Чого, як вогню боявся Петро I: зниклу під час війни старовинну грамоту повернули в Україну

У середині березня у Берліні в будівлі МЗС Німеччини українським дипломатам була передана грамота 1708 року царя Петра I митрополиту Київському Іоасафу Кроковському. Як ученим вдалося дізнатися, що вона зникла з Києва під час окупації української столиці гітлерівцями? Про це «ФАКТАМ» розповіла історик Тетяна Себта, котра входила в українсько-німецьку групу, яка досліджувала долю цього документа.

— До групи з дослідження обставин, за яких грамота 1708 року царя Петра I митрополиту Київському Іоасафу Кроковському виявилася в Німеччині, я потрапила на запрошення німецької колеги, — зауважує кандидат історичних наук Тетяна Себта. — У 2016 році вона була в Києві і в одній із розмов розповіла, що грамота Петра I трохи не 60 років висіла під склом на стіні бібліотеки Інституту історії і регіональних студій Східної Європи при університеті міста Тюбінгена. У 1958 році перший директор цього наукового центру купив її в антиквара за дві тисячі марок. І тільки тепер розібралися, що це за документ і як він потрапив до Тюбінгена. 

За яких обставин це з’ясу-валося? Київський історик Наталія Сінкевич отримала грант на стажування в Тюбінгенському університеті. Вона прийшла до наукової бібліотеки Інституту історії і регіональних студій Східної Європи і на стіні в кімнаті прийому вимог та видачі літератури побачила грамоту. Звернувши увагу, що написана вона кирилицею, Наталя уважно її розглянула і встановила: це оригінальна грамота, дарована царем Петром I митрополиту Київському Іоасафу Кроковському. Про своє відкриття Сінкевич заявила співробітникам бібліотеки і директору інституту. Оскільки грамота адресована царем Київському митрополитові, то Наталя припустила, що раніше вона могла зберігатися в Києві у Софійському соборі (колишньому кафедральному соборі київських митрополитів). Щоб перевірити цю версію, історик звернулася до роботи «Опис Києво-Софійського собору», написаної вченим і священиком Євгеном (Болховітіновим), який був митрополитом Київським у першій половині XIX століття. У цій книзі він опублікував тексти старовинних грамот, що зберігалися в ризниці Софійського собору. Наталя знайшла серед них текст грамоти, що висіла на стіні бібліотеки в Тюбінгені. Таким чином, версія про те, що документ вивезений із Києва, підтвердилася.

— Керівництво Тюбінгенського університету вирішило розібратися, як такий цінний раритет опинився в Німеччині?

— Так. Відразу виникло припущення, що грамота була вивезена з України під час Другої світової війни. Для перевірки цієї версії в Тюбінгенському університеті створили групу, яку очолив директор Інституту історії і регіональних студій Східної Європи — професор Клаус Гества. Я давно займаюся проблемою культурних цінностей, зниклих у роки Другої світової війни. Тому мене запросили приєднатися до групи професора Гестви.

Обговоривши цю історію з моєю німецькою колегою, ми дійшли висновку, що, найімовірніше, інформація про грамоту Петра I 1708 року може бути серед документів групи Кюнсберга. У перші місяці окупації Києва восени 1941 року вона активно працювала у фондах київських бібліотек, вивезла в Третій рейх багато книг з економіки, сільського господарства, географії, статистичні та інші довідкові матеріали... У бібліотеці Академії наук Української РСР, що на вулиці Володимирській, 62 (поруч із червоним корпусом Київського національного університету імені Тараса Шевченка), де зберігалися старовинні рукописи і книги, група Кюнсберга працювала майже три тижні. Співробітників бібліотеки туди не допускали.

Секретарем київського підрозділу групи Кюнсберга був австрійський історик і географ доктор Вілфрід Краллерт. До війни він брав участь у масштабному проекті видання древніх німецьких актів «Пам’ятники німецької історії», тому йому, як нікому було зрозуміло, наскільки висока цінність старовинних документів, що зберігалися в бібліотеці на Володимирській. Найімовірніше, саме він вивіз у Німеччину царську грамоту, яка опинилася в Тюбінгені. Німецькі колеги шукали інформацію про неї в Німеччині, а я — у Києві.

— Пошук увінчався успіхом?

— У Німеччині знайшли підтвердження того, коли саме грамота потрапила до Тюбінгенського університету. У Києві ж розшукали потрібні документи. Розповім по порядку. Як я вже говорила, Наталя Сінкевич встановила, що грамота Петра I митрополиту Іоасафу Кроковському зберігалася в Києві в ризниці Софійського собору. В описі ризниці 1802 року була зафіксована ця грамота. У перші роки більшовицької влади акти із ризниці передали до бібліотеки Софійського собору, а в 1931 році — до відділу рукописів бібліотеки Академії наук УРСР. З допомогою співробітників Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, яким я дуже вдячна, вдалося знайти чорновий список неінвентаризованих документів, переданих до відділу рукописів у 1931 році. Але співробітники академічної біб-ліотеки в той час так і не встигли взяти на облік грамоти із Софійського собору.

— Від передачі їм рукописів із Софійської ризниці до початку війни між СРСР та гітлерівською Німеччиною минуло цілих десять років. Як же вони примудрилися не встигнути взяти на облік старовинні документи?

— Річ у тому, що в 1920-ті ро-ки фонди нинішньої бібліотеки імені В. І. Вернадського стрімко поповнилися завдяки націоналізованим колишнім приватним бібліотечним зібранням, а також бібліотекам при монастирях і церквах, які масово закривалися. А співробітників для інвентаризації всього цього було мало. До того ж деякі з цих раритетів були взяті на облік тільки в 2010-ті роки!

— Якщо доктор Краллерт вивіз із Києва царську грамоту, яка опинилася в Тюбінгені, то, можливо, він привласнив ще які-небудь старовинні рукописи, які зберігалися в академічній бібліотеці на Володимирській?

— Цілком можливо. Нині бракує 24 старовинних грамот, які колись зберігалися в ризниці Софійського собору, а потім були передані до Бібліотеки АН УРСР. Напевно, вони зникли під час Другої світової війни. Підозри падають насамперед на Краллерта. Зауважу, що в 1995 році ветеран Другої світової війни з Америки повернув Україні через наших німецьких колег одну з грамот, що зберігалася в ризниці Софійського собору, — продовжує Тетяна Себта. — Ветерану в США перевели текст. Так він дізнався, що ця грамота 1700 року адресована царем Петром I Київському митрополитові Варлааму Ясинському (очолював київську кафедру з 1690-го по 1707 рік). На схилі років цей чоловік вирішив повернути її до Києва.

За його словами, він знайшов грамоту у Відні в 1945 році в одному з помешкань СС і взяв як сувенір. Дуже можливо, що до Відня вона потрапила через Вілфріда Краллерта, оскільки він народився у Відні, закінчив Віденський університет, перед війною очолював там видавничий Центр дослідницького суспільства Південно-Східної Німеччини, а в роки правління нацистів був членом нацистської партії і СС.

Грамота Петра I 1708 року, що в Тюбінгені, потрапила до універститету з «чорного» ринку, що недивно. Адже час тоді в Німеччині був важкий, а «чорний» ринок процвітав, зокрема за рахунок торгівлі незаконно набутими культурними цінностями в окупованих країнах Європи. Тому є надія, що з часом знайдуть і решту грамот, які під час війни зникли з академічної бібліотеки.

— Не виключено, що вони зберігаються у спадкоємців доктора Вілфріда Краллерта. До них зверталися стосовно цього питання? 

— Ні. У гітлерівській Німеччині пан Краллерт з 1943 року очолював у Головному управлінні імперської безпеки (РСХА) групу «VI G» Імперської фундації країнознавства, а з 1944 року — низку інститутів, які вивчали Східну і Південно-Східну Європу. Група «VI G» під керівництвом Краллерта займалася, по суті, тим самим, що і група Кюнс-

берга — збором і вивезенням з окупованих територій бібліотечних матеріалів. Але після війни Краллерт пройшов перевірки на причетність до нацистської партії і її злодіянь, залишився на волі, продовжив успішну кар’єру. Матеріали групи «VI G» РСХА, яку він очолював, потрапили в англійську зону окупації Австрії. Де вони зараз, мені невідомо. Що ж стосується спадкоємців Краллерта, то їх наша дослідницька група не шукала.

— Що являє собою грамота Петра I митрополиту Іоасафу Кроковському?

— Вона написана на великому (довжиною 80 сантиметрів) високоякісному пергаменті (недубленій сирицевій шкірі. — Авт.). Цей білий пергамент до того тонкий, що важко відрізнити його від паперу. Втім, зворотний бік трохи шорсткий і нагадує замшу.

До речі, зі зворотного боку грамоти на всю її довжину і ширину колись був пришитий аркуш паперу, на якому в ризниці Софійського собору проставили інвентарний номер. Зараз цього листа немає — його хтось акуратно зрізав, а нитки шва видалив. Найімовірніше, це зробила людина, яка продавала грамоту в 1950-х роках, адже за інвентарним номером можна було згодом визначити місце походження грамоти.

Документ прикрашений зображеннями гербів, віньєтками і рослинним орнаментом. Текст написаний чорною тушшю. Печатка поміщена у срібний з позолотою футляр. Зауважу, що грамота в хорошому стані і реставрації не потребує.

— Про що вона?

— Петро I у ній підтверджує обрання Іоасафа Кроковського митрополитом Київським, окреслює його права, обов’язки та володіння Київською митрополією. Важливо наголосити, що Кроковський став останнім вільно обраним Київським митрополитом (потім митрополити призначалися Святійшим Синодом у Санкт-Петербурзі). Вельми цікава деталь: Петро I особливо відзначає у своїй грамоті, що Іоасафу Кроковському забороняється безпосередньо зв’язуватися з Вселенським Патріархом у Константинополі. Річ у тому, що через політичні комбінації Москві вдалося у 1686 році домогтися від Вселенського Патріарха Діонісія IV незаконного рішення про передачу Київської митрополії під управління Московського патріарха. Незабаром Вселенський собор позбавив за це Діонісія IV патріаршого сану, але незаконного рішення про перепідпорядкування Київської митрополії не відмінив. Це рішення було анульовано тільки в 2018 році.

Так ось, згадуваний вище історик і митрополит Київський у 1822—1837 роках Євгеній (Болховітінов) опублікував текст грамоти Петра I Іоасафу Кроковському, опустивши важливий фрагмент — той, в якому йдеться про заборону митрополиту безпосередньо «зноситися зі Вселенським Патріархом». Це була помилка копіїста, яку митрополит Євгеній побачив, але з невідомих причин залишив. Адже в публікації іншої царської грамоти — Київському митрополитові Варлааму Ясинському 1690 року — подібного фрагменту не приховували. Поле для інтерпретацій такого вибіркового підходу широке. Але однозначно можна стверджувати, що навіть через 20 років після перепідпорядкування Київської митрополії Московській патріархії Москва все ще боялася її втратити. Однак тепер ми маємо в своєму розпорядженні повний текст грамоти. У дослідженні її історії взяли участь професор Клаус Гества (керівник), Катаріна Кухер, Корінна Кур-Корольов, Торстен Захарі, Наталя Сінкевич і я.

Ігор ОСИПЧУК