Відкритий та конкурентний ринок газу в Україні поки що не сформувався

Громадяни й справді сподівалися, що ринок забезпечить конкуренцію серед продавців природного газу, а конкуренція автоматично його здешевить. Однак, як у народному прислів’ї, не так сталося, як гадалося. За інформацією НКРЕКП, більшість споживачів не були готові до запуску ринку газу. 80% домогосподарств в Україні не знали ані своїх прав, ані можливостей, і через це були незахищеними перед зловживаннями з боку постачальників газу та облгазів. Абоненти здебільшого молодого віку, котрі «дружать» із гаджетами та Інтернетом, зорієнтувалися швидше і вже у вересні 2020 року уклали угоди з ГК «Нафтогаз України» за річною ціною 4,73 та 5,24 грн./м3. 

Зрозуміло, що домінуючим фактором при виборі споживачем постачальника була саме ціна на газ. Державна компанія «Нафтогаз України», яка й видобуває левову частку газу в Україні, активно рекламувала себе в соцмережах. Споживачі ж старшого віку та із сільської місцевості продовжували залишатися абонентами облгазів. А ті з початком опалювального сезону 2020/2021 років тільки підвищували ціну на газ і його доставку. Якщо казати про тарифи ТОВ «Полтавагаз збут», то з жовтня 2020 року по січень нинішнього вони зросли з 6,74-х до 8,91 грн./м3. 

Особливо монополісти (облгази — приватні компанії, що належать олігархам) «влупили» ціну на транспортування (доставку газу) в сільській місцевості (чим віддаленіша хата, тим дорожче, інколи навіть більше вартості спожитого газу), що на початку цього року призвело до масових протестів у різних областях України. На Полтавщині обурені люди теж кілька разів перекривали трасу Київ — Харків. Тож Кабінет Міністрів мусив втрутитися в ситуацію. Доставка газу (тобто обслуговування мереж) — це природна монополія. Адже прокладати паралельно кілька газопроводів економічно неефективно. Тому тарифи на доставку газу регулює держава (НКРЕКП). І наприкінці 2019 року уряд розділив оплату за доставку газу та власне за газ як товар. Така природа бізнесу: він насамперед думає про власний прибуток, а не про те, чи дають змогу доходи споживачів їм оплачувати послуги за захмарними цінами, або про дотримання чесних правил конкуренції. 

У свою чергу громадяни зрозуміли, що вважати вільний ринок однозначним благом — велика помилка. Ринок несе й цінові ризики. Ось, наприклад, у березні 2018 року кінцева ціна на газ для промисловості (для неї ринок газу запрацював на кілька років раніше) становила 8 775 грн. за 1 000 м3, а в жовтні — вже 15 465 грн. за 1 000 м3, бо вона залежить від котирувань на європейських хабах і встановлювалася щомісяця. Платіжки з таким порядком цифр могли б отримати й побутові споживачі, якби на той час в Україні не діяв механізм PSO (покладання спеціальних обов’язків — купівля газу за регульованими цінами у НАК «Нафтогаз України» та постачання його населенню).

Чи багато нових компаній-продавців природного газу з’яви-лося після запровадження ринку газу і який механізм зміни постачальника? Так, багато — понад 260. На сайті НКРЕКП є список усіх ліцензіатів. Однак, за даними цієї комісії, за перші пів року від запровадження ринку газу для населення лише 5% від загальної кількості побутових споживачів природного газу змінили постачальника. 

Чому так мало? Невже населення настільки задоволене дочірніми компаніями облгазів, що тепер мають додаток «газзбут»? Адже нелюбов абонентів до газовиків загальновідома. 

Причини цього можуть бути різними — від необізнаності та пасивності споживачів до стримування споживачів постачальниками газу: погрози від чинного постачальника, нарахування неіснуючих боргів тощо, а якщо є борги, то перейти до іншого постачальника газу законодавство забороняє. 

На жаль, немає офіційної інформації щодо кількості споживачів у Полтавській області ТОВ «Полтавагаз збут», ГК «Нафтогаз» та інших нових постачальників. До речі, під час підготовки цього матеріалу я два тижні телефонувала до приймальні «Полтавагаз збуту», намагаючись дізнатися, наскільки зменшилася чисельність їхніх абонентів у серпні порівняно з лютим цього року. Але секретар приймальні мені незмінно відповідала, що начальник ду-у-у-же зайнятий і зовсім не має часу на спілкування з журналістами.  

Змінити постачальника природного газу можуть мешканці як приватних, так і багатоквартирних будинків. Це можна зробити навіть «онлайн» — головне, повідомити компанію, що ви хочете працювати з нею, підтвердити свою особу та право власності на житло. Новий постачальник сам вирішує питання про розірвання вашого контракту з попереднім постачальником. 

Пригадую, як у березні цього року почалася справжня інформаційна війна між ТОВ «Полтавагаз збут» та ГК «Нафтогаз України» і люди не могли второпати, що відбувається й чому «Полтавагаз збут» з 1 березня припиняє постачати газ своїм абонентам, а «постачальником останньої надії» виступає «Нафтогаз». 

ТОВ «Полтавагаз збут» 3 березня оприлюднило на своєму сайті листа, в якому повідомляло побутових споживачів про те, що введення із січня 2021 року повномасштабного локдауну на території України призвело до зниження купівельної спроможності населення і катастрофічно низького рівня розрахунків споживачів за газ. А Кабмін примусово запровадив граничну ціну на газ у лютому—березні нинішнього року в розмірі 6,99 грн./м3 без будь-яких компенсаторних механізмів для збутових компаній. Офіційна позиція «Полтавагаз збуту»: внаслідок неконкурентних дій він отримав значні фінансові втрати, а «Нафтогаз» безпідставно відмовився виконувати умови укладеного річного договору, що й унеможливило постачання природного газу населенню в березні цього року.

А 4 березня ГК «Нафтогаз України» зробила офіційну заяву про те, що постачання газу «По-лтавагаз збутом» припинено через системне невиконання останнім договірних умов, і навіть зажадала спростувати неправдиве твердження про те, що нібито ГК «Нафтогаз» безпідставно відмовилася виконувати умови договору. 

Уже в квітні ТОВ «Полтавагаз збут» активно розповсюджувало через поштові скриньки бланки заяви про приєднання (у подібний спосіб рекламувала себе ще ГК «Нафтогаз», інших постачальників практично не було ні видно, ні чути), тому значна кількість абонентів повернулася до знайомого постачальника.

І хоча після запровадження ринку газу для населення на майданчик вийшло багато нових компаній, загалом конкуренція виявилася обмеженою, бо на ринку здебільшого працювали ті самі гравці, що й раніше. Ті постачальники, які історично брали участь у PSO, мають вищі оцінки за всіма критеріями рейтингу порівняно з постачальниками, що не були його учасниками. Одна з причин цього — те, що за рахунок значно більшої, ніж у інших, клієнтської бази ці компанії мали більше фінансових ресурсів для розвитку своєї діяльності та поліпшення сервісу. Інший суттєвий чинник полягає в тому, що, уклавши річні контракти з постачальниками газу, які продаватимуть його населенню, НАК «Нафтогаз України» встановила різну вартість газу та обсяги поставок для кожного приватного постачальника. Тож і без того найбільші постачальники газу населенню — «Йе Енергія» Дмитра Фірташа та ГК «Нафтогаз» — фактично «цементують» свою монополію на ринку.

Треба сказати, що ручне керування ринком газу для населення, до якого вдався уряд України цієї зими, викликало критику з боку Міжнародного валютного фонду (МВФ). На думку керівництва представництва фонду в Україні, завжди буде частина населення, для якої енергоносії задорогі, тому проблему потрібно розв’язувати системно — адресними субсидіями, а не ціновими обмеженнями. Але я особисто в цій ситуації однозначно на боці українського уряду, бо відданість ідеалам вільного ринку — це добре, втім, долі сотень тисяч чи мільйонів українців важливіші.

У цьому плані позитивно те, що з травня цього року почали діяти обов’язкові річні контракти на газ. Тобто, з яким би постачальником споживач не працював, його травнева ціна буде фіксованою на весь рік — до 30 квітня 2022 року. А негатив у тому, що чимало споживачів, котрі перейшли до ГК «Нафтогаз», скаржаться на некоректні показання лічильників і, відповідно, виникнення заборгованості перед компанією.

Річ у тому, що облік газу залишився за оператором газотранспортної системи (у нашому разі це АТ «Полтавагаз»), і споживачі, як і раніше, щомісяця в той чи інший спосіб повідомляють показники своїх лічильників «По-лтавагазу», а останній передає їх ГК «Нафтогаз» чи іншим новим постачальникам, які на підставі кількості витраченого газу формують рахунки до сплати. Насправді ж нерідко облгази передають ГК «Нафтогаз» не реальні цифри спожитого газу, надані абонентом, а скореговані в бік збільшення, що викликає справедливе обурення людей.

Навіщо облгази це роблять? Який їм зиск маніпулювати, прибріхувати, якщо споживач платить за газ іншому постачальнику, а облгазу він сплачує лише за транспортування (доставку) газу?

Утім, проглядається пряма зацікавленість! Адже одна зі складових тарифу на транспортування наступного року — це кількість спожитого газу цьогоріч. Чим більше ви «спалили» «кубів» газу (чи вам їх приписали), тим більша сума в платіжці надійде наступного року за транспортування. До речі, в таких європейських країнах, як Литва, Латвія, Чехія, Словенія та інших закон виписаний так, що споживачі передають показники своїх лічильників безпосередньо постачальнику газу.

Я на прикладі свого родича зіткнулася й з тим, що хоч він із березня цього року перейшов до ГК «Нафтогаз України», повністю розрахувавшись із ТОВ «По-лтавагаз збут» по лютий нинішнього року включно, але у серпні отримав листа (я назвала б його просто папірцем, бо там немає ні дати, ні підпису посадової особи), в якому «Полтавагаз збут» вимагає сплатити борг за газ у сумі понад 1 300 грн. Звідки борг, за який період — невідомо… 

Зрозуміло, що в умовах ринку кожен постачальник бореться за кожного платоспроможного споживача. І не завжди ця боротьба чесна. Громадські активісти з Полтави розповідали, що до них теж неодноразово зверталися стосовно цього питання полтавці, котрі справно сплачують усі комунальні платежі, а тому переконані, що ніяких боргів не мають. Вони допомагали їм скласти заяви на адресу «Полтавагаз збуту» з проханням повідомити, за який період виникла заборгованість, надати результати звірки. І зазвичай від «Полтавагаз збуту» надходила відповідь, що, мовляв, сталася помилка, комп’ютер напартачив, а насправді жодних боргів немає. Тобто людям треба вчитися відстоювати свої права, а не бігти стрімголов платити неіснуючу заборгованість. 

Не стверджуватиму, що абоненти «Полтавагаз збуту» не мають заборгованості. Але деякі енергоаудитори, з якими я спілкувалася, кажуть, що в них є підстави припускати, що облгази розробили «цікаву» схему. Є безнадійні боржники, які заборгували «газзбуту» величезні суми і стягти їх навіть у судовому порядку — марна річ. Набагато легше «розкидати» ці борги на дисциплінованих споживачів, особливо пенсіонерів, виставивши їм неіснуючу заборгованість: комусь — 400 гривень, комусь — 600, комусь — 1 300. Додзвонитися до абонентської служби облгазу, щоб з’ясувати, що то за борг, нереально. Потрапити на прийом у відділення служби з реалізації природного газу під час карантину, коли приймають обмежену кількість осіб, особливо стареньким людям, теж дуже важко. А представники старшого покоління, ви ж знаєте, панічно бояться заборгованості за «комуналку»: вони голодні сидітимуть, але її сплатять насамперед. Тим більше, коли їх лякають судами, «відрізанням» газу та «унеможливленням подальшого надання державної підтримки — субсидії». 

Які напрошуються висновки у річницю запровадження ринку природного газу для населення? Експертне середовище одностайне в тому, що відкритий та конкурентний ринок в Україні поки що не сформувався. Український газовий ринок не повністю інтегрований у ринок газу Євросоюзу. Відтак ще немає взаємного доступу до газових ринків країн ЄС та України для компаній, які на них працюють. Тому весь природний газ, що заходить на наш роздрібний ринок, формується пропозицією лише українських оптових продавців, а саме — українських видобувних компаній, імпортерів, власників газу в підземних газосховищах. Якби європейські компанії мали змогу заходити на наш ринок, конкуренція була б вищою. Хоча Кабмін і планував зобов’язати АТ «Укргазвидобування» з квітня нинішнього року продавати 100% обсягу природного газу всім учасникам ринку, цього досі не сталося. Тому на роздрібному ринку продовжують домінувати облгази через свої дочірні компанії з постачання газу населенню — «газзбути».

Людмила СТЕЛЬМАХ 

(КУЧЕРЕНКО), 

президент 

ГО «Полтавський медіаклуб»