«Стриптиз» на… свердловині

Ніщо не вічне. Усі механізми рано чи пізно ламаються. Так 18 листопада 2020 року трапилося й з артезіанською свердловиною в селі Крута Балка вже колишнього Новосанжарського району. І це стало першою проблемою-випробуванням, якщо хочете, екзаменом на професійність, компетентність, особистісну зрілість і порядність новообраного Драбинівського сільського голови Тетяни Лєскової, яка обійняла посаду 17 листопада.

Це добре, що в Крутій Балці дві водонапірні вежі. Але поломка однієї з них і зупинка водогону залишила без води жителів кількакілометрової вулиці Набережної та провулку Уютного й неабияк ускладнила життя сотні селян, котрі вже звикли до благ цивілізації. Бо в багатьох не працювали котли для опалення, адже потрібен тиск води. Із тієї ж причини не вмикалися водонагрівні колонки, тобто не було гарячої води, щоб скупатися чи помити посуд: тіло мили частинами, посуд — у мисці з водою з чайника, нагрітої на газовій плиті. Відповідно, якщо у водогоні відсутня вода, то про пральні машинки теж довелося забути: гріли воду в каструлях, прали у ночвах і тазиках або просилися з пранням до родичів чи односельців.

— Доки брали воду з крана, — бідкалася вчителька місцевої школи Наталія Сідаш, — не дуже й помічали, як багато її потрібно в господарстві, адже тримаємо поросят, птицю. У нас немає колодязя. А в кого і є колодязі, то й там майже немає води. Тут такі плавуни, що в декого нижні бетонні кільця колодязів злизало, мов корова язиком. Тому чоловік відрами носив воду здалеку від знайомих через два городи по розгаслій ріллі. А це важко. Майже два місяці ми були без води. Ви б бачили коридор нашого будинку: відра, каструлі, тази, бідони, баклажки, банки — усе зайняте водою, щоб не замерзла. Як танув сніг зі стріхи чи йшов дощ, намагалися зібрати до краплини…

У Лілії Шамоти вдома не працював газовий котел. На щастя, у хаті збереглася стара піч, яка й рятувала всю родину з дворічним онуком включно. Прали руками в ночвах. Води потрібно дуже багато — і для побутових потреб, і для живності. Тричі на день їздили автівкою по воду до батьків на інший край села, щоразу привозячи 4 молочарські бідони по 40 літрів.

Особливо важко було стареньким самотнім бабусям, котрим абсолютно не під силу носити воду, а свого часу вони ж віддали по дві пенсії на водогін. Наприклад, по вулиці Набережній живе 90-річна Євдокія Калантай. Раз на три дні її навідує соціальна працівниця, але й вона не в змозі возити воду велосипедом за кілька кілометрів. А вода в колодязях (усі про це знають) у селі для пиття непридатна. Втім, не здригнулася, як кажуть, і не піднялася з м’якого крісла крутобалківський староста Валентина Прудко, яка має автомобіль із персональним водієм і щомісячну зарплату в розмірі 19 тисяч гривень, щоб проїхати до бабусі-старожительки, дізнатися, як вона виживає в такий скрутний час, і вирішити питання забезпечення якісною питною водою жінки, котрій 5-літрової фляги вистачило б на кілька днів. 

Обурений тривалим зволіканням із ремонтом свердловини і Юрій Дядіченко: 

— Десять років тому ми, жителі вулиці Набережної та провулку Уютного, власним коштом проклали 5 кілометрів водогону, «закопали» чималі кошти. Майже два місяці труби були без води, вони псуються. Навіть не уявляю, що могло б бути, якби, не дай Бог, ударили морози. Ми теж тримаємо господарство: щодня потрібно 70—100 літрів води. Маю намір навесні бурити власну свердловину на обійсті, щоб не залежати від сільської влади. Бо люди в селах не потрібні нікому — ні державі, ні місцевим чиновникам чи олігархам. Жити в селі нині означає бути ізгоєм, людиною третього гатунку. Трапляється, що по три дні немає електрики. Дороги роздовбані так, що «швидка» відмовляється приїжджати. Автобус курсує раз на тиждень. Діти-студенти не можуть приїхати додому й вчасно виїхати на навчання. Нічим добратися до райцентру (а після останньої адміністративно-територіальної реформи Нові Санжари — вже навіть і не райцентр. — Авт.) в лікарню чи інші державні установи.

І від Юрія Дядіченка, і від інших жителів Драбинівки та Крутої Балки почула про те, що, власне, і спонукало мене провести «водяне» журналістське розслідування (бо поломка водонапірної вежі — річ хоча й не буденна, але не виняткова) щодо пристрастей і амбіцій довкола фінансування ремонту свердловини, ставлення місцевих чиновників і більшості сільських депутатів до своїх виборців та коштів громади, яких завжди бракує. 

Потерпілі з Крутої Балки, обурені бездіяльністю сільської влади, на початку грудня 2020 року звернулися до Драбинівської сільради, вимагаючи рішучих дій із ліквідації аварії. Однак спливав тиждень за тижнем, а води не було й ніхто нічогісінько не робив на свердловині.  Дійшло до того, що доведені до відчаю чоловіки телефонували директору комунгоспу Драбинівської сільради Володимиру Сенченку з погрозами: «Як не справиш свердловини, то ми до тебе всією сім’єю прийдемо купатися! Готуйся!» А жіноцтво діймало дзвінками його дружину: «Ми зараз із двома мішками брудного одягу й білизни прийдемо до тебе прати!»

Про біду селян дізналися й на спільному українсько-британсько-му підприємстві «Полтавська газонафтова компанія» і без будь-яких умов оперативно запропонували спонсорську допомогу на відновлення свердловини. 18 грудня цю пропозицію обговорили на сесії Драбинівської сільради. Здавалося б, про що думати-гадати, коли крутобалківці вже місяць без води, світла в кінці тунелю, образно кажучи, не видно, а благодійники кілька сотень тисяч гривень просто дають на тарілочці з блакитною облямівкою? Більшість сільських рад про такі подарунки й мріяти не можуть!

Так ні ж! На цій сесії почала каламутити воду Галина Берлим — помічниця Юрія Лебедина, керівника і власника найбільшого роботодавця в Драбинівці й Крутій Балці — ТОВ «Чиста криниця», яке має в обробітку десятки тисяч гектарів землі. Галина Берлим намагалася переконати сільських депутатів, що газовики — такі собі «жлоби», які не хочуть сплачувати Драбинівській сільраді те, що повинні, адже видобувають газ на її території. Один раз, мовляв, тикнули якісь 300 тисяч гривень, хоча мають перераховувати до бюджету сільради десятки мільйонів. Але цю брехню розвінчав присутній на сесії колишній галущиногреблянський сільський голова Володимир Коба.

Згідно із законодавством України, видобувні компанії зобов’язані сплачувати рентну плату від видобутку вуглеводнів до державного бюджету, а 3% від сплаченої ренти перераховують безпосередньо до бюджету об’єднаної територіальної громади. Рентна плата — це спеціальний податок, що залежить від обсягів видобутку та ціни на вуглеводні, який розраховує Міністерство економіки. Драбинівська громада отримала у 2020 році від ренти 405 тисяч гривень, у 2019-му — 980 тисяч гривень, позаяк видобуток був більший і ціна на природний газ також була вищою. 

Тетяна Лєскова запропонувала розглянути питання про спонсорську допомогу на спільному засіданні постійних депутатських комісій через 4 дні — 21 грудня. На ньому знову довго товкли воду в ступі: брати чи не брати благодійну допомогу від СП «ПГНК». Хоча ціла делегація представників від згаданого підприємства на чолі з адміністративним директором Сергієм Курасою та головним інженером Володимиром Дмитришиним підтвердила, компанія готова надати благодійну допомогу в розмірі 250—270 тисяч гривень, а Леонід Зінченко, директор підприємства-підрядника «СУСТР-19», пообіцяв за тиждень виконати роботи з відновлення свердловини, щоб до Нового року люди були з водою. Це був би для них найжаданіший новорічний подарунок! ТОВ «СУСТР-19» (колишній «Газонафтобуд») — єдине в Україні підприємство, яке забезпечувало потреби нафтовиків і газовиків у воді й за свою 50-річну історію зарекомендувало себе надійним і досвідченим виконавцем.

Але Галина Берлим на засіданні депутатських комісій знову намагалася грати першу скрипку, упиралася й стверджувала, що якщо СП «ПГНК» виділить кошти, то потім щось за це вимагатиме від сільради, зокрема дозвіл на розконсервування газових свердловин, тому не варто приймати їхню благодійну допомогу. Однак спонсорської допомоги від «Чистої криниці», теж дуже багатого підприємства, не пропонувала. 

Хоча хто вона така, щоб так неприховано й відверто «рулити» органом місцевого самоврядування, наче то якийсь підрозділ «Чистої криниці»? Де-юре Галина Берлим — представник одного з численних господарюючих суб’єктів на території Драбинівської ОТГ, до якої входять 16 сіл. Але де-факто вона поводиться в сільраді, як у своїй вотчині. 

Були праві ті українські експерти, які на початку реформи децентралізації прогнозували такі процеси, як часткова феодалізація України, коли влада на місцях зосереджується в руках окремих місцевих олігархів. Це справді парадокс: запозичуємо за кордоном те, що прекрасно там працює. Але в наших реаліях воно перетворюється на протилежність. Здавалося б, прекрасна ідея: віддати й повноту влади, й повноваження до рад найнижчого рівня. Але якщо й більшість депутатів, і сільський голова «призначені» латифундистом (є багато технологій — від прямого залякування виборців до підкупу й обіцянок фінансових преференцій у майбутньому), то рада стає повністю контрольованою, «кишеньковою», з усіма наслідками, що з цього випливають. Це вже швидше князівства, де можна «законно» протягти будь-яке рішення на користь «князька», який на свій розсуд вирішує долі людей і цілих територій… 

Пам’ятаєте гасло радянських часів: «Ми кажемо: партія, маємо на увазі: Ленін. Кажемо: Ленін, а маємо на увазі: партія»? Тож не буде великим перебільшенням сказати: Драбинівська сільська рада, а мати на увазі Юрія Лебедина. От і на останніх виборах (у жовтні 2020 року) до Драбинівської сільської ради було обрано депутатами 13 працівників ТОВ «Чиста криниця» (люди називають їх «лебединовими», вони об’єдналися в групу «Аграрії», сільський голова Тетяна Лєскова — теж «їхня») і 9 депутатів «кобиних» (вони теж самовисуванці, але балотувалися в команді колишнього галущиногреблянського сільського голови Володимира Коби). Це, так би мовити, «ліричний» відступ… Та повернімося до спільного засідання депутатських комісій 21 грудня.

— Через кілька годин суперечок про очевидне, — розповідає депутатка Ліна Остапченко, — з потугами таки ухвалили рішення, щоб комунгосп як самостійна юридична особа уклав тристоронню угоду між ним, «ПГНК» та «СУСТР-19», прийняв спонсорську допомогу й наступного дня розпочав ремонтні роботи. Та коли я зранку зателефонувала до Володимира Сенченка й запитала, чи вже працює підприємство-підрядник, він відповів, що ні, що за ніч усе «переграли». Тоді подзвонила Тетяні Лєсковій, звернувшись із тим же запитанням, а вона мене, як обухом по голові прибила словами: «А ви хіба забули, що на засіданні комісії проголосували за те, щоб перенести питання про ремонт свердловини на наступну сесію?» Тобто Тетяна Лєскова, по-перше, запустила це питання по довгому бюрократичному колу! По-друге, їй байдуже, що люди понад місяць страждають через відсутність води! По-третє, вона, виявляється, здатна не лише на брехню, а й на фальсифікацію документів органу місцевого самоврядування! Хороший початок діяльності! Чого ж далі чекати від такого очільника громади?! Тому тепер доведеться знімати на відео не лише сесії сільради, а й засідання депутатських комісій! Наступна сесія відбудеться 24 грудня. Це значить, згаяли ще один тиждень, хоча питання можна було вирішити за день!

У народі кажуть: дарованому коню в зуби не дивляться. Дають — бери! Тим паче, що 250 тисяч гривень — це четверта частина річного бюджету комунгоспу Драбинівської сільради. Пані Лєсковій треба було подякувати долі за те, що наприкінці фінансового року, коли коштів апріорі немає, а бюджет на наступний рік іще не ухвалений, просто з неба падають гроші. Власне, для того, щоб крутобалківську свердловину в стислі строки відремонтували, Тетяні Лєсковій достатньо було лише кивнути головою й санкціонувати підписання угоди підпорядкованим сільраді комунгоспом та дати добро на якнайшвидший початок робіт. Так мало б бути — і за законом, і по совісті. Але приклад Драбинівки показав, що такі елементарні речі, як здоровий глузд, раціональний підхід до використання коштів, вболівання за інтереси виборців тут не працюють. Натомість тут сповідують якісь зовсім інші цінності.

Особливо це стало зрозуміло на сесії  сільради 24 грудня, на якій, як сподівалися крутобалківці, нарешті вирішиться їхнє «водяне» питання. Але… Сільський голова Тетяна Лєскова на цій сесії довго пояснювала: вона тому не дає «добро» благодійникам, що не вивчила їхніх установчих документів і не знає, що це за компанія-спонсор. Депутатка Ліна Остапченко резонно заперечила їй: «Так не ви ж їм гроші даєте, а вони — вам! Навіщо вам вивчати їхні документи?» Не допомогло…

Можна зрозуміти, коли спонсор хоче знати, кого він обдаровує фінансами чи матеріальними цінностями. Але щоб отримувач вимагав документи від благодійника?! Тим паче, що Тетяна Лєскова не з Місяця впала в крісло драбинівського сільського голови. Давно живе в Драбинівці, працювала в дитсадку та завідувачкою магазину. І, напевно, хоч краєм вуха чула, що СП «ПГНК» є лідером серед недержавних нафтогазовидобувних підприємств України і з 1994 року проводить свою діяльність на Новосанжарщині, зокрема й на території Драбинівської сільради.

І коли на цій же сесії знову поставили на голосування питання про прийняття благодійної допомоги від газовиків, то «за» було лише 7 голосів («кобині» депутати). А 11 «лебединових» депутатів без пояснення мотивів «утрималися». Ліна Остапченко допитувалася в колег, чому ж ті не хочуть, аби в Крутій Балці швидше було розв’язано проблему з водою, однак депутати — працівники «Чистої криниці» — не «опустилися» до пояснень. Навіть двоє депутатів від Крутої Балки (усього їх від цього села обрано четверо) — «лебединівці» Валерій Ажибулатов та Петро Шамота — не поспівчували своїм односельцям. А Шамота не пожалів навіть своїх родичів, котрі з маленькими дітьми живуть на вулиці Набережній у Крутій Балці й уже стільки тижнів сиділи без води!

Хто проти кого «дружить» — можна тільки здогадуватися. Є розуміння, що депутати з групи «Аграрії» — не більше, ніж пішаки-маріонетки в чужій грі: як їм кажуть, так вони й голосують. Але в сухому залишку — від благодійної допомоги сільрада відмовилася. Виходить, за гроші краще, ніж безплатно? Ну, у когось і така дивна арифметика…

— У нас уже не один рік (на відміну від інших сільрад) якось не складаються стосунки з Драбинівською сільрадою, — пояснює головний інженер СП «ПГНК» Володимир Дмитришин. — То попередній сільський голова надсилає нам листа з вимогою перерахувати 75 мільйонів гривень, то через деякий час ця сума зменшується до 10 мільйонів. Ми офіційно пояснюємо, що як соціально відповідальний бізнес готові надавати чималі суми громадам, на чиїх територіях працюємо, але не просто на банківський рахунок сільради, а на конкретні проекти. Однак, на жаль, розуміння не знаходимо. І це швидше схоже на шантаж: якщо грошей не перерахуєте, то не надамо дозволу на використання свердловин. Хоча свердловини знаходяться на ділянках надр, на які компанія має спеціальний дозвіл на користування.

А от новообраний нехворощанський сільський голова Віктор Дубович задоволений співпрацею з українсько-британським підприємством: «У відповідь на наші прохання завжди отримуємо позитивні рішення. Тільки за останні півтора місяця за соціальною угодою отримали від газовиків 360 тисяч гривень — на освітлення вулиці в Соколовій Балці». 

На жаль, є всі підстави припустити, що дуже скоро інтриги, ігрища й спекуляції навколо зламаної артезіанської свердловини в Крутій Балці вилізуть крутобалківцям боком.

3 січня цього року я розмовляла з Тетяною Лєсковою, запитувала, чому та відмовилася від благодійної допомоги СП «ПГНК». У відповідь знову звучала мантра про те, що вона не ознайомлена з установчими документами компанії. Крім того, сільський голова повністю зняла із себе відповідальність за неотримання 250 тисяч гривень від газовиків: мовляв, у проекті тристоронньої угоди, запропонованої підприємством, сільради не було. А чому договору не підписав начальник комунгоспу Володимир Сенченко, вона уявлення не має. Тож це не вона, а Сенченко винен у тому, що не прийняли благодійної допомоги! Отак треба вміти переводити стрілки! Наостанок пані Лєскова повідомила, що гроші на ремонт свердловини вже надало підприємство «Чиста криниця». Єдине — іще узгоджується питання: це буде благодійна, тобто безповоротна фінансова допомога чи позика від сільгосппідприємства. 

Таке враження, що казати неправду для Тетяни Лєскової — що попереду танцювати. Адже ще 28 грудня на рахунок комунгоспу від ТОВ «Чиста криниця» надійшло 250 тисяч гривень. Цільове призначення платежу — безвідсоткова поворотна фінансова допомога. І Тетяна Лєскова про це достеменно знала. Зауважу, визначилися з кредитором дуже швидко, без будь-яких розглядів на засіданнях комісій, сесіях тощо! Тож пан Лебедин позичив комунальному підприємству гроші, але за першої вимоги їх треба буде повертати. Де їх узяти? Можливо, за рахунок суттєвого підвищення тарифів на послуги. Як варіант, адже комунгосп купюр не друкує…

А 31 грудня на сайті «ProZorro» з’явилося повідомлення про проведення процедури закупівель «Поточний ремонт свердловини» вартістю 250 тисяч гривень. Подання пропозицій розпочалося 11 січня цього року. Значить, усі охочі взяти участь у тендері ще встигають це зробити. До речі, у проекті договору комунгоспу, який розміщений на сайті «ProZorro», дуже дивний, м’яко кажучи, гарантійний строк — усього 2 місяці.

Наразі ФОП Горобець Є. В. завершив виконання робіт із буріння артезіанської свердловини в Крутій Балці. Кілька днів допомагав там своєю технікою фермер, «кобин» депутат Василь Тихоненко. І 11 січня у людей з’явилася вода, на яку вони так довго чекали.

Це й справді добре! Тільки невідомо, скільки функціонуватиме нова свердловина. Бо обсадна труба пластмасова, діаметром 140 міліметрів. Відповідно, фільтрова колона ще вужча. Спеціалісти кажуть, що в неї може зайти тільки малопотужний насос, що піднімає 2—2,5 кубометра води за годину, розрахований на невелику глибину, у той час як у Крутій Балці бучацький горизонт пролягає на 140-метровій глибині. Позаяк потреба у воді велика, то насос працюватиме без перепочинку й може швидко згоріти. 

А директор ТОВ «СУСТР-19» Леонід Зінченко сказав прямо: «Це — не робота, це — халтура. У Крутій Балці високі грунтові води й сильні верхні плавуни. Вони дуже швидко сплющать ту пластмасову трубу, і люди знову страждатимуть. Відтак доведеться бурити нову свердловину. Тільки тоді вже таку, як треба. Якби ми виконували ці роботи, то зробили б «під ключ», поставили б обсадну сталеву трубу діаметром 219 міліметрів (із полімерними не працюємо), фільтрову колону діаметром 159 міліметрів. І гарантію даємо не менше, ніж на 10 років». Тож, жителі Крутої Балки, поцікавтеся, яку гарантію дає ФОП Горобець Є. В. на свою пластмасову свердловину. Думаю, ви будете неприємно вражені. 

Довідково: гарантія на другу (працюючу) артезіанську свердловину, яку 13 років тому будувала тодішній крутобалківський сільський голова Ліна Остапченко, — 15 років. 

До слова, кожна сесія Драбинівської сільської ради записується на відео й одразу ж виставляється в соціальній мережі. Тож із гласністю нині все «о’кей». Усі бачать, хто що каже, як поводиться. Тому пані головиха та депутати-«лебединівці» у коментарях заслужено «заробили» чимало «компліментів» і непарламентської лексики на свою адресу. Але, схоже, непоправними іміджевими втратами, з яких Тетяна Лєскова розпочала свою діяльність на посаді, вона не вельми переймається, бо їх компенсують майже 24 тисячі гривень щомісячної зар-плати плюс оздоровчі виплати та виплати на вирішення побутових потреб. А також лояльність того, хто її «поставив».

Я теж передивилася всі записи сесій і була здивована, що крутобалківський староста Валентина Прудко жодного разу не промовила й слова. Запитала: може, її палкі промови «вирізали» під час монтування? «Та ні, — каже та, ніяковіючи, — нічого не вирізали». Староста й справді мовчала, мов риба — і на сесіях, і на засіданнях комісій, ніби її зовсім не стосується, що люди у ввіреному їй селі вже так довго без води. «Так а навіщо мені щось казати, он Ліна Остапченко виступала ж», — недолуго виправдовується. Ну, й справді, депутатка працює безкоштовно, а староста на зарплаті, навіщо їй «горло драти»? Валентина Прудко знала, що ФОП-підрядник ставить у свердловину обсадну пластмасову трубу, але знову промовчала: «То не моє діло. Я не маю права в це вникати. Я тільки довідки видаю». Так навіщо тоді Крутій Балці така староста на 19 тисяч гривень щомісяця, якій усе байдуже?! Може, достатньо діловода-писарчука на 5 тисяч гривень, який штампуватиме довідки?

А ще мене дуже вразила позиція директора Крутобалківської школи Олександра Павелка, котрий теж не лише ніде «не пікнув», а й не обурився тим, що «лебединівські» депутати «зарубали» благодійну допомогу від газовиків. «То їхня позиція, їхнє право голосувати так, як вони вважають за потрібне», — переконаний головний інтелігент села, представник місцевої «інтелектуальної еліти». Замість того, щоб сказати, що таких депутатів треба гнати з ради поганою мітлою; замість того, щоб поїхати на сесію чи засідання комісій і відстоювати право на людські умови життя своїх учнів, учителів-підлеглих, односельців! Зрештою й сам майже два місяці був без води. Але терпить, аби тільки не зіпсувати стосунків, не засмутити «вище-стоящих», «господарів»… «Я не революціонер, не лідер», — відверто зізнається Олександр Павелко. І мені стає страшно, що отакі збайдужілі «терпили», «нелідери» очолюють навчальні заклади, чогось навчають дітей (але не лідерству, не справедливості, не вмінню відстоювати свої права!), працюють старостами, сільськими головами…

Тим часом селяни шоковані інформацією про пластмасову свердловину, тільки й балачок у селі (топ-новина) про керівну безвідповідальність і те, як їх обманули, «кинули». А ті, хто знає ціни на полімерні труби, узагалі кажуть, що така свердловина разом із роботою коштує трохи більше 100 тисяч гривень, і припускають, що більша частина позиченої суми піде на «відкат». Так, може, у цьому й полягала суть незрозумілого для сторонніх «цирку» з відмовою від спонсорської допомоги газовиків, такого собі «стриптизу» на… свердловині? Тоді, може, щоб усе стало на свої місця й у простих людей надалі не було ілюзій, варто на фасаді Драбинівської сільради причепити транспарант: «До людей — як до бидла!»?

Людмила СТЕЛЬМАХ 

(КУЧЕРЕНКО), 

президент правозахисної 

ГО «Полтавський медіаклуб»