Бравих хлопців-італійців грали й полтавці

Часом доля підносить несподівані сюрпризи. 80-річному полтавцю — підполковнику у відставці Станіславу Могилі — свого часу довелося побувати й актором. Він приїхав до нашого обласного центру після закінчення військового училища в 1960 році, а в 1962-му в Полтаві, а також у селах Нижні Млини, Гора, Чернечий Яр знімали спільний радянсько-італійський чорно-білий художній фільм режисера Джузеппе де Сантіса «Вони йшли на Схід» (робоча назва — «Італійці — браві хлопці»). Це воєнно-історична драма про трагічну долю солдатів та офіцерів італійського експедиційного корпусу, який під час Другої світової війни воював на боці гітлерівців. Кінострічку вважають одним зі сплесків «відлиги» перед «залізною» завісою. У СРСР вона мала не надто щасливу долю. Після прем’єри 1964 року її надовго поклали на полицю, адже вона викликала співчуття до італійців, які все ж були загарбниками.

Окрім італійських акторів, у зйомках фільму були задіяні й артисти радянського кіно. Як відомо, одні з головних жіночих ролей дісталися Тетяні Самойловій та Жанні Прохоренко, яка народилася в По-лтаві. У фільмі мав зніматися навіть відомий актор і співак Адріано Челентано, та, успішно пройшовши проби, він відмовився від зйомок, оскільки начебто не захотів надовго розлучатися з коханою дружиною. 

А в «масовках» були задіяні як місцеві жителі, так і офіцери та курсанти навчального центру з підготовки  молодших командирів-зв’язківців, що розміщувався в Полтаві в так званих Червоних казармах. 

«Феодосія Ткаченка, який керував навчальним центром, попросили, щоб він дав людей, і той не відмовив. Отак я (на ту пору старший лейтенант) і мої товариші по службі на якийсь час стали акторами. За нами прислали бортові «Колхіди», ми їхали на них стоячи. А самі кінозйомки розпочалися для нас у селі Нижні Млини, що неподалік від Полтави, — як правило, ми були задіяні у сценах бою, — пригадує Станіслав Йосипович. — Італійський кінорежисер не володів російською мовою. Тож нами керував його асистент — Слава Березка з Москви (я з ним часто зустрічався й після зйомок у полтавському готелі «Театральний», де мешкали вся знімальна група й актори). Усіх нас поділили навпіл, одні отримали італійську військову форму часів Другої світової війни, а інші — червоноармійську. Так ми опинилися, як-то кажуть, по різні боки барикад. Скажімо, я став італійським офіцером. До речі, і зброю для зйомок брали на артбазі в Полтаві, де було багато всякого  мотлоху. Нам видали гвинтівки й карабіни, щоправда, були випадки, коли в Нижніх Млинах біля греблі при форсуванні Ворскли наша братія їх випадково потопила. Аби витягнути зброю, задіяли водолазів, адже там значна глибина». 

За словами Станіслава Могили, він та його товариші по службі були не надто дорогими акторами — за день зйомок їм платили приблизно 25 карбованців. А закінчилися зйомки стрічки в селі Чернечий Яр, що на Диканщині. 

«Цей кінофільм потім на знак вдячності подарували Полтаві. Його демонстрували в кінотеатрах імені Івана Котляревського та «Колос». Переглядаючи стрічку, у тих кадрах, де відбувався бій, бачив і себе», — посміхається колишній військовий. На згадку про незвичайну пригоду лишилися й фотознімки, на яких пан Станіслав, іще зовсім молодий офіцер, в італійській військовій формі.

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Фото з особистого архіву Станіслава Могили