«Браво, маестро Чайковський!»

У мистецтві є речі, які притягують, від яких неможливо відмовитися, які повертають Слово й Музику в усій їхній красі, дають змогу бачити світ не таким, яким він є, а таким, якими є ми. Хіба не в цьому полягає цінність концертів, які дарують незабутні враження, розуміння виникнення симфоній Вольфганга Моцарта, Людвіга ван Бетховена, Петра Чайковського… Музики, що й сьогодні залишається найбільш виконуваною, дає можливість тим, хто її слухає, не зачерствіти душею.

Важко передати словами ту радість, яку 18 грудня подарував нам концерт Полтавського академічного симфонічного оркестру «Новорічна феєрія П. І. Чайковського». Саме цього дня — 18 грудня 1892 року — відбулася перша постановка балету «Лускунчик» за казкою Ернста Теодора Амадея Гофмана, у музиці якого композитор втілив найкращі й найпрогресивніші надбання ХІХ століття. Лейтмотивом нового проекту оркестру як неймовірного подарунка поціновувачам музики до Дня Святого Миколая та Різдва (музиканти відіграють іще один концерт 25 грудня) могли б слугувати слова видатної балерини Анни Павлової: «Щастя — метелик, який чарує й відлітає».

Завжди вражає вплив геніальної музики на уми й серця слухачів абсолютно різних професій та поколінь, здатний розкрити найкраще, що є  в людині. Ось чому хочеться сказати своє слово на захист тих, хто в умовах карантину продовжує зберігати головне в нашому житті — духовну людяність, пропонуючи поринути вглиб почутого. І зовсім не хочеться бути скупим на втішні слова, знаючи, що відгук — найкраща нагорода для виконавців.

У ланцюжок життєвих явищ завжди вплітаються зустрічі, спілкування з обдарованими людьми, що є вищою формою взаєморозуміння з можливістю говорити іншою мовою. З інтелектуальною мудрістю, щиро, вільно, правдиво й без жодних образ. До таких людей тягнешся, захоплюєшся їхніми перемогами. Саме такою насолодою була бесіда після концерту з головними «винуватцями» успіху — народним артистом України, диригентом Віталієм Скакуном, директором оркестру Михайлом Мальком, ведучими цього зворушливого й душевного вечора  Ольгою та Богданом Чернявськими, однодумцями у втіленні в життя задуму. Підкуповувало їхнє бажання не розгубити свого дару, творити цікаво, берегти і захищати вічне — Музику, яка відчиняє двері у Всесвіт.

До речі, таке прагнення знаходити нові форми володіння аудиторією дало можливість оркестру відкрити 10 грудня свій малий зал чудовим камерним концертом в оточенні красивого оформлення, немов підтверджуючи мудрість древнього філософа Платона: «Красиві образи народжують красиві думки, красиві думки — красиве життя». Автором цього проекту став диригент, соліст, талановитий молодий музикант і організатор Єлизар Пащенко — син відомого композитора, творця легендарної групи «Краяни» Анатолія Пащенка. Чудова спадкоємність! Поряд із музикою Йоганна Себастьяна Баха, Вольфганга Моцарта, прем’єрним виконанням сюїти Сергія Прокоф’єва в концерті прозвучали й сучасні оригінальні твори як доказ того, що в невеликому, але затишному, естетично підготовленому залі можна проводити велику й важливу просвітницьку роботу. 

Заслуговує на повагу й той факт, що, приймаючи гостей, оркестр виявляє смак, турбується про зручності, демонструє пристойність, загальну культуру. Одно слово, робить все для того, аби відвідування концертів перетворювалися на радісні події. Практично на очах холодний у минулому Будинок політпросвіти перетворюється на престижний концертний зал європейського рівня.

Як би хотілося в майбутньому побачити в стінах відновленої після пожежі пам’ятки історії та архітектури — колишньому будинку Полтавського дворянського зібрання, де свого часу виступали видатні музиканти, зокрема піаніст Антон Рубінштейн, — не розважальні заклади чи пристановища для судових і податкових служб, а справжній Будинок творчості. Організувати такий було б почесною місією для керівництва міста.

Але повернімося до останнього проекту Полтавського академічного симфонічного оркестру. Вдалий дизайн афіші концерту «Новорічна феєрія», красиво оздоблений зал і сцена, оригінальні декоративні елементи, сама атмосфера очікування дива, срібний голосок дзвіночка, який сповістив про початок дійства, — усе налаштовувало на відчуття, що всі види мистецтва  в своєму синтезі збираються об’єднатися в бажанні дивувати присутніх, підтверджувати думку Вольтера про те, що «кожна сьогоднішня подія народжується з минулого і є батьком майбутнього». Помах диригентської палички в руці Віталія Скакуна — і полилася чарівна музика Петра Чайковського у прекрасному звучанні оркестру, вводячи нас у чудовий світ казки, музики з її неймовірною силою впливу, мелодійним багатством. Казкова фабула сюжету з особливим колоритом звучання оркестру, світловими ефектами, художнім оформленням, живописними кадрами на екрані була підтримана текстом та високим артистизмом чарівної пари ведучих. Усе це допомогло нам знайти себе в країні Дитинства, з якої, як нагадував Антуант де Сент-Екзюпері, усі ми вийшли, зрозуміти, що без дитячої чарівності сприйняття світу неможливо створити щось видатне. А ще — відчути також філософський задум казки, що в чудовій сім’ї, де підтримується температура любові, поваги, інтелекту і, звичайно, поклоніння красі, неможливо не стати сильною, розумною, вільною людиною з розумінням щастя й радості життя.

«Браво, маестро Чайковський!» — такими були заключні слова ведучих, звернені до портрета Петра Чайковського на екрані з підтекстом від Сенеки: «Спогади про видатних людей так само корисні, як і їхня присутність». Залу хотілося додати: «Браво, маестро Скакун!», «Браво, оркестре!». Браво тим, хто допоміг втілити в життя блискучий художній проект, який переконує, що навколишній світ все-таки прекрасний!

Герман ЮРЧЕНКО,

голова Полтавського відділення Всеукраїнської Національної музичної спілки, народний артист України Фото Олександра РОЗУМА