Українська пастка для Кремля: поганий мир і ще гірша війна

От уже який день обговорюємо, чи буде війна між Росією та Україною. Багато хто схиляється до того, що жодна сторона війни не хоче, але вона можлива. Ця ситуація схожа на палаючу суміш, яка може вибухнути в будь-який момент. Неважливо, що стало поштовхом до чергового зриву перемир’я між Україною та невизнаними республіками («ДНР» та «ЛНР». — Авт.) і що спонукало Росію продемонструвати силу на кордоні з Україною. Можна перерахувати десяток можливих причин ескалації: прагнення Президента Володимира Зеленського посилити свою підтримку в країні і повернути собі увагу Заходу, а також спроба Кремля змусити Київ почати виконувати Мінські домовленості, які для нього є самогубством.

Ви можете продовжувати здогадуватися, що спричинило ескалацію. Натомість важливіше усвідомити причину, яка заважає врегулювати конфлікт між Росією та Україною. Причина — несумісність структурних основ української та російської державності. Україна може бути суверенною державою (цього хочуть більшість українців), тільки віддаляючись від Росії. Суверенітет означає рух України до Європи. «Гібридна» версія держави, де інтегрували б московський Донбас в Україну, перетворює країну на «failed state» з російським ошийником.

Зі свого боку Росія, підтримуючи імперські настрої, не може прийняти український суверенітет. Це позбавляє її ролі жезла в євразійському просторі. Відхід України нетерпимий для російської еліти, яка разом із президентом Володимиром Путіним вважає, що «росіяни та українці — один народ». Тому відокремлення частини цього «народу» — це удар по російській державі.

Компромісу щодо Донбасу між Росією та Україною можна досягти, лише відмовившись від частини своєї державності. Швидше навіть через переформатування держави! Жодна сторона не готова до цього.

У цій ситуації стабільне пе-ремир’я між Україною та невизнаними республіками є прима-рним. Крім того, всі учасники мирного процесу — Німеччина, Франція, Росія та Україна — показують різне розуміння Мінських домовленостей, їх почали сприймати як прикриття для неможливості домовитися.

Безпеку та територіальну цілісність України можна гарантувати лише через її інтеграцію з європейським простором. Але Європа до цього не готова. Допомоги, яку Київ отримує від Заходу, недостатньо для забезпечення безпеки України. Але достатньо для збереження ворожнечі Росії, яка сприймає суверенітет України як загрозу, а Україну — як поле стримування Заходу.

Зменшення ресурсів російської системи змушує Москву активніше вдаватися до силової гри для збереження влади. Україна залишається ключовим об’єктом силового шантажу для Кремля. Але шантаж демонстрацією сили вимагає поєднання ризиків і переваг. Стратегічна шкода від перетворення України на антагоніста перевищує тимчасову вигоду, яку отримує Москва, гальмуючи розвиток суверенної України.

Нинішня ескалація конфлікту наразі на користь Києву,  адже поновлює згасаючі симпатії Заходу до України та змушує США підтвердити готовність допомогти. Росія, навпаки, почала грати м’язами і, обіцяючи «кінець України», програє. Посилюються сумніви щодо здатності Кремля врегулювати конфлікти цивілізованим способом та зберігати гідність. Агресивність Росії навряд чи підвищить довіру до неї сусідніх країн. Повернення Росії до діалогу із західним світом ускладнюється. А тим часом цей діалог є засобом підтримки російської глобальної ролі. Формат «фортеці» є руйнівним для світового статусу Росії. Їй потрібен діалог із Заходом зокрема для того, щоб не залишатися наодинці під час піднесення Китаю.

Ще одна біда для Росії — загроза в тому, що сепаратистські режими Донбасу шантажують Москву, нацьковуючи її на Київ та паразитуючи на військовому конфлікті. Явище «хвіст крутить собакою» — не така вже й рідкість у політиці.

Звичайно, просто спостерігати за Україною, яка кинула «мінський маршрут» у кошик, Кремль не може. Це удар як для державної пихи, так і для самолюбства президента Путіна. Але кожне гарчання Росії не приведе до бажаного результату, а тільки збільшить ступінь ескалації і  ускладнить її шанси вийти з конфлікту без втрат для репутації  та міжнародного потенціалу. Однак це також тупикова ситуація для Заходу, який не може знайти способу врегулювати конфлікт в європейському регіоні.

Україна стала пасткою для Росії: не можна ігнорувати, але не можна і примусити прийняти свою правду. Ми бачимо конфлікт, який став міною сповільненої дії. Завдання сьогодні — повернутися до перемир’я на Донбасі та зосередитися на гуманітарно-економічних питаннях життя населення по обидва боки протистояння. Йдеться про «замороження» конфлікту, а не про його політичне рішення. Поки триває несумісність Росії та України, люди з обох сторін платять за це кров’ю й життями.

Лілія ШЕВЦОВА, 

російський політолог

globlvillage.com