Читаючи спеціальний випуск журналу «Михайловский замок» (Санкт-Петербург — Полтава)

 

Невдовзі виповниться 20 років відтоді, як у північній столиці Росії побачив світ спеціальний випуск (№ 5) літературно-історичного журналу «Михайловский замок» із гучною підназвою: «Санкт-Петербург — Полтава», матеріали якого надруковані двома мовами — російською та українською. Перш ніж розкрити зміст матеріалів випуску, давайте вникнемо в таїну назви видання. Михайлівський замок свого часу був найбільшою з петербурзьких будівель. Його побудували у 1797—1800 роках за розпорядженням  імператора Павла І. З усіх боків замок був оточений річками Мойкою, Фонтанкою та глибокими ровами. Створюючи ізольовану від міста резиденцію, Павло І побоювався своїх численних супротивників і сподівався знайти за її стінами надійне сховище. Цим сподіванням не судилося збутися: у ніч на 12 березня 1801 року імператор був убитий змовниками саме в Михайлівському замку. Будівництвом особняка керував Вінченцо Бренна — придворний архітектор Павла І. При замку діяла церква архангела Михаїла, що визначило первісну назву будівлі. Після смерті Павла І він довго пустував і тільки 1822 року перейшов у розпорядження інженерного відомства. Відтоді замок називається Інженерним. 

У журналі «Михайловский замок» 140 сторінок присвячено українській тематиці. А матеріали українською мовою надруковано на 65 сторінках. Перша сторінка часопису розпочинається твором голови Ради Української національно-культурної автономії Миколи Жигла «Славні полтавці у славному Петербурзі». У цьому місті співав у придворному хорі філософ Григорій Сковорода, створив знамениті портрети Володимир Боровиковський, тут писали свої твори Микола Гоголь і Євген Гребінка, романс якого «Очи черные» знає весь світ. Вагомий внесок у розвиток науки зробили  академік-математик Михайло Остроградський і генерал Олександр Засядько. Багато будинків у Петербурзі спроектував і побудував Микола Гребінка (брат Євгена Гребінки). Із цим містом пов’язаний життєвий шлях Івана Котляревського. Пізніше на сценах петербурзьких театрів із великим успіхом ішли п’єси «Наталка По-

лтавка» і «Москаль-чарівник». Із Петербургом пов’язана творчість художника Миколи Ярошенка і скульптора Леоніда Позена. Цікаво й те, що там деякий час жив і Симон Петлюра, працюючи в редакціях місцевих газет та журналів. У місті на Неві полтавець і підприємець Михайло Волик відкрив кафе з поетичною назвою «Ворскла». Представницька делегація полтавців узяла участь в урочистостях із нагоди відкриття в Петербурзі президентами Росії та України пам’ятника Тарасу Шевченку. Видання цього двомовного журналу, присвяченого Санкт-Петербургу й Полтаві, також є знаменною сторінкою в історії  міста.

Окрасою «Михайловского замка» є роман-поема Олександра Сушка «Остап Гречка», якому відведено 50 сторінок. Цей твір написаний на основі українського фольклору: дум і народних пісень. Автор створив образ Марусі Чурай на тлі козацької України. Цікавим є розділ «Українська діаспора в Санкт-Петербурзі», до якого увійшли поезія та наукові статті. Відкривається він урочистою піснею «Соборна Україна» на слова Миколи Жигла, до тексту пісні подані й ноти. Варто навести її початок:

«Збирай своїх дітей, Родино, 

Хто не забув козацький край.

Їх хлібом-сіллю, Україно,

І рушниками зустрічай».

Українською мовою надрукована й патріотична поезія Миколи Коваленка, зок-рема вірш про Полтаву. Привертає увагу і його тужлива поезія про Україну:

«Ой, не знаю, чи прийдеться

Доживать на Батьківщині.

Все проходить, все минеться,

Окрім туги по Вкраїні».

Сюди ж увійшли солідні праці Оксани Дерев’янко, а також Олександри Єфименко — дослідниці російського та українського народного побуту. Неможливо залишити поза увагою й розділ «Полтавці». Одразу впадає в очі наукова стаття ректора Полтавського педагогічного університету Миколи  Степаненка про творчість Івана Котляревського і розвиток нової української літературної мови. Світлана Ленська знайомить з особливостями  творчості письменника-шістдесятника Григора Тютюнника. Стаття Наталії Хоменко «Чехов і Україна» свідчить про постійну цікавість письменника до України. Наталія Тарасова й Наталія Дерев’янко пропонують читачам фахово-наукову розвідку «Митець, науковець, педагог», де йдеться про Василя Верховинця (1880—1938 рр.) — репресованого, розстріляного й посмертно реабілітованого українського композитора, музикознавця, фольклориста, яким пишається Полтавщина. Доктор історичних наук Микола Якименко знайомить нас зі статтею «Еміграція полтавців у Росію: історія й сучасність», у якій ідеться про формування української діаспори в Росії. Мистецтво-знавець Ольга Орлова аналізує художню спадщину полтавських художників у доробку «Картинки з виставки», привертаючи увагу нарисами про пейзажі та гравюри Сергія Гнойового, натюрморти Віктора Трохимця-Мілютіна, гобелени Юрія Самойленка, абстракції Льва Маркосяна, лубки Павла Волика, що складають палітру полтавського художнього життя. Кожен із них — особистість і майстер, відданий рідній Полтавщині. 

Огляд журналу ми розпочали з імператора Павла І, а закінчимо — царем Іваном Грозним. Солідне дослідження про нього російського історика Бориса Сапунова також знаходимо в «Михайловском замке». Воно має назву «Иван Грозный и  феномен опричнины». Як відомо, великий терор опричнини продовжувався сім років (1565—1572 рр.), а пам’ять про нього збереглася у віках. Багато фактів життя Івана ІV свідчать про те, що на російському престолі сидів садист і кат. Нагадаємо про них. 25 червня 1750 року Іван ІV вивів на страту на Красній площі 300 осіб. Для здійснення зловісної акції все  заздалегідь підготували. Були вбиті загострені кілки, палали вогнища, над якими висіли котли з киплячою водою. Тут же на площі цар помилував 184 осіб, решту 

116 звелів замучити страшними катуваннями. Їх варили в окропі, спалювали на вогнищах, колесували, четвертували, підвішували за ребра, саджали на кілки, розрізали на шматки. Причому сам государ брав активну участь у процесі страти. Він особисто вбив і власного старшого сина Івана. За його наказом катували його двоюрідного брата Володимира Старицького й одну з дружин. Швидкий на катування і страти, за реальної небезпеки Іван Васильович виявився боягузом. Навесні 

1571 року кримський хан Девлет І Герай прорвався до Москви. Замість того, щоб організувати оборону столиці, великий государ ганебно втік у глухі ліси півночі під захист міцних стін Кирило-Білозерського монастиря. 6 травня Девлет І Герай спалив Москву, перебив десятки тисяч її жителів, близько сотні тисяч узяв у полон.

Наступного року кримський хан вирішив повторити свій напад. На захист південних кордонів Іван ІV послав невелику групу військ, якими доручив командувати князю Михайлу Воротинському. Маючи значну  кількість вояків, Девлет І Герай змусив російські війська відступити до Москви. На річці Лопасня біля сучасного міста Чехов Воротинський зайняв оборону, вміло використовуючи польову артилерію, і розбив сили ворога, які набагато перевищували російські. Сучасники повідомляють, що Михайло Воротинський як рятівник Москви в’їхав у столицю на білому коні й був із тріумфом зустрінутий жителями. У нагороду за це великий государ наказав зварити його живим у котлі з киплячим маслом.

Йосип Сталін високо оцінив роль Івана Грозного в російській історії. В зауваженнях до підручника «Історія СССР» він писав про «прогресивне» військо опричників. Вождь протиставляв Івана Грозного Петру І, який занадто широко відкрив двері для Заходу. Добре відомо, що сам Іван ІV, боячись суду історії, знищив усі матеріали опричного двору. Психічна хвороба Івана ІV — беззаперечний факт. На думку багатьох психіатрів, він страждав на важку форму параноїдальної шизофренії, ускладненої маніакальною формою переслідування. І з такою формою захворювання керував… державою. 

Перегортаючи останню сторінку часопису, згадаймо тих, хто працював над його виданням, створював цей номер журналу. Редакційну колегію очолював В. М. Акімов, Ю. В. Кривошеєв та Г. Г. Муріков. До громадської редколегії входили полтавці М. І. Степаненко, М. А. Волик та М. В. Жигло. У передмові журналу редакція зазначає: сподіваємося, мовляв, що подібний випуск часопису стане традиційним. Але цього не сталося. Світ побачив тільки один-єдиний номер. Про яку вже співпрацю може йтися, коли брати побили горшки. 

Валентин САКУН,

краєзнавець

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 4 | Коментарів: 1


Додати новий коментар

Зображення користувача Ihruwb.

rocaltrol price <a href="https://rocaltrtn.com/">buy rocaltrol 0.25 mg</a> rocaltrol tablet