«Однокласники знущалися, а вчителі говорили, що я нікчема»: дівчина, яка влаштувала стрілянину в школі, розповіла про булінг

8 вересня Київський райсуд По-лтави обрав міру запобіжного заходу 19-річній Таїсії Петровій, яка поранила з арбалета двох учителів 11-ї школи. Подія зібрала в судовій залі представників ЗМІ, серед яких і всеукраїнських телеканалів «1+1», «Інтер», «Україна». Коли суддя ви-йшов із судової зали, журналісти звернулися до обвинуваченої із запитаннями. Та спочатку надамо коротку біографію дівчини.

Таїсія проживає на вулиці Маршала Бірюзова разом із батьками. Матір працює в психіатричній клініці, а батько — у «Полтавагазі». В молодших класах дівчина навчалася в 11-й школі, далі — в НВК № 36 у Рибцях та загальноосвітній школі № 9 на Павленках. Наразі Таїсія є студенткою Національного університету цивільного захисту України, навчається на соціально-психологічному факультеті на 3-му курсі в Харкові.

А тепер наведемо розмову Таїсії Петрової із журналістами під час перерви в судовому засіданні.

— Чому ви так вчинили? Що послугувало «спусковим гачком»?

— Після тривалого самоаналізу можу сказати, що то був внутрішній порив. Сказала собі: досить. Раніше я була жертвою. А тієї миті відчула, що тепер усе контролюю. Тепер я залякуватиму. Важко контролювати стан на кшталт: скільки можна це терпіти? Його нелегко описати. От у вас бувають  такі моменти в житті, коли вам нагрубить якась людина і ви думаєте: ну все, мовляв, ненавиджу її, готова придушити. А потім через якихось пів дня вже міркуєте: та нібито ж нормальна людина, нічого такого не зробила.

— Вас ображали в школі?

— Я вивчала тему булінгу, оскільки освоюю спеціальність психолога. На жаль, булінг — доволі розповсюджений феномен. Він присутній як у школах, так і в університетах. Не треба тішити себе ілюзіями, що чим доросліша людина, тим менше стикається з цим явищем. У школі це проявляється як словесно, так і фізично, а у вищих навчальних закладах — більше словесно. Викладачі міряються знаннями, чинять тиск на дітей, які не вливаються в колектив. Я змінила три школи, і в кожній із них відчула елементи булінгу — із боку як учителів, так і дітей.

— Ви спілкувалися з кимось про булінг? Деякі однокласники пишуть, що ви були тихою, спокійною, і ніхто вас не ображав.

— Вони воліли цього не помічати. Хоч усе знали, у класі це всі бачили. Так заведено: якщо учень щось зробив, то проводиться виховна робота. Із приводу того, розказувала я чи ні, то це така річ, що якщо розкажеш, то або проігнорують, або скажуть, що це одиничний випадок, а значить, заслужила. Я часто спостерігала картину, коли навмисно били так, щоб не було синців. Або підніжку ставили, щоб не було видно слідів. Адміністрація школи й учителі фізичного насилля не застосовували. Вони часто тиснули морально, принижували, говорили, що я нікчема. Казали, що я погана людина й щоб зі мною не дружили, не віталися. Діти знущалися фізично або ламали речі, псували майно.

— Хтось знав про ці проблеми?

— Найімовірніше, ні. Просто я завжди намагалася бути веселою, щоб люди мене не чіпали. Щоб не показувати, що мені зараз кепсько.

— Ви батькам про це говорили?

— Знаючи ситуацію в більшості сімей, розумієш, що краще не «заморочуватися». У батьків чимало інших клопотів. Я вважала тоді так: якщо промовчу, то все це якось забудеться.

— Ваша матір працює в психіатричній лікарні. Ви ж могли поспілкуватися з нею.

— Так, могла, але не зробила цього, оскільки розуміла, наскільки їй важко. Вона зайнята людина.

— Звідки порізи на ваших руках?

— Я не хочу відповідати на це запитання.

— Останнім часом ви відчували депресію?

— Був такий стан, коли нічого не хочеться, нічого не можеш, начебто  я одна в цілому світі.

— Поясність, будь ласка, ваш яскравий образ. Ви в такий спосіб хотіли привернути до себе увагу?

— Ні, я фарбую волосся в яскраві кольори, бо вік такий — хочеться експериментувати зі своєю зовнішністю. На першому курсі була  з довгим (до пояса) волоссям, а зараз — із коротким. Пробую себе в різних стилях.

— Які стосунки у вас з одногрупниками та викладачами в університеті?

— Якщо спостерігала нападки з боку викладачів, то намагалася уникати спілкування. Старалася спілкуватися тільки в межах лекцій, семінарів. До мене ставилися добре, бо бачили, що я здібна студентка, навіть розмістили моє ім’я на Дошці пошани. Мені приємно, що вони це зробили. Хоча і в університеті є люди, які краще б там не працювали.

— Чому пішли стріляти до 11-ї школи?

— Найімовірніше, це відбулося тому, що я навчалася в цій школі з 1-го по 5 клас, була незахищеною дитиною, дуже гостро сприймала образи. Коли прийшла до другої і третьої школи, уже навчилася якось із цим справлятися. Просто стала ігнорувати неприємні ситуації або уникати їх. Але, як бачите, це не зовсім виходить.

— Як ви зайшли до школи?

— Двері скрізь були відчинені. Зайшла через боковий вхід. Арбалет несла просто так, наперевіс. 

— Чому обрали саме арбалет?

— Я не думала, щоб то був саме арбалет і стріли. Просто хотіла налякати — не хотіла їх убивати. Тих учителів я навіть не знаю. Мені дуже шкода. Коли я поранила завуча школи, вона першою встановила зі мною контакт і почала конструктивний діалог. Вона не кидалася, не проявляла у відповідь агресії. Вона намагалася встановити довірливі стосунки, з’ясувати, що відбулося. Хоч сама була поранена, і в ту мить мені було дуже шкода, що я так зробила. У момент нападу я була такою собі субстанцією, «Tabula rasa», тобто «чистою дошкою». Соціум накладає свої відбитки.

— А чи вели ви щоденник?

— Так, вела.

— Ви спланували цей напад чи це було спонтанне рішення?

— Найімовірніше, спонтанне. Коли купувала арбалет, не було цілі нападати. Я його замовила в Інтернет-магазині. Я захоплювалася темою метальних видів спорту. Мені дуже подобається лук. Арбалет обрала тому, що мені подобається його вигляд. У мене був мотив — суто спортивна стрільба.

На подальші запитання журналістів про записи в щоденнику і планування дня, коли стався напад, адвокатка Ольга Шеховцова попросила підозрювану не відповідати та пояснила, що такі деталі належать до компетенції слідчих, а не ЗМІ.

На суді прокурор Вадим Лук’ян-ченко повідомив, що для підозрюваної призначено 10 експертиз, зокрема наркологічну та психологічну. Після того, як суддя Юрій Куліш ухвалив рішення про взяття Таїсії Петрової під варту, до дівчини підійшли попрощатися батьки. На підозрювану наділи наручники, вивели із суду і в автозаку повезли до Полтавського СІЗО.

Микола ЛИСОГОР 

«Полтавщина»