємо, що вже досягли всіх бажаних висот, зробили життя наше максимально комфортним, у науці відкрили та винайшли все, що можна було відкрити та винайти... І що тепер нам залишається тільки просто жити й насолоджуватися життям». Та розвиток людства неспинний, переконують читача науковці ХХІІ століття, які побували в майбутті: «…ні, це ще не межа, попереду приголомшливі відкриття. Наші наступники побачать землю зовсім іншою й навчаться жити на ній так, щоб вона не намагалася скинути із себе частину вантажу людської діяльності за допомогою землетрусів, буревіїв, смерчів, торнадо, повеней... У майбутньому люди зупинять опустелювання територій і перетворять наявні ще навіть сьогодні пустелі на квітучі землі. Родючих, багатих ресурсами земель на планеті буде стільки, що державам не треба буде боротися за них між собою...»
На перший погляд здається, що письменниці дуже некомфортно в нинішні часи, які, погодьмося, і справді не найкращі в історії людства. Проте через думки Яни авторка передає читачам щиру й трохи пафосну оптимістичну обіцянку: «Ми зробимо все, що зможемо, щоб не тільки те далеке, а й найближче наше майбутнє стало таким, як у мріях мільйонів українців». Перегортаючи сторінка за сторінкою повість «Мандри століттями», розмислюємо, що прийдешнє буде таким, яким створили його ми, і сподіваємося, що врешті-решт воно стане казковим.
Юлія БРАЇЛКО,
кандидат філологічних наук,
доцент ПНПУ імені В. Г. Короленка
Додати новий коментар
Freddievon
18.11 2024 - 7:29
Посилання
How to Securely Log Into
Brianvef
18.11 2024 - 8:29
Посилання
Explore the Innovative World
AndreNof
18.11 2024 - 8:30
Посилання
Welcome to Stargate Finance
Jeromeawats
18.11 2024 - 9:30
Посилання
Optimize your trades across
FreddyCrime
18.11 2024 - 9:32
Посилання
Phantom Wallet Extension |
RichardJoity
18.11 2024 - 17:20
Посилання
A ring found among the debris
Stevendig
19.11 2024 - 12:35
Посилання
Unlock the Power of
Robertdof
19.11 2024 - 13:43
Посилання
What is DeBridge Finance?
Сторінки