Василь Томара — перший учень Григорія Сковороди

Просвітитель, письменник, педагог, музикант і співак Григорій Сковорода належить до найпотужніших філософів Східної Європи XVIII століття. Про нього в давнину писали: «…тайным отцом славянофильства был Сковорода», «он одним из первых в России крестьянских демократов», «первый философ на Руси в точном смысле этого слова». Ми ж розповімо про Григорія Сковороду як про домашнього вчителя в козацько-старшинській родині Степана Томари. 

Педагогічній діяльності Григорія Савича передували такі події в його житті. На початку 1751 року він відбуває з Києва до Переяслава на запрошення єпископа Никодима Сребницького й починає читати курс поетики в місцевому колегіумі. Цього курсу, написаного Сковородою, що називався «Рассуждение о поезии и руководство к искусству оной», єпископ не схвалює й після консисторського суду «не с честію» виганяє автора-викладача з колегіуму. Це сталося не пізніше 12 червня 1751 року.

Восени того ж року майбутній великий філософ повертається до Київської академії й починає навчатися в богословському класі. До речі, його вчителем був ієромонах Георгій Кониський, 1752 року призначений ректором академії. У навчанні Григорій набагато випереджає багатьох учнів. Як найкращого студента академії митрополит Тимофій Щербацький навесні 1753 року посилає Сковороду вчителювати до свого друга — великого дідича Степана Томари в село Коврай. Відтак повного курсу академії Сковорода не закінчив. Провчившись в останньому чотирьохрічному богословському класі два роки, він на все життя залишився «студентом», як він сам себе називав.

Отже, навесні 1753 року студент богословського класу Київської академії Григорій Сковорода прибув до села Коврай Полтавської губернії (тепер — Золотоніського району Черка-ської області). Договір, за яким 7-річний син Степана Томари — розбещений матір’ю Василь — був доручений Сковороді «в смотрение и науку», уклали на рік, тому що Григорій, не маючи засобів для існування, розглядав це як тимчасовий підробіток, що дав би йому змогу продовжити навчання в академії. 

Однак з учителюванням у Томари Сковороді теж не пощастило. Жилося йому там тяжко, особливо з морального погляду. Варто зазначити, що космополітичний греко-українсько-німецький рід Томар відзначався винятковою зажерливістю й безцеремонністю. За цілий рік господар не зволив сказати Сковороді жодного слова. «Чувствительно было такое униженіе человеку, имевшему в низкой простоте благородное сердце», писав перший біограф Григорія Сковороди Михайло Ковалинський.  Але він терпів, тим паче, що зіпсований матір’ю хлопчина щиро прив’язався до Григорія. Однак всякому терпінню буває край. 

Розв’язка сталася несподівано. Достатньо було Григорію одного разу спересердя й водночас простодушно зауважити під час уроку материному плеканцю, що той мислить, «как свиная голова», слуги одразу ж донесли про це дружині пана Анні, котра, до речі, походила з відомого роду Кочубеїв, а та «требовала мщенія за такую дерзость». Так в одну мить «найкращий учитель» вилетів із панського маєтку Степана Томари, котрий «отказал ему от дому и должности».

 «Сковорода остался без места, без пропитанія, без одежды, но не без надежды». Але в змаганні панської пихатості й людської гідності переміг усе-таки молодий учитель, до якого допитливий неслух Василько прикипів душею. Тож не минуло й року, як гордий Томара почав розшукувати «студента» Сковороду, а розшукавши, вмовляв на будь-яких умовах повернутися до маєтку й до сина, який щодня плакав за вчителем.

Михайло Ковалинський пи-ше, що не встиг той знову прибути до Переяслава, як хитрий Степан Томара «поручил знакомым своим уговаривать его, чтоб таки к сыну определился он учителем». Але Григорій уже був навчений лихом. «Сковорода не соглашался, зная предрассудки его, а паче домашних его, но приятель его, будучи упрошен от Томары, обманом привез его в деревню к нему ночью спящего».

Так Григорій знову опинився в маєтку Степана Томари, і цього разу «без договора, без условій». Томара, за словами Михайла Ковалинського, «не был уже тот гербовый вельможа, а ласковый дворянин, который хотел ценить людей по внутреннему достоинству их. Он обласкал его дружески, просил быть сыну его другом и руководствовать его в науках. Любовь и откровенное обхожденіе сильнее всего действовали всегда на Сковороду». Він залишився в Томари «с сердечным желанiем быть полезным». Цього разу Сковорода прожив у селі Коврай аж до літа 1759 року. Наука «любомудрія» виховала учня Василя Томару й водночас збагатила духовно першого в селі Коврай учителя. Бо саме в селі на Полтавщині Сковорода виробив правила своєї педагогіки, заклав основи педагогічної науки.

За Сковородою, головне в навчанні й вихованні, що нероздільні, — допомогти кожній дитині пізнати себе в навколишньому світі, знайти своє призначення. Тільки це — шлях до досконалості й щастя. «Загальнорідна і справжня вчителька і єдина» — наука бути собою, а «вчитель і лікар — тільки служителі природи», — писав Григорій Савич у творі «Благодарний Еродій» і, за звичкою вдаючись до образності, пояснював: «Клубочок сам собою котиться згори, і відбери лише камінь, що заважає йому. Не вчи його котитися, а тільки допомагай. Яблуню не вчи родити яблука: вже сама натура її навчила. Зроби тільки навколо огорожу від свиней, …очисть від гусені, відкинь… і інше, що настирливо лізе на корінь її». Так і дитині — тільки допоможи розкрити її «сродність» (покликання) і спрямуй її природні нахили на правильний шлях.

1 січня 1758 року Василю Томарі виповнилося 12 років. Того дня вчитель привітав хлопчину написаним на латині віршем, який розпочинається словами: «Це перший день, що ним починається рік. Родився в цей перший день Василь — отрок тямущий — знак щасливої долі…» Хлопчик недаремно провів стільки часу поруч зі Сковородою — присвячені йому привітання латиною він міг вільно читати в оригіналі. Ото була радість для батьків!

Про те, що Григорій Савич навчав Василя Томару ще й музики, припускає мовознавець Онисія Шреєр-Ткаченко, яка спирається на російську повість Тараса Шевченка «Близнецы», де змальований Григорій Сковорода та його учень Василь Томара: «Отец Григорий… просил письмом друга своего, философа Сковороду, показать своему любимцу начальные основания музыки. Философ не медлил явиться в Переяслав со своими неразлучными друзьями — флейтой и собакою — и с успехом начал преподавать сладкозвучие. И с таким успехом, что с небольшим через год они уже вдвоем с учеником распевали разные канты и дуэты. А в день ангела отца Григория, после ужина, к великому восторгу гостей спели они с аккомпаниатором на гуслях сатирическую песню Сковороды, которая начинается так: 

«Всякому городу 

нрав и права,

Всяка имеет свой ум 

голова…»

Цікаво знати, яких вершин досягнув Василь Томара — перший учень Григорія Сковороди. Про це дізнаємося з «Енциклопедії історії України»: «Василь Степанович Томара (1747—1819 рр.) — соратник князя Г. Потьомкіна, відомий державний діяч, дипломат і військовик, командувач середземноморської флотилії під час російсько-турецької війни 1787—1791 років, генерал-майор (1790 р.), посланник Російської імперії в Константинополі (1797—1802 роки), уклав Константинопольську конвенцію (1800 р.), сенатор (1803 р.), дійсний таємний радник (1808 р.)». Такі основні віхи життя першого учня Григорія Сковороди.

Уроком добра, людяності й моралі стало на все життя для Василя Томари вчительське слово Сковороди, у чому він і сповідувався в листі до вчителя 6 березня 1788 року, вже піднявшись на звичну для козацької старшини сановну висоту в Санкт-Петербурзі: «Люб’язний мій учителю Григорію Савичу! Чи згадаєш ти, поштивий друже мій, твого Василя, за зовнішністю, може, й не нещасного, але внутрішньо такого, що більш має потребу в пораді, ніж коли був із тобою. О, якби Господь умовив тебе пожити зі мною! Якби ти мене один раз вислухав, дізнався, то не утішився б своїм вихованцем. Чи даремно я на тебе сподівався? Якщо ні, послугуйся й відпиши до мене, яким чином міг би я тебе побачити, палко любимий мій Сковорода. Прощай і не пожалій ще один раз у житті виділити крихту твого часу й спокою давньому учневі твоєму Василю Томарі».

Дай Боже кожному з нас на схилі літ одержати таку сердечну вісточку від учня, друга, близької людини! Навіть ставши дорослим, Василь Томара вбачав друга в особі свого наставника. Вийшовши у відставку з високої державної служби, кликав уже постарілого Григорія Савича поселитися в нього назавжди. Та Сковорода продовжував свої мандри, бо вважав, що, обравши для себе таке життя, пішов за покликом Божим.

P. S. Як відомо, Григорій Сковорода був учителем піїтики в Харківському колегіумі, де замість одного учня мав цілий клас — аж 39 школярів, і всі вони були вихідцями з простих сімей священників, козаків, обозних, посполитих. Григорій Савич швидко знайшов з усіма учнями спільну мову, радісно й натхненно викладав правила високого віршування і при цьому лишався суворим, вимогливим педагогом. Наприкінці навчального року він ставить 21 учню оцінку «понят», тобто «понятлив», а 18-ом, на жаль, «не понят». При цьому, як засвідчував сам Сковорода, жоден спудей протягом року «не бежал», як це нерідко траплялося в тодішніх навчальних закладах, навіть у Києво-Могилянській академії. Навпаки, студенти щиро любили свого викладача.

Валентин САКУН,

краєзнавець