«І повіє вогонь новий із Холодного Яру…»

У 1919—1920 роках майже всі регіони України охопив антибільшовицький повстанський рух. Помітним явищем стали повстанські «республіки», серед яких найвідоміша — Холодноярська. Цьогоріч з ініціативи Українського інституту національної пам’яті, згідно з постановою парламенту, 100-ліття з часу її створення відзначається на державному рівні.

«Ще дихне огнем пекучим всім ворогам Холодний Яр»

Хай же справдяться слова нашого незабутнього борця за волю, мученика і пророка Тараса Шевченка, який сказав, що «ще дихне огнем пекучим всім ворогам Холодний Яр». «Отже, хто любить спокій, хто любить волю, хто любить свій рідний край, хай зараз же іде козаком до Холодного Яру, хай буде дійсно козаком. Хто має зброю, забирай її з собою, хто ж такої не має, але почувається здатним до козацтва, хай іде до нас. Гуртом скоріше здобудемо зброю. Знайте, брати, що Холодний Яр дійсно буде нашим оплотом і він одіб'ється од усіх ворогів...» — це цитата зі звернення «до братів селян і козаків» від 4 червня 1919 року, яке було прийняте від імені «інформаційного бюро штабу загону Холодного Яру». Цей та чимало інших документів про своєрідну республіку над Дніпром, яка під українським національним синьо-жовтим прапором проводила на Чигиринщині запеклу збройну боротьбу за незалежність аж до 1922 року, протягом останніх 6 років було розсекречено й оприлюднено. Протягом тривалого часу радянська пропаганда намагалася переконати, що українські селяни щиро прийняли російсько-більшовицьку владу, а опиралися змінам лише «куркулі та бандити». Завдяки відкриттю архівів СБУ з’ясувалося, що насправді в лавах повстанців проти російсько-більшовицьких окупантів воювали десятки тисяч   українців. І лише регулярна Червона армія та червоний терор проти мирного населення, яке більшовики використовували як заручників, змогли подолати цей спротив. Холодноярська республіка — державне утворення на землях Української Народної Республіки, у Чигиринському повіті Київської губернії (нині Чигиринському районі Черкаської області) у районі лісового урочища Холодний Яр зі столицею в селі Мельники.

У 1918—1922 роках православний Мотронинський монастир став осередком українського повстанського руху проти російських інтервентів, який очолювали брати Чучупаки. Територія Холодноярської республіки  мала 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів — отаманами (на згадку про славну козацьку минувшину). У березні 1920 року Степова дивізія армії УНР визволила Херсон від більшовиків і здійснила вдалий наступ на захід (через Білозерку) по лінії Кам’янка — Єградівка — Ружичів — Чигирин. Зупинилася дивізія в урочищі Холодний Яр, де з’єдналася з його збройними силами. 24 вересня 1920-го в Медведівці, де колись почалася Коліївщина, відбулася нарада отаманів, у якій взяли участь командири Степової дивізії та отамани інших регіонів. На цій нараді Костя Блакитного було обрано головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру й околиць. «Авторитет Холодного Яру був дуже великий, — зазначав історик-чекіст Борис Козельський, — його визнавали навіть ті отамани, які йому не підлягали. Через своє географічне розташування та своєрідну романтику, зіткану з пережитків середньовіччя, Холодний Яр був для радянської влади неприступною фортецею».

Холодноярська Республіка проіснувала до 1922 року, коли більшовики обманом заманили холодноярських отаманів у засідку. Проте навіть у полоні, в стінах Київської в’язниці, ватажки повстанців перебили охорону, захопили зброю і спробували звільнитися. Під час нерівного бою всі вони загинули як герої.

Нащадок автора «Енеїди»

Іван Шарий народився в селі Вереміївка Полтавської губернії. До боротьби за волю України долучився ще студентом, навчаючись у  Київському університеті Святого Володимира. Поліція Російської імперії постійно переслідувала Івана, адже він був не лише активним учасником студентської громади, а й очолював її самостійницький гурток. Закінчив університет 1917 року. Був активним учасником Української революції 1917—

1921 років: вступив до Партії соціалістів-революціонерів, від якої його обрали делегатом Трудового конгресу. Боротьбу за УНР проти російських загарбників різних мастей — як червоних, так і біло-денікінських — Іван Шарий продовжив протягом 1920—1923 років у лавах козаків Холодного Яру: мав псевдо «Іван Чорний», очолював один із повстанських загонів. Після падіння Холодноярської республіки легалізувався і перебрався до столиці. У Києві в 1920-х роках викладав українську мову, навіть обійняв посаду директора Київського будинку вчених.

Проте, як і багатьох інших діячів Українського відродження початку ХХ століття, його не оминули жахіття сталінських репресій. Чекісти заарештували Івана Шарого в 1929 році за «організацію опору колективізації та належність до Спілки визволення України». Розстріляли червоні кати українського патріота в лютому 1930 року.

Історик Юрій Юзич в архівах натрапив на цікавий факт. Як з’ясувалося, Іван Шарий походив зі старовинного козацького роду. Причому його коріння сягає аж часів написання славетної «Енеїди»! Встановлено, що мати «холодноярця» — Теодора Котляревська — далека родичка ще одного видатного полтавця, основоположника нової української літератури.

Юрій Горліс-Горський — людина-легенда з-під Решетилівки

Український військовий і громадський діяч, письменник Юрій Городянин-Лісовський (Горліс-Гор-ський) народився 14 січня 1898 року в селі Демидівка неподалік від містечка Решетилівка в родині офіцера Російської армії Юрія Городянина. Його мати — Людвина Соколовська — вела свій родовід зі шляхетського польського роду. Юрій Горліс-Горський — старшина 2-го запорозького полку армії УНР, осавул 1-го куреня полку гайдамаків Холодного Яру, автор роману-спогадів «Холодний Яр». Його справжнє прізвище — Городянин-Лісовський. Юрій мав стільки іпостасей, що для пересічних людей його біографія мала підозрілий вигляд. Ось його життєві образи: хорунжий Кабардинського полку Кавказької кавалерійської «туземної» дивізії, півсотенний Богданівського полку, кармелюківець, болбочанівець, заступник отамана полку гайдамаків Холодного Яру, «совєтський міліціонер» у Кам’янці, співробітник Повстансько-парти-занського штабу генерала Тютюнника, подільський підпільник, терорист-експропріатор, «наша людина» в агентурному відділі Подільського губернського ГПУ, багаторічний політичний в’язень та пацієнт-симулянт психіатричних лікарень, старший санітар Лук’янівської в’язниці, письменник, автор споминів, видавець, фотограф, учитель, журналіст німецького радіо, шинкар, диверсант-парашутист, співредактор української газети, помічник німецької та американської розвідок... «Незбагненні шляхи Божі! Мені доводилося в своєму житті бути багато ким — поетом також», — писав Юрій Горліс-Горський. Писати вірші він почав в ув’язненні. За 8 років перебування в неволі написав зо дві сотні поезій. «У тюрмі, — з усміхом казав він, — всі стають поетами... Присвячують вірші далекій волі, недосяжній коханій, бо змагання до чогось недосяжного і є поезія». Його ув’язнювали більшовики, румунські прикордонники та гестапівці. Сидів він і за польськими «дружніми» дротами. Його розстрілювали, а він тікав. Друзі двічі проводили по ньому панахиду, а він виривався з обіймів смерті. Юрій побував у «царстві смерті» з її липким смородом гнилої крові — у льохах Єлисаветградської ВНК. Вийшов живим із Лук’янівської в’язниці, хоч «дід Лук’ян» рідко кого випускав зі своїх холодних рук. «Показав дулю» і тюрмам Вінниці, Полтави, Херсона. «Юрій — неспокійний дух, — казав Улас Самчук, — для нього «клімат війни — те саме, що для риби вода». «Незбагненні шляхи» Юрія Горліса-Горського пролягли через європейські країни, які палали у вогні Першої світової війни, через Київ, де він творив перший полк відродженої української армії, рідну Полтавщину та Харківщину, які визволяв від більшовиків. «Незбагненні шляхи» привели Юрія до Холодного Яру. Коли Запорозька дивізія армії УНР перебувала на околицях Холодного Яру, Юрій, її вояк, захворів і змушений був лишитися на лікуванні в Мотриному монастирі. Вилікувавшись, залишився серед гайдамаків Холодного Яру. «Я вже й сам добре усвідомив, що коли дві нації борються, то білі рукавички мусять бути скинуті. За 5 років на фронтах довелося розрубати в бою не один череп... Але з твердженням, що шаблю можна піднести на ворога, який уже кинув зброю, і що ворог лише мертвий перестає бути ворогом, я погодився лиш тепер, на цьому клаптеві української землі, який треба було відстояти або загинути»,— пише Юрій Горліс-Горський у своєму романі «Холодний Яр». 

Він увійшов до української історії як автор літературного бестселера з такою назвою. У ньому розповів про боротьбу  повстанців, які наводили дикий жах на червоноармійців. У 1934 році за сприяння митрополита Андрея Шептицького вийшов перший том роману «Холодний Яр», що мав велику популярність серед галицької молоді, яка всотувала в себе приклади героїчної боротьби селянських повстанців Центральної України. Друга частина роману побачила світ 1937 року у видавництві «Дешева книжка». Крім того, у переповнених залах «Просвіти» проводилися його колективні читання.

Після поразки Холодноярської Республіки Юрій Горліс-Горський веде підпільну боротьбу на території СРСР, у самому лігві червоного ворога. За завданням українського підпілля Горський дав згоду працювати в агентурному апараті ГПУ, відтак провалив не одну чекістську операцію. Однак у 1924-му його заарештували. Більшовики «оцінили» антикомуністичну підпільну діяльність Юрія Горліса-Горського на Поділлі 15-ма роками в’язниці та психіатричної лікарні. Із Херсонської психіатричної лікарні він утік у квітні 1931 року, дістався Рівного, а потім перебрався до Львова. Там взявся за перо. Перший твір «Ave, dictator», присвячений Сталіну, побачив світ 1933 року. Горліс-Горський писав також вірші — 1937 року вони вийшли у Львові під назвою «Тюремні поезії». Згодом доля закинула його в Грецію, а потім у Туреччину. Свої мандри він описав у статті «Подорожні зигзаги». Потім була Фінляндія, розвідницька діяльність у Ленінграді, а з 1941-го він очолює український відділ радіостанції в Берліні. Через Австрію Юрій Горліс-Горський із дружиною пробирається в Німеччину й оселяється в таборі для переміщених осіб («Ді-Пі») в Новому Ульмі. Загинув за не до кінця з’ясованих обставин.  

Увічнення пам’яті

Письменник, лауреат Шевченківської премії Василь Шкляр є автором  роману-бестселера «Чорний Ворон» («Залишенець»), за мотивами якого знято повнометражний художній фільм (автор сценарію — полтавець Тарас Антипович). Указом екс-президента Петра Порошенка 93-тя окрема механізована бригада Збройних сил України отримала почесне найменування «Холодний Яр». Ребрендинг, який провели в бригаді, — це і нарукавні знаки з чорними воронами, і мотиваційний прапор, на якому зображено дуб Максима Залізняка, і ножі-колодачі. Бійці з гордістю носять символи «Холодного Яру». 

Український інститут національної пам’яті у 2016 році створив соціально-просвітницький ролик про Василя Чучупаку із циклу «Люди епохи», а цьогоріч спільно з творчою майстернею «Bober Film Studio» — нове документальне відео «І повіє вогонь новий із Холодного Яру». Нові історичні відеоролики показали полтавські телеканали «Центральний», «ІРТ» і «Місто+» у межах офіційної угоди про інформаційну співпрацю між менеджментом телеканалів та УІНП. Виставка «Воля України або смерть» складається з 15 банерів, що розповідають про передумо-ви антибільшовицьких селянських повстань у 1919—1920 роках. 

Зокрема йдеться й про створення Холодноярської селянської організації. Фахівці Інституту національної пам’яті на виставці використали матеріали з Галузевого державного архіву Служби безпеки України, історичного клубу «Холодний Яр», Російського державного архіву економіки, Державного архіву Кіровоградської області, Олександрійського краєзнавчого музею, краєзнавчого музею села Медведівка, філії «Холодний Яр» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». 

 За пропозицією Анатолія Ханка, рішенням сесії Полтавської обласної ради 12 квітня 2018 року встановлено щорічну премію По-лтавської обласної ради з патріотичного виховання на честь Юрія Горліса-Горського. З ініціативи регіонального представника Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області (на той час — директора департаменту інформаційної діяльності і комунікацій із громадськістю Полтавської облдержадміністрації) Олега Пустовгара і за фінансової підтримки облдержадміністрації й облради у 2015 році телеканал «Лтава» створив короткометражний документальний фільм із циклу «Поборники незалежності», присвячений видатному землякові. Головним спікером фільму про Юрія Горліса-Горського став історик-архівіст Тарас Пустовіт.

Громадський рух «Не будь байдужим!» створив документальний фільм «Холодний Яр. Воля України або смерть», а продюсери «5 канала» — три випуски передачі «Машина часу. «Холодний Яр». Гурт «Вертеп» із Дніпра присвятив братам Чучупакам одну зі своїх пісень «Чучупака».  У межах декомунізаційних процесів з ініціативи депутата Полтавської міської ради, воїна російсько-української війни Юліана Матвійчука на топонімічній мапі славної Полтави увічнено героїв Холодноярської Республіки: з’явилася   вулиця Холодноярський майдан, а вулицю імені більшовика Мікеріна перейменовано на честь Юрія Горліса-Горського.

Підготовлено Північно-східним міжрегіональним відділом УІНП за матеріалами з Інтернет-джерел