Свідчення на суді історії

Ця невеличка за обсягом книжечка «Сумні спогади. 1933 рік на Полтавщині», яка належить перу полтавця, учасника національно-визвольних змагань українського народу початку XX століття Левка Рися та опублікована в 1951 році у виданні «На чужині» під псевдонімом Л. Р. Суслик, є символічною свічкою пам’яті жертв Голодомору й переконливим свідченням на суді історії про тяжкий злочин, вчинений комуністичним тоталітарним режимом у 1932—1933 роках проти українського народу.

«Запали свічку пам’яті» — із таким закликом до українців звернувся американський історик і дослідник Голодомору Джеймс Мейс, який очолював комісію з дослідження цього геноциду в Україні, створену Конгресом США. У «Рапорті Конгресу США», підготовленому цією комісією на основі зібраних документів і матеріалів, а також свідчень очевидців масштабної людської трагедії, знайдемо і спогади-свідчення уродженця хутора Недільківщина Зіньківського району, сина заможного козака-хлібороба Левка (Леонтія) Рися.

Доля цього гетьманця за переконаннями, козака-самостійни-ка, який продовжив воювати на Полтавщині в загонах Масюти й Леонтія Хрестового проти більшовицької влади, героїчна і драматична. На початку 1932 року він був заарештований і засуджений до п’яти років позбавлення волі. Відбував покарання на будівництві Біломорканалу, про що згодом, перебуваючи в еміграції у Великобританії, розповість у спогадах «Криваві сторінки з неписаних літописів: Козацько-хуторянська Полтавщина в боротьбі проти московського комунізму». Розповість про те, що бачив на власні очі, що особисто пережив і вистраждав: про повстанський рух на Полтавщині, голод 1922—1923 років, більшовицький терор та арешти інтелігенції у зв’язку з процесом над членами Спілки визволення України...

Перу Левка Рися (Л. Р. Суслика) належить ще праця «Він має задуху: на матеріалі пленуму ЦК партії в Москві 1961 р.» та низку публіцистичних статей, спогадів і виступів у пресі багатьох країн Заходу. Та чи не найбільший розголос мала книжечка «Сумні спогади», яка вражає не лише лаконічними описами жахливих картин страждань виморених голодом українських селян конкретно в Зіньківському районі, а саме на хуторі Северинівка та в прилеглих населених пунктах Полтавської області, а й проясненням мети, яку ставив перед собою комуністичний режим: зламати волелюбний дух спротиву українського народу імперській Москві. Саме з цією метою, наголошує автор «Сумних спогадів», московський окупант й організував цей нечуваний у світі злочин — Голодомор в Україні й на Кубані.

Про цю трагічну голгофу українського народу в зловісні 1932—1933 роки також свідчив славетний полтавець родом із хутора Кошелика, що поблизу села Солониця Лубенського району, Василь Барка (Очеретько, псевдонім — Очерет). Людина великого таланту, письменник-філософ Василь Барка сам ледве вижив у голодні роки на Полтавщині та в 1934 році на Кубані. Він бачив на власні очі моторошні картини страждань від голоду сільського люду, жахи людоїдства й відтворив у романі «Жовтий князь» цю чорну безодню людського горя та відчаю. Василь Барка, як і Левко Рись бачив, як гниють на станціях і біля елеваторів розкриті під дощем, підтоплені водою гори зерна, як озвіріла від безкарності та вседозволеності сільська голота (так звані активісти) вириває з дитячих рук житній колосок, як божевільні від голоду люди по-їдають рідних і чужих, як німотно мовчать хати, з яких долинає солодкавий трупний запах… Їм, мільйонам замордованих українських селян, на яких тоталітарний режим накинув жахливу петлю голодної смерті, полтавці Василь Барка й Левко Рись своїми страхітливими хроніками запалили символічні свічки пам’яті про страшні муки й переживання українського народу.

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ,

академік НАН України, голова Товариства зв’язків з українцями за межами України (Товариство «Україна-світ»)

***

Виповнилося 25 років від того моменту, коли душа відомого громадського діяча, письменника відлетіла в засвіти. Наш славний земляк прожив довге життя — 96 років, переживши репресії радянської влади, Голодомор 1932—1933 років, війну й еміграцію. Його книга «Сумні спогади. 1933 рік на Полтавщині», написана в Англії, вразила західноєвропейського читача своєю болючою правдою. Вона звучить, як набат за загиблими від голоду і репресій в Україні.

Левко Рись (псевдонім — Л. Р. Суслик) дожив до світлого дня, коли його улюблена Україна стала незалежною державою. Він першим відгукнувся на заклик Полтавського краєзнавчого музею зустрітися всім землякам у будинку Василя Кричевського й передати свої праці для нової експозиції музею. Так книга «Сумні спогади» повернулася на Батьківщину.

Полтавське обласне відділення Товариства зв’язків з українцями за межами України, яке я очолювала, працюючи завідувачкою відділу Полтавського краєзнавчого музею, вело активне листування з нашими видатними земляками в українському зарубіжжі. Листи Левка Рися були по-батьківськи теплими, сповненими любові до нас, рідної Полтавщини. Ми працювали над збором творчого доробку наших славетних полтавців в еміграції й готували перші перевидання їхніх книг (10 книг із літопису боротьби за волю України).

До 90-річчя Голодомору-гено-циду 1932—1933 років товариство підготувало перше перевидання в Україні книги Л. Р. Суслика «Сумні спогади. 1933 рік на Полтавщині». Передмову до видання написав академік НАН України, директор Інституту української літератури, доктор філологічних наук Микола Жулинський. Рецензент Л. І. Шаповал, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, перевидання книги Р. Л. Суслика «Сумні спогади. 1933 рік на Полтавщині» рекомендує на розгляд комісії з визначення соціально-значущих видань департаменту інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю Полтавської облдержадміністрації для друку.

Перше перевидання книги Л. Р. Суслика «Сумні спогади. 1933 рік на Полтавщині», написаної в еміграції, буде ще одним поверненням в Україну творчого доробку видатних полтавців, репресованих радянською владою, та стане цінним історико-краєзнавчим матеріалом для вивчення й осмислення трагічних сторінок української історії ХХ століття сучасним поколінням.

Віра КОШОВА,

голова Полтавського обласного відділення 

Товариства зв’язків 

з українцями за межами України