(уривок із поеми)
Цього року Кремль провів на території тимчасово окупованої ним української АР Крим чергові незаконні вибори до органів місцевої влади. Це обурило не лише жителів нашої держави, а й світову громадськість. Про Крим, його недавню історію та сучасну дійсність і йдеться в пропонованому уривку з однойменної поеми.
Мій друг
Родом з Криму,
І в цьому вся суть.
Та вже стільки років
Незрадно несуть
Весною йому журавлі
Лиш привіти
Із краю отецького.
Але радіти
Привітам отим
Зараз сили нема,
Бо нинішній Крим —
Це велика тюрма,
Де править агресор
З обличчям кремлівським,
Де нищать татарське усе
Й українське.
Отож і мене
Обсідає жура,
І думи важенні, немовби гора…
Напружую знову чоло своє
Зболене:
Чому-бо так сталося?
Ким це дозволене?
Крим, Лівадія, 1921 рік
Задивились
Мрійні кипариси
На сади і парки голубі…
Й постають рядки
Жахливих чисел:
Скільки доль
Промчало в бій тоді?
Десять тисяч
Впали головою
За комуну, за новітній Крим…
Та по трупах твердою ходою
Йшли «совіти»
Крізь вогонь і дим.
І тепер, коли немає пана
І не чути громів і пожеж,
Їдуть в Крим обдурені селяни:
«Звідти
Вже ніхто не прожене.
Житимуть
У царському палаці,
Згадуючи зрідка про село…»
Та змозолені від плуга пальці
Знов хрестом
Лягають на чоло.
Бо панів
Неначебто й немає,
Але нова каторга — колгосп.
Й комісари все щось затівають,
Все мудрують,
Щоб в тюрму когось…
Крим, Джанкой, 1933 рік
Потяг став, видихаючи пару,
І сіпнувся ланцюг солдатів.
«Брати всіх, хто катається даром», —
Наказав командир пихатий.
І побігла триклята година
До пошарпаних геть вагонів.
Хтось прицупив довгущу драбину,
Щоби легше здиратись вгору.
Їх уже із дахів забирають,
Пасажирів, бідою вбитих,
Б’ють, штовхають
І ще брудно лають…
«У підвал їх!» — луна сердите.
Ну, а потім
Отой же пихатий
Поділився з місцевим «тузом»:
«Звикли жити вкраїнці багато,
Їсти й пити щодня від пуза.
Їм колгоспний прогрес —
Що той дідько:
Геть бунтують «хохли». Тож і ми
В тундру їх, у Сибір…
Й дуже рідко
Хтось сховатись зумів
Від тюрми.
Тепер
Голод наслали повсюдний —
Поздихають нехай,
Щоб знали,
Як вождю не коритись,
Облудні
Виголошувать ідеали.
Голод, смерть у них,
То «хохли» — у Крим.
«Порятуй нас!» — благають Бога.
Не втекти,
Не сховатись від помсти їм —
Переловимо всіх до ‘дного».
Москва, Кремль, 1944 рік
У кремлівських
Важких кабінетах
Сушать голови сиві дядьки:
«Його славить сьогодні уся планета,
Бо погнав
Геть фашиста таки.
Та, хоч Сталін упертої вдачі,
В сорок першому дуже злякавсь —
Аж два тижні просидів на дачі
Й до народу, бач, не обізвавсь.
А фашист
Плюндрував Україну,
Білорусь, до Москви аж діставсь.
Хто тепер відповість за руїну?
Ну не вождь же,
Хоча він і вс…сь?!.»
І придумали сивоголові:
«Так, втікали ми —
Зрада ж бо скрізь.
Продалися лихим людоловам
І «хохли», й інгуші якісь.
Окупантам
Служила завзято
Й татарва —
Витвір лютих звірюк.
Полягло комуністів багато
Від їх підлих
Скривавлених рук.
Отож
Зрадників всіх треба нині
В Казахстан, у Сибір відігнать.
Хай подохнуть отам,
Кляті свині.
Ну, а інші…
Урок будуть мать».
Хтось обмовився тут:
«Як же можна,
Щоб народ ввесь?..
Побійтесь Бога!..»
Не сприймалась незгода кожна,
І чекала сумна дорога…
Крим, Бахчисарай,
1944 рік
Ніч
Розбуркали реви моторів,
Метушня й переляканий плач.
«Поспішай, поки темно надворі!» —
Кинув ротному владний вусач.
І забігали «енкаведисти»:
Всіх хапали — жінок і дітей.
Тож неслись «студебекери» містом,
Вщерть заповнені горем людей.
«Це за що?
Я ж на фронті… Ось рана…
Ордени і медалі… Поглянь!..»
А його волокли, як барана
І не слухали тих умовлянь.
А його волокли.
Хіба ‘дного?..
Сотні тисяч забрали в ту ніч.
І не в поміч молитви до Бога,
Не в рятунок знесилена річ.
Ну, а далі — вонючі вагони,
Ну, а далі — казахські степи
І пустелі азійські, і зони…
Хочеш вижити — дочовпи!
Так
Залишився Крим без татарів —
Основного коріння свого.
А на те, що дісталося даром,
Налетіли… Й давай хто кого.
Тисячі поселенців з Росії
В Крим рвонули, бо житло є там.
Більшість тут назавжди і осіли.
Ну, а решта…
А ну їх к бісам!
Москва, Кремль, 1954 рік
Як Хрущов
Повернувся з Криму,
То зібрав він Політбюро:
«Я гадаю: наступну зиму
Крим сьогодні вже запоров.
На татарів нема надії —
На засланні конають дні.
А хто ще так трудитись вміє?
Хто, питаю, скажіть мені?!.
Поселенці з Росії, може,
Й непогані як люди. Втім,
П’ють сивуху вони безбожно…
А в роботі хоч хто спотів?
Вони з Півночі, риболови…
Що пшениця, що виноград —
Для них зовсім чужинське слово,
Як для нас… авокадний сад...
Ні кормів для худоби досі,
Ні корівників тут нема.
Натерпілися вволю. Досить!
Треба рішення нам приймать.
Кримську область,
Хоч це й нелегко,
Передати в УРСР.
Київ поруч, Москва — далеко.
Кому ж краще вестись тепер?»
Як сказали,
То так зробили.
Всесоюзна Верховна Рада —
Ця найвища в державі влада —
Одностайно проголосила:
Кримська область уся
Віднині
Підпорядковується
Україні.
Київ, ВДНГ, 1964 рік
«Десять років
Лише минуло,
А як Крим помітно розцвів:
Заквітчався кільцем аулів,
Шумом цитрусових садів…
Добре родить тепер
Пшениця,
Виноград гне лозу до ніг,
І на фермах все, як годиться,
І асфальт на дороги ліг...», —
Говорили отак ось люди,
Оглядаючи ВДНГ.
Й розливалася радість всюди
За відсотки значні й кг.
За міста,
Що в садах втонули,
За курорти, небес блакить…
«А вода тепер, мабуть чули,
Із Дніпра аж у Крим біжить».
Так, добряче тут українці
Потрудились (всі інші — теж!) —
І направлені, й добровольці…
Дяка наша за це — без меж!
Шана наша
Усім кримчанам
За характер, що день у день...
Тому й долю ясну вквітчали
Ордени і любов людей!
Крим, Севастополь,
1976 рік
Чорне море і гучний прибій.
Величаве історичне місто.
В сорок першім — вирішальний бій
Із жахітним нелюдом —
Фашистом.
Оборона, Севастополь, Крим —
Українців героїчна слава.
Мов косою, фронт людей косив,
Але встояли матроські лави.
Височіє ген Сапун-гора,
Промовляє в часі діорама…
Це минуле вийшло на-гора,
Щоб прикрити незагойні рани.
Тридцять п’ять минуло із тих пір,
Але біль в душі не затихає —
Серед жовтих піль і Кримських гір
Пам’яттю незрадною витає…
Крим, Сімферополь,
1991 рік
Це омріяне слово «свобода»…
Хто устоїть під чаром його?!.
На майдані вже стільки народу,
І у серці — бентеги вогонь.
«Незалежність!» —
Лунає з трибуни.
«Україна!» —
Весь натовп гучить.
Ну, а серпень — мерщій на парсуни
Й у прозорість серпневу мчить.
Ейфорія так швидко минає…
За роботу вже братися час!
Але як? Дуже мало хто знає.
Хоч крикливих — ого поміж нас.
«Крим — російський!» —
Пищать маргінали. —
Українським газетам — не буть!»
Чи вони тоді, в серпні, дрімали?
Чи горілку дудлили? Мабуть.
А можливо, тоді ще вказівки
Із Кремля не було…
«Нє пущать! —
В підворіттях відлунило гінко. —
Нєсогласниє єсть? Замолчать!»
Але ні, не замовкли вкраїнці.
Це й позбавило Крим наш лещат,
Що вготовили браття-чужинці,
Котрі й досі про дружбу лящать.
На бік правди ступили й татари,
Повертаючись знову у Крим:
Кожен з них стільки років он марив
Про Вітчизни священної дим.
Разом Крим
І відстояли кримці,
Разом мріяли йти до висот
І татари нові, й українці…
До небачених досі красот!
Хоч не все удалося одразу:
Доля в шкіл і у ЗМІ, бач, одна —
Лиш російські.
За це іншим разом
Ми поплатимося сповна.
Київ, майдан Незалежності, 2013 рік
Аж дванадцять років
Пробігло
З пір, коли український люд
Зруйнував більшовицьке лігво
Й скасував підневільний труд.
А натомість — свобода слова,
Всіх зібрань, віросповідань...
Оживає вкраїнська мова,
Долям бачиться світла даль.
Та плететься тихенько слідом
Комунізму примарна тінь.
І від цього постійні біди —
Дилетанство і… просто лінь.
Обираємо президентів,
Сподіваємось, а вони
То кремлівських спецслужб агенти,
То нездари і брехуни.
Зброю ядерну нашу скопом
Московитам передали,
Вслід за нею — і флот військовий…
А де, скажете, ми були?
Де? Збирали гучні Майдани.
Там протести й «Бандитів — геть!»,
Та і дні, й місяці минали,
А без змін все — хоч круть, хоч верть.
Лиш останній Майдан, здається,
Сколихнув не на жарт весь світ.
Чи ж хто думав, що кров проллється,
Що керманич у нас — бандит?
Кримський «Беркут» —
Його це зброя.
А донецький крутий спецназ?
Вони вбивці, а не герої,
Не відвага вела їх — сказ.
Та були тоді на Майдані
І герої справжні таки.
Не начальством високим гнані —
Добровільно йшли юнаки,
Українці, татари, руські,
З Краснодара, із Сак, з Орла
Йшли, щоб волі не сохли русла,
Україна щоби цвіла!
Шана наша, уклін калини
Будуть з ними довічно йти.
А ще — усміх ясний Вкраїни
Й небайдужі в біді світи.
Крим, Ялта, 2014 рік
А Ялту любив я у всі пори року:
Привітна, ласкава, як сонце, ясна,
Грайливо щораз нарум’янює щоки…
А в серці збентеженім —
Вічна весна!
А це несподівано — кліп на екрані.
Як завше — сади, та на обрії — він,
Есмінець.
Курсує в ранковім тумані,
І жерла гармат, і неспокою дзвін.
За ним…
Та там ціла військова армада!
Радари й нагострені стріли ракет…
А сонце то сходить, то в гавані пада,
І хвиля примірює срібний жакет…
В чім річ?
Та здогадуюсь.
В будні скорботні,
Як друзів втрачали у лютій борні
Й ховали героїв з Небесної сотні,
То й задум зродився
В кремлівськім багні:
«Допоки ви чубитесь,
Ми потихеньку
В Криму розташуємо вірні війська.
А ви там співайте:
«Загинь, вороженьку!» —
Це вас вже чекає година гірка».
Сказали — зробили.
Вже й п’ята колона,
Покинувши щілини темні, іде.
Обсівшись жінками і дітьми, загони
Солдатів РФ за собою веде.
«Нехай тільки спробують
В натовп стріляти! —
Це Путін-агресор лякає з ТБ. —
За натовпом
Наші крокують солдати.
Та ми оселедці вам так наскубем...»
Солдати, щоправда,
Мов з іншої каші —
Погони відсутні, шевронів нема…
Але якщо Путін підтвердив:
«Це наші»,
То сумнів ніякий уже не дійма.
А натовпи
Стяги оно розгортають,
Російські, звичайно, у наступ ідуть,
Оточують військо вкраїнське,
Бо знають:
Солдатам стріляти по них не дадуть.
Ось так
Захопили приміщення влади,
Військові частини, ТБ і… тюрму…
І танки на вулицях, п’яні рулади…
Й не лише у Ялті, а скрізь у Криму.
Сприяло
Успішній московській розробці
І те, що без зверхників був тоді край:
Із Києва
Жодних наказів для хлопців…
А ось шпигунам і перевертням —
Рай.
Р. S.
Оце вам і підсумок:
Майже шість років
Росія утримує Крим у лабетах своїх.
Весь світ у тривозі.
Рішучих же кроків
Не роблять ні Штати чомусь,
Ні Європа, на гріх.
Так, санкції є.
Та вони не лякають
Занадто вже Путіна-варвара.
Бо незначні.
Отож і татари безслідно зникають,
Отож і облави, й арешти,
І справи гучні.
«Саджають за що?» —
Запитаєте, може.
За прапор вкраїнський,
Невчасно підсолений жарт…
Порядки в Криму
На фашистські так схожі —
Неначебто досі
Панує тут Гітлерів гарт.
А Путін некараний,
Ой, нахабніє…
Тепер вже Донбас
Волоцюзі такому давай!
Від хати до хати смертями тут віє,
І тоне у крові
Донецький залюблений край…
Заводи і шахти —
Усе зруйнували,
А Крим он під базу військову
Планують віддать…
І це ще не все.
Бо їм мало і мало…
Чорти б вас побрали
Й… лиху ненажерливу мать!
Та хочеться
Злочини ті приховати.
То й вибори
Осьдечки вам, критикани, в Криму…
Але в очі виборцям —
Он автомати,
І «ворони чорні» за рогом,
І шлях у тюрму.
Чи є в України
Якась перспектива?
Звичайно.
Але лиш тоді,
Як згуртується світ
І візьме Росію цупкенько за гриву,
І змусить зійти
З войовничо-загарбних орбіт.
Та нам і самим
Слід триматися купи,
Реформи проводити,
Військо надійне кувать…
Інакше наб’ють нам і пики, і дупи,
Не спуститься з неба
Господня ясна благодать.
Михайло ЛЮБИВИЙ
м. Полтава
Додати новий коментар
Repzyd
5.11 2022 - 7:09
Посилання
rocaltrol 0.25mg ca <a href=