У Полтаві згадували Івана Павловського

У музеї історії Полтавської битви відбулося десяте засідання круглого столу, присвячене видатному архівісту, засновнику цього музею  Івану Павловському. Це ювілейне засідання зібрало істориків, музеєзнавців, краєзнавців, архівістів, бібліотекарів, просто небайдужих людей.

Іван Павловський — етнічний поляк, який волею долі опинився в Україні й зокрема Полтавській губернії. Його недаремно вважають літописцем нашого краю, фундатором музеєзнавства й крає-знавства. Іван Францович 40 років віддав викладацькій справі і музею. Цьогоріч виповнюється 170 років від дня його народження. У 2015 році музей видав збірник за підсумками попередніх читань, присвячених Івану Павловському. Улітку 2020 року відбудеться презентація ще одного збірника, де будуть матеріали і десятого, ювілейного, засідання круглого столу в музеї. 

На початку цього засідання всіх учасників привітав начальник відділу культури та культурної спадщини департаменту культури, молоді та спорту Полтавської облдержадміністрації Віталій Павлов. Заступник директора з наукової роботи Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» Людмила Шендрик у доповіді на тему «Кількісний склад союзного війська шведів і козаків, які переправилися через Дніпро біля Переволочної 29—30 червня 1709 року» розвінчала міфи, що стосувалися історії Північної війни на нашій території. Міфи створювалися за завданням Петра І. Останній був найпершим міфотворцем, хоча спочатку сам називав перемогу росіян у  битві під  Полтавою неймовірно  фантастичною. Вже потім з’явилися листи-реляції, підправлені карти Поля По-лтавської битви тощо. Ціла пропагандистська машина була запущена. 

Насправді багато шведів змогли переправитися через Дніпро і потім не заблукати в безмежних степах завдяки українським козакам. Козаки були вправними плавцями і забезпечували переправу великої кількості коней, щоб потім рухатися степом верхи на них. Крім того, вони були  також вправними степовиками — без них шведи не здолали б 400 кілометрів степу. Гетьман Іван Мазепа не втікав першим, як казали пропагандисти Петра І. Він приєднався до шведів 30 червня 1709 року. 

Цікаву доповідь про прапори шведської піхоти в Полтавській битві зробив науковий співробітник відділу охорони культурної спадщини ДІКЗ «Поле Полтавської битви» Сергій Макаренко. Про об’єкти топоніміки як спосіб локалізації подій «малої війни» на Миргородщині розповів учитель історії Миргородської ЗОШ № 1 імені Панаса Мирного Ярослав Москаленко. Тему «Людина і війна» розкрили краєзнавець Олег Безверхній та завідувачка відділу науково-просвітницької роботи ДІКЗ «Поле Полтавської битви» Євгенія Щербина. Пан Олег у доповіді «Українські козаки та інші військовополонені у Швеції в часи Великої Північної війни (1700—1721 рр.)» та пані Євгенія в доповіді «Ульріка Стольхаммер. Доля жінки королівської епохи» показали особистостей на тлі воєнних подій.

Відкриттям для багатьох учасників засідання стали факти, висвітлені в доповіді «Поле Полтавської битви з точки зору ландшафту (гідросистеми) й використання його супротивником». Цю інформацію донесла до аудиторії молодший науковий співробітник відділу науково-просвітницької роботи ДІКЗ «Поле Полтавської битви» Марина Оніпко. Виявляється, розташування річок, інших гідрологічних об’єктів, заболоченість не дали всій шведській армії розміститися в лінію і оптимально використати свої можливості в битві. Це призвело до поразки шведів під Полтавою. 

У тій частині засідання, яка об’єднала доповіді науковців на тему «Фундатори музейних колекцій та музейна справа», йшлося про українську складову в музеї Полтавської битви на Шведській могилі і про садибу Павловських — втрачену колиску історії Полтавщини. Полтава не має місця захоронення Івана Павловського. Але минулого року на фасаді Полтавської ЗОШ № 38, збудованої там, де раніше стояв будинок засновника музею на Шведській могилі, відкрили меморіальну дошку Івану Павловському.

На завершення засідання круглого столу директор Державного історико-культурного заповідника «Поле По-лтавської битви» Наталія Білан розповіла, яким має бути наративний музей. 

Знання і враження від роботи таких музеїв вона почерпнула з досвіду польських колег, відвідавши Польщу. У такому музеї на першому місці наратив, тобто розповідь, на другому — виклад фактів і подій. Широко використовуються як елементи наративу сучасні технології: 3D-фільми, доповнена реальність, пісочна анімація тощо. Завдяки візуалізації краще сприймається інформація. Мета наративного музею — викликати емоцію, торкнутися серця. Перетворення звичайного музею на наративний уже розпочали у ДІКЗ  «Поле Полтавської битви».

Наталія ЖОВНІР