Ліквідація Запорозької Січі

3 серпня 1775 року російська імператриця Катерина II видала маніфест, яким оголосила про ліквідацію Підпільненської Січі, звинувативши запорожців у захопленні та присвоєнні чужої власності і намаганні створити незалежне управління. Січ була повністю зруйнована, її майно й архіви — вивезені до Петербурга, а територіальні володіння козацтва були приєднані до Новоросійської губернії зі столицею в місті Кременчук. Частині козаків вдалося врятуватися втечею до Османської імперії, де вони 1792 року в дельті Дунаю заснували Задунайську Січ. 

Перші відомості про появу козаків у низів’ях Дніпра датуються кінцем XV століття. Орієнтовно з 1530-х років вони почали об’єднуватися в так звані коші — військові табори під управлінням виборних отаманів. У 1556 році староста канівський та черкаський Дмитро Вишневецький збудував на дніпровському острові Мала Хортиця дерев’яно-земляний замок, який проіснував два роки як форпост для його нападів на татарські й османські фортеці в пониззі Дніпра. Збудований Вишневецьким замок прийнято вважати прототипом козацького укріплення 60—70-х років XVI століття на острові Томаківка (поблизу сучасного міста Марганця в Дніпропетровській області), яке отримало назву Томаківська Січ, першого з військових центрів запорозького козацтва низового, кількість якого в цей період не перевищувала кількох тисяч осіб.

Протягом двох наступних століть біля Дніпра виникли ще шість січей, які отримували назви за місцями їхнього розташування. Коли восени 1708 року гетьман Іван Мазепа відкрито виступив проти російського царя Петра І у Північній війні, центром запорозького козацтва стала Чортомлицька Січ. Попри особисту неприязнь кошового отамана Костя Гордієнка до Івана Мазепи, він підтримав висуп гетьмана, за що Чортомлинська Січ була зруйнована російськими військами в травні 1709 року. Після поразки під Полтавою деякі запорожці подалися на південь і в 1710 році заснували там Кам’янську Січ, яка через рік також була зруйнована московитами, після чого Гордієнко разом із запорожцями перебрався на територію Кримського ханства і в гирлі Дніпра заснував Олешківську Січ.

Коли влітку 1733 року козаки виступили на боці Туреччини в черговій війні проти Росії, їм була передана грамота імператриці Анни Іоанівни про помилування за умови переходу в російське підданство. За підписаним наступного року Лубненським договором, Запорозьке козацтво визнало протекторат Москви і зобов’язалося охороняти південні кордони Російської імперії в Північному Причорномор’ї та Приазов’ї. Відтак Олешківська Січ була зруйнована і центром запорозького козацтва став півострів у місці впадання ріки Підпільної в Дніпро.

Із Підпільненської (Нової) Січі запорозьке військо взяло участь у двох російсько-турецьких війнах, остання з яких закінчилась у 1774 році підписанням Кючук-Кайнарджийського мирного договору. Він затвердив протекторат Росії над Молдавією і Валахією та право російських кораблів на судноплавство в Чорному морі. На думку російських урядовців, це позбавляло Запорозьку Січ функцій бастіону проти турецько-татарської експансії, яка після ліквідації в 1764 році полково-сотенного устрою Слобожанщини залишалася єдиною автономною самоврядною територією України. Крім того, у 1764 році полково-сотенного устрою Слобожанщини залишалася єдиною автономною самоврядною територією України. Крім того, у 1764 році на території колишніх Миргородських і Полтавських полків була утворена Новоросійська губернія, яку активно колонізували серби, мадяри та волохи, і їхнє розселення на межі із Запоріжжям призводило до земельних конфліктів із козаками.

Отримавши від імператриці Катерини II практично необмежені повноваження для освоєння і розширення Новоросії з центром у Кременчуці, князь Григорій Потьомкін віддав наказ військам генерала Петра Текелія, які в червні 1775 року поверталися з турецького походу, повністю зруйнувати Підпільненську Січ, а все майно та козацькі архіви вивезти до Петербурга. Незважаючи на те, що кошовий отаман Петро Калнишевський відмовився оборонятися, він разом зі старшиною був звинувачений у захопленні та присвоєнні чужої власності, намаганні створити незалежне управління і заарештований. 3 серпня 1775 року імператриця Катерина II видала маніфест, яким офіційно оголосила про ліквідацію Запорозької Січі.

Кілька тисяч козаків врятувалися втечею за Буг, звідки з дозволу султана Османської імперії перемістилися спочатку в пониззя Дністра, а в 1792 році, після завоювання Бессарабії росіянами, — в дельту Дунаю, де виникла Задунайська Січ. Вона проіснувала до 1828 року, коли була ліквідована після зради запорожців, які на чолі з кошовим Йосипом Гладким перейшли на бік Росії під час чергової війни з Османською імперією. Одна частина запорожців переселилася на Кубань, інша — на Азовське узбережжя, а решта залишилася в Туреччині, де в складі Козацького легіону під проводом Михайла Чайковського, пра-правнука гетьмана Івана Брюховецького, восстаннє воювала проти Росії в Кримській війні 1853—1856 років.

Володимир ЛУК’ЯНЮК