Над перлиною аграрної науки України нависла смертельна небезпека

Ідеться про те святе, на що посягнула нинішня міська влада, — найстарішу в Україні Полтавську державну сільськогосподарську дослідну станцію імені М. І. Вавилова Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН. Із болем і гнівним осудом у Полтавській області та далеко за її межами сприйняли повідомлення про оновлений Генеральний план міста Полтави, в якому передбачено вилучення земельної ділянки, що належить Полтавській державній сільськогосподарській дослідній станції імені М. І. Вавилова Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН, під забудову приватного сектору, хоча ця земля належить Національній академії аграрних наук України і свого часу була придбана за кошти Полтавського сільськогосподарського товариства.

Заснована в 1884 році з ініціативи Полтавського сільськогосподарського товариства згадана станція є флагманом, перлиною аграрної науки не лише України, а й півдня Росії, засновником дослідної справи. Наукова спадщина станції досить велика. Тут проводили і проводять фундаментальні дослідження з грунтознавства, землеробства, агрохімії, селекції, захисту рослин, тваринництва. Тут працювали всесвітньо відомі вчені М. І. Вавилов, В. В. Докучаєв, О. О. Ізмаїльський, А. Є. Зайкевич, В. І. Сазанов, О. П. Бондаренко, І. В. Якушкін, П. А. Костичев, Ю. Ю. Соколовський, С. Ф. Третьяков та багато інших.

Чи відомі їм, панам Олександру Шамоті, Андрію Матковському, Миколі Шевельову, імена цих великих вчених, їхні здобутки, що вони так плюндрують їхню пам’ять, спішно обираючи для когось перед виборами унікальні місця для приватної забудови (котеджів)? Чи питали вони думку громадськості?

Ця наукова установа існує 136 років. Із 1886 року тут ведеться унікальний дослід «Беззмінне жито» (їх у світі три: у Полтаві, Ротамстеді (Англія), Галле (Німеччина)), а з 1983 року — дослід «Цілина». Крім того, вона має унікальну бібліотеку, яка є головною бібліотекою Полтавського територіального об’єднання сільськогосподарських бібліотек України. Її фонд становить понад 71 тисячу книг і журналів, серед яких 15 370 примірників раритетного, особливо цінного журналу «Хуторянин». Також тут знаходиться лабораторія захисту рослин, унікальна світова колекція комах, музей, що має звання народного, з численними експонатами, які відображають історію станції від заснування до сьогодення. Серед експонатів — моноліти грунту, взяті В. В. Докучаєвим у 1890 році, карта грунтів Полтавської губернії.

За 136 років вчені станції створили основи вітчизняного наукового землеробства, її селекціонери вивели понад 60 сортів кормових культур, які широко використовуються в Україні та за її межами, — люцерни, конюшини, еспарцету, райграсу високого, стоколосу безостого, вики озимої та ярої, кормових буряків і гарбузів. Нині впроваджують у виробництво розроблені технології поліпшення природних кормових угідь на схилах балок, фітомеліоративного покращення солонцюватих грунтів, комплексного захисту насінників люцерни від шкідників. Тут створена найбільша популяція комах для запилення тепличних овочів та плодових насаджень, яких використовують на практиці.

Із 1998 року станція була головною установою Центру наукового забезпечення агропромислового виробництва Полтавської області. На базі центру проводили ефективну селекційну роботу, науково-практичні конференції, семінари, День поля, вживали заходів щодо інноваційного розвитку регіону, створювали демонстраційні і технологічні полігони, курси підвищення кваліфікації спеціалістів сільського господарства, інформаційно-консультаційне забезпечення аграрної галузі. Щороку видавалися науково-практичні рекомендації з технології ви-рощування сільськогосподарських культур, друкувалися наукові статті, книги та монографії з найбільш актуальних питань агровиробництва, тут проходили практику студенти.

Історія дослідної станції була досить складною — революція, громадянська війна, Велика Вітчизняна, але вона вистояла, не перериваючи наукових досліджень. Навіть коли у роки окупації фашисти, відступаючи 1943-го, спалили Полтаву, завдяки німецькому офіцеру, ім’я якого, на жаль, невідоме, станція залишилася непошкодженою, а ці шановні Олександр Шамота, Андрій Матковський, Микола Шевельов, не знаючи цього, не знаючи історії, всесвітньо відомих вчених, стали на шлях дерибану землі цієї установи. Де ж їхній патріотизм, людяність, вболівання за історію полтавського краю? Що ж вони залишать після себе майбутнім поколінням? 

Сьогодні вони порушили питання: бути чи не бути станції. А розпочалося це ще з 2011 року, коли колишній президент академії аграрних наук Микола Безуглий без вагомих причин звільнив директора станції Івана Чекрізова, при цьому з незрозумілих причин призначивши Андрія Кохана з Дніпропетровська, хоча в колективі станції були люди, які могли б очолити цю наукову установу. У той же час в Інституті свинарства, який очолював відомий вчений — академік Валентин Рибалко, був призначений також нікому невідомий Василь Волощук із Києва, хоча в області кадри на цю посаду були. І після цього розпочалося планомірне швидке знищення наукової установи. Зі станції зняли ім’я М. І. Вавилова, присвоєне з нагоди її 100-літнього ювілею Постановою Кабінету Міністрів України, а з Інституту свинарства — ім’я всесвітньо відомого вченого, академіка О. В. Квасницького, також присвоєне свого часу Постановою Кабінету Міністрів України. У планах цих двох керівників було зробити станцію відділенням Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН України, бібліотеку передати до Києва, колекцію комах перенести з історичної будівлі на Старому Хуторі, а на цьому місці зробити зону відпочинку з пасікою. Однак такі дії викликали серйозну тривогу й обурення громадськості (численні публікації в пресі, виступи на радіо, телебаченні), через що вони дещо притихли, але активність цих двох осіб набула завуальованого характеру. Хоча станції повернули ім’я М. І. Вавилова, Василь Волощук  (звісно, не без згоди керівництва НААН) створив незрозумілий гібрид — Полтавську державну сільськогосподарську дослідну станцію імені М. І. Вавилова Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН України. Виникає питання: чи є здоровий глузд у того, хто придумав цю недолугу назву? Хіба він не знав, що свинарство — це ж галузь агропромислового виробництва?

Справа цих двох «великих науковців» пішла далі — Інституту свинарства і агровиробництва з невідомих причин були передані дослідні господарства станції — «Степне» Полтавського району, імені 9 Січня Хорольського району, імені Декабристів Миргородського району, які були в складі науково-виробничого об’єднання «Еліта», що займалося вирощуванням насіння високих репродукцій зернових і кормових культур, племінного молодняка свиней і великої рогатої худоби. У той же час Інститут свинарства мав у своєму використанні майже 2,5 тис. га ріллі та відповідну науково-виробничу базу в селі Тахтаулове Полтавського району.

Така позиція керівництва вузькопрофільного Інституту свинарства щодо багатогалузевої Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції не забезпечила ефективного функціонування цієї установи, ба більше, призвела до втрати наукового потенціалу, згортання наукових досліджень та повної ліквідації станції.

Будучи директором дослідної станції, Андрій Кохан проводив діяльність, несумісну з роботою наукової установи. За його керівництва були розорані межники на дослідних полях, які існували з дня заснування станції. Замість культур, з яких селекціонують кормові культури, значну площу засівали соняшником, якого ніколи тут не культивували. Відсутність належного контролю призвела до того, що на полях з’явилася амброзія. З приміщення лабораторії захисту рослин він переніс всесвітньо відому колекцію комах до музею, що розміщений в адміністративному корпусі, а звільнене приміщення переобладнав на квартиру своїй співмешканці.

Далі відбувся розпад кадрового потенціалу. Андрій Кохан почав прибирати «неугодних», зокрема звільнив кандидата біологічних наук, завідувача відділу захисту рослин Юрія Білявського, а разом із ним пішли на пенсію наукові співробітники, які могли б іще працювати.

У цей же час Василь Волощук частину науковців із дослідної станції перевів до Інституту свинарства і агропромислового виробництва, змусивши їх їздити на роботу за 25 кілометрів із господарства «Степне» Полтавського району. Така доля спіткала і Володимира Гангура, який тривалий час працював заступником директора станції з наукової роботи.

Отож ці два керівники поглумилися над всесвітньо відомою аграрною науковою установою, довівши її до занепаду. На жаль, тодішнє керівництво не помічало цієї проблеми, відтак і не поклало кінець свавіллю. На звернення громадськості ні воно, ні керівництво НААН в особі президента не реагували.

Чи знають Олександр Шамота, Андрій Матковський й інші вершителі долі наукової установи, що вони роблять? Чому головний архітектор міста Микола Шевельов разом із вищеназваними особами без широкого інформування населення, без громадського обговорення розробили план роздачі земель дослідного поля під забудову. Вони посягнули на святе, проігнорували національне надбання установи, незважаючи на те, що це територія найстарішої в Україні метеорологічної станції, що тут пролягає високовольтна лінія, натомість проектують нову вулицю, яка простягатиметься через все дослідне поле, наносячи смертельний удар у саме серце наукової установи. Вони просто знущаються над колективом станції, залишаючи йому, згідно з планом, яр і крутосхиле поле. Вони не розуміють, що таке польові досліди і чому на таких землях їх проводити неможливо, що таке беззмінний дослід жита і цілини. Їм невтямки, що Полтавщина — аграрна область України, її духовна колиска, відтак сільськогосподарська наукова установа, тим паче з такою історією повинна тут бути, натомість вони планують створити для когось на її місці елітний мікрорайон. Схаменіться, панове, наукова спільнота світу вам не простить цього.

Отже, ми вимагаємо від керівництва міської ради: 

— виключити з Генерального плану міста Полтави питання про вилучення земельної ділянки, яка належить Полтавській державній сільськогосподарській дослідній станції імені М. І. Вавилова Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН, під забудову приватного сектору.

Ми вимагаємо від президента Національної академії аграрних наук України Яро-слава Гадзала:

— виключити Полтавську державну сільськогосподарську дослідну станцію імені М. І. Вавилова з підпорядкування Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН та повернути їй історичну назву — Полтавська державна сільськогосподарська дослідна станція імені М. І. Вавилова;

— повернути їй державні дослідні господарства «Степне» Полтавського району, імені 9 Січня Хорольського району та імені Декабристів Миргородського району;

— повернути зняте Василем Волощуком ім’я О. В. Квасницького Інституту свинарства;

— всіляко підтримувати новообраного директора дослідної станції Михайла Сокирка;

— враховуючи унікальну історичну роль у становленні аграрної науки в Україні, вивчити питання про надання їй статусу «Національна сільськогосподарська дослідна станція імені М. І. Вавилова».

У зв’язку з цим принагідно нагадаємо слова всесвітньо відомого вченого М. І. Вавилова, ім’я якого носить станція, сказані з нагоди 40-річчя заснування дослідного поля: «Пусть солнце Украины бесконечно светит над Полтавским опытным полем… Пусть длинная вереница деятелей, подобных Черепахину, Дьякову, Соколовскому, Третьякову, Курдюмову, Сазанову, высоко держит знамя агрономической науки».

Хочеться вірити, що громадськість Полтавщини, її науковий аграрний загал за активної підтримки владних структур і надалі триматимуть прапор агрономічної науки, не дадуть згаснути зірці-перлині аграрної науки України, а «гарячі голови» в НААН і Полтаві охолонуть та відшукають місце для приватних садиб на інших територіях, а не на історичних, науково цінних землях Полтавщини.

Члени громадської ради при Полтавській обласній раді, Ради сільгоспвиробників, громадської організації «Полтавське обласне об’єднання фермерів і приватних землевласників імені Героя України, Героя Небесної сотні Віктора Чміленка», громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства»