У селі під Полтавою місцева влада не підтримує ініціативи шістнадцятирічного школяра щодо роздільного збору побутових відходів

Завдяки тому, що в ситуацію втрутилися засоби масової інформації, 16-річний житель села Жуки, що розташоване на території Тахтаулівської сільської ради, Ярослав Пісоцький, котрий навчається в 11 класі Полтавського наукового ліцею № 3, став мало не місцевою знаменитістю.

— Знаєте, чому я став тим, ким є зараз? Усе через бездіяльність місцевих депутатів і взагалі владної верхівки Тахтаулівської сільської ради, — такі аргументи наводить Ярослав. — За 5 років вони не спромоглися навіть створити ОТГ, через що нашу сільську раду рішенням Кабміну приєднали до Полтавської об’єднаної територіальної громади. Тож у мене є небезпідставний острах: чи буде цікаво обласному центру розвивати прилеглі сільські території?

Характеризуючи ж ситуацію, пов’язану зі збиранням у тахтаулівській громаді побутових відходів, хлопець оцінює її як незадовільну: мовляв, останні 2—3 роки один приватний підприємець усього раз на тиждень збирає автомобілем непотріб, який люди виносять на певну годину, — це вкрай незручно. Тож селяни користуються цією послугою неохоче, міркуючи так: краще зекономити 20—30 гривень на місяць і спалити сміття на власному обійсті чи вивезти до лісу або на несанкціоноване сміттєзвалище, яке в народі називають «Кринички». Смітник утворили навіть за якихось сто метрів від приміщення Тахтаулівської сільради — і це нікому не муляє ока. От і складається враження, що проблема з непотребом чи не найбільше допікає 16-річному юнакові, котрий має активну  життєву позицію.

Паралельно з проштовхуванням своєї програми почав втілювати її в життя

— Зрозуміло, кожен із 3 300 жителів тахтаулівської громади щодня продукує сміття. І при цьому його раз на тиждень збирає один автомобіль — це ж просто смішно, — обурюється Ярослав Пісоцький. — Законодавство України передбачає, що органи місцевого самоврядування зобов’язані забезпечити сортування побутових відходів, тобто створити для цього відповідні умови. На жаль, у нашій країні законів часто не дотримуються. 

Розв’язання згаданої проблеми в цивілізований спосіб намагалися шукати, так би мовити, знизу. Рік тому на загальних зборах громади, куди  запросили й представників місцевої влади, вирішили створити пункт прийому вторсировини. Сільська рада мала допомогти з пошуком приміщення, однак жодних кроків з її боку люди так і не дочекалися.

— Урешті-решт усе це просто дістало. Тож, аби мати більш дієвий вплив на місцеву владу, я створив громадську організацію під назвою «Зелені Ери», — розповідає про подальший розвиток подій Ярослав. — Останнім часом ми подали на розгляд сесії сільської ради не одну програму з розвитку інфраструктури для сортування побутових відходів (до речі, йдеться про комплексну програму, що передбачає не лише встановлення баків для сортування сміття, а й проведення роз’яснювальної роботи серед населення, прибирання лісу й інших територій тощо), та в жодній редакції депутати її так і не затвердили. На мою думку, вони її навмисне завалюють. Ви запитаєте: чому так? Та тому, що дитина за рік зробила те, чого дорослі дядьки, які керували й керують громадою, не змогли зробити за багато років. Тому що це показує їхню справжню сутність, бездіяльність, непрофесійність, нездатність адекватно відповідати на виклики сьогодення — оце, мабуть, основна причина.

Варто зазначити, що паралельно з проштовхуванням своєї програми ініціативний юнак почав втілювати її в життя. Так, 26 травня біля однієї із зупинок у селі Тахтаулове було встановлено перший контейнер для збирання пластику ємністю 2 «куби» — виготовив його місцевий житель Олександр Добряк. 

— Отак усе почалося. Після цього ми виготовили іще один контейнер і цілу серію баків різних розмірів (загалом десь приблизно 15), розставивши їх у селах Тахтаулове й Жуки, — продовжує розповідь юний автор соціальної ініціативи. — Усі, хто міг, допомагав нам і фізично, і матеріально. У мене вдома знайшлися металеві ємності, до того ж подібні бочки ми іще й закупили. В останніх я сам традиційною «болгаркою» зрізав верх і фарбував їх, у цьому дещо допомагав мені батько. Зараз думаю: усе-таки добре, що ми  виготовили ці ємності для сортування сміття, бо я тепер розумію, що до чого. То був експеримент, який одразу ж дав вагомий результат. На жаль, нині з цим справжня біда.

Річ у тому, що селяни виявилися на диво відповідальними й почали активно сортувати непотріб. Тож баки тепер постійно переповнені скляною, пластиковою тарою. Не маючи куди викидати вторсировину, люди лишають мішки з нею поряд із контейнером, внаслідок чого тут утворилася своєрідна пластикова гора. 

Юнак показав дорослим, що організувати сортування сміття цілком реально

— Сільська ж рада жодним чином не допомагає звільняти баки й контейнери від скла та пластику, повністю зваливши ці обов’язки на плечі членів нашої громадської організації, — скаржиться Ярослав Пісоцький. — Мовляв, ви затіяли цю авантюру — от тепер і віддувайтеся. Якби ж депутати затвердили нашу програму, організація отримала б фінансову підтримку, відтак ми могли б найняти працівників, які б цим займалися. А так… Від безвиході звертаємося по допомогу до місцевих жителів. Скриньку для пожертв поставили в місцевому магазині. Також я відкрив власний банківський рахунок, а ще — рахунок громадської організації. Усім, хто хотів би долучитися до ініціативи, можна звертатися й за номером телефону: 099-342-53-13. На сьогодні вдалося зібрати понад 3 тисячі гривень (до речі, одна місцева активістка пожертвувала аж тисячу гривень). Кошти спрямовуємо на закупівлю нових бочок, які переобладнуємо на баки для сортування побутових відходів. Хочу, аби ви наголосили у своїй газеті: баки не були б настільки переповненими, якби ми мали підтримку сільської ради. Зрозуміло, без будь-якої підтримки дуже складно. 

Аби зайвий раз привернути увагу до проблеми, Ярослав навіть подумує про те, чи не принести зібрану місцевими жителями пластикову тару на сесію сільської ради й висипати перед депутатами.

— Коли раніше спілкувався з місцевими жителями, усі говорили, що організувати сортування сміття нереально. Та я показав, що це цілком можливо. А сільська рада з її бюджетом, можливостями не може зробити краще? — дивується юнак. — Тим паче все, що потрібно зробити депутатам, — це всього лиш підняти руки й затвердити нашу програму.

Секретар Тахтаулівської сільської ради Олександр Рубель уже стомився пояснювати журналістам: ініціативу Ярослава Пісоцького керівництво підтримує, але ж він неповнолітній, тож про яке виділення бюджетних коштів може йти мова? «У такому віці він має право розпоряджатися хіба що стипендією, — зазначає пан Олександр. — От ви в 16 років чим займалися?» Свою думку висловлює й заступник голови Полтавської районної ради Олексій Івженко, який часто буває на сесіях Тахтаулівської сільради й добре знає ситуацію, про яку йдеться: «Багато хто з депутатів вважає, що Ярослав доволі молодий, аби мати з ним справу. А дехто переконаний, що він дещо хитрує, намагається обібрати сільську раду. Ситуація зайшла у глухий кут іще й тому, що масла у вогонь підлили журналісти, котрі будують сюжети своїх матеріалів на протиставленні депутатів сільради і Ярослава, бо для них головне — створити якийсь «хайп». Насправді ж усе дещо не так: депутати виділили на ті ж баки для роздільного збору сміття стартову допомогу. Секретар сільської ради стверджує, що сам їздив на авто, аби закупити матеріали, а про це ніхто не згадує, що несправедливо. Тож можу передбачити, що на наступній сесії депутати вчергове завалять написану Ярославом програму. Я був присутній на засіданні бюджетної комісії, де розглядали це питання, —  наскільки мені відомо, від юнака вимагатимуть звіту за використані кошти й матеріали». 

— Ту допомогу, яку вони мені надали, можна охарактеризувати приказкою: на тобі, небоже, що мені негоже. Диски для «болгарки» виявилися настільки не-якісними, що, коли я почав різати метал, перший же з них відлетів і боляче вдарив по нозі, — пригадує Ярослав Пісоцький. — А матеріали (зокрема та ж фарба) закінчилися першого ж тижня. Коли хтось береться за отаку вагому справу, підтримка, вважаю,  усе ж таки має бути суттєвішою. А депутати хотіли, аби за 3 тисячі гривень ми зробили баки для сортування непотребу для двох сіл. Розумієте? І якщо вони блокують нашу програму, то нехай запропонують альтернативну. На жаль, жодної альтернативи так і не було запропоновано. Видавши допомогу неофіційно, вони хотіли загнати мене в пастку й таки цього добилися.

За словами Олексія Івженка, юний активіст, узявшись за реалізацію справді вартої уваги ідеї, не з того почав: йому, мовляв, потрібно було спершу створити потужну команду, а тоді делегувати на сесію сільради людину старшого віку, бажано з юридичною освітою. От тоді він мав би більше шансів досягти успіху.

— А загалом у ситуації, що склалася, переплелися амбіції, різні інтереси, неприйняття старшим  поколінням прогресивності молодшого, — підсумовує Олексій Івженко. — Однозначно, що Ярославу потрібно не йти на конфронтацію, а шукати з депутатами порозуміння. Адже, ламаючи списи, можна погубити будь-яку добру справу.

Як і передбачав Олексій Івженко, на останній сесії Тахтаулівської сільської ради, що відбулася у п’ятницю, 19 вересня, через упереджене ставлення депутатів до Ярослава Пісоцького програма ГО «Зелені Ери» знову була заблокована. Причому якщо раніше за неї все ж таки голосували 

7 народних обранців, то останнього разу — усього 2. Як би там не було, вкрай переповнені скляною й пластиковою тарою встановлені Ярославом Пісоцьким та його однодумцями контейнери й баки красномовно свідчать про те, що питання сортування сміття серед місцевого населення таки назріло. І з цим рано чи пізно доведеться рахуватися владі.

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Фото автора