Аналоги «хрущовок» у Стокгольмі: від квартир для бідних до найбажанішого житла

У столиці Швеції все більшої популярності набувають квартири в житловій забудові 1930-х років, подібній до радянських «хрущовок» за простотою, малою площею та історією створення, повідомляє «Bloomberg CityLab». Модель «барнрікехуус», що можна перекласти як «дім, повний дітей», виникла на тлі економічної, житлової й передусім демографічної кризи. У першій половині ХХ століття рівень народжуваності в Швеції був найнижчим у Європі. Зокрема люди не хотіли заводити дітей через брак гідного й доступного житла. Біднота тіснилася посеред кам’яниць і цегляних будинків старого центру Стокгольма. Престижні зараз помешкання на той час мали вигляд бараків — підвалу або прибудови, в яких бракувало світла й простору. Навіть там сім’ям із дітьми нерідко відмовляли, бо ті створюють проблеми для орендодавців.

Грунт для змін, які згодом оформилися у так званий шведський варіант соціалізму, готувала Альва Мюрдаль, майбутня лауреатка Нобелівської премії миру. У своїй впливовій книзі «Криза в демографічному питанні» 1934 року вона обстоювала безкоштовну медицину, допомогу на дітей, доступність дитсадків і ясел, перерозподіл хатньої роботи, що дало б змогу жінкам працювати, а також доступне житло.

Не в останню чергу під впливом ідей Мюрдаль шведські муніципалітети почали будувати нове доступне житло на околицях міст. «Барнрікехууси» наслідували принципи архітектурного функціоналізму, презентовані на Стокгольмській виставці 1930 року. То були прості три- та п’ятиповерхові будинки без зайвого оздоблення — фактично коробки з відкритою цегляною кладкою або поштукатуреними фасадами.

Квартири рідко коли мали понад дві спальні, частіше — лише дві кімнати, спальню й вітальню. Типове помешкання у «барнрікехуусі» мало загальну площу 40 квадратних метрів. Видання називає цю площу «шокуюче малою за сучасними стандартами».

Житло мало центральне опалення, каналізацію та гарячу воду. У будинку часто облаштовували спільні пральні приміщення. Нерідко інфраструктура включала і ясла для дітей матерів, які працюють. Навколо були просторі озеленені подвір’я, що контрастувало з вузькими вуличками центрального Стокгольма.

Незалежно від того, будувало житло місто чи приватна компанія, оренду субсидував муніципалітет. При цьому ставка залежала від кількості дітей у родині, тож чим більшою була сім’я, тим менше доводилося платити.

Як і в київські «хрущовки», у «барнрікехууси» часом набивалося повно народу: в моделі такої квартири, презентованої у місцевому музеї, мешкали шестеро людей. Двоє дітей спали на дивані у вітальні, ще двоє — на розкладному ліжку в кухні. Та навіть такі «спартанські» умови разюче відрізнялися від тих помешкань, в яких тіснилися бідні родини раніше.

Крім того, на той час «барнрікехууси» вважалися непрестижним житлом, діти соромилися зізнаватися одноліткам, де мешкають. Ця стигма спонукала шведський соціал-демократичний уряд рухатися від забезпечення житлом бідних родин до створення системи доступного житла для всіх, яка передбачала регулювання орендної ставки державою. Почалося активне будівництво житла муніципальними будівельними компаніями.

Із часом шведський ринок житла видозмінився — і з’явилися певні проблеми. Так, кожен житель Швеції теоретично може претендувати на постійне мешкання в квартирі з регульованою орендою. Однак в останні десятиріччя попит на житло, принаймні у кращих районах Стокгольма, значно зріс. Тому деякі люди можуть чекати у черзі на житло по 20 років. Поки не надійшла черга, вони вдаються до короткострокової оренди, на один—два роки, а іноді звертаються на «чорний ринок» субаренди. Багатші люди купують житло або частку в кооперативному приміщенні. В останньому варіанті поширене кумівство, коли такі частки продають по знайомству.

Бідніші люди й мігранти зазвичай орендують соціальне житло на околицях міста з гіршою інфраструктурою та довшим маршрутом до роботи. Зрештою таке житло дуже відносно можна вважати «поганим», особливо якщо порівняти співвідношення ціни та якості десь у Лондоні або Нью-Йорку, однак у Стокгольмі зберігається класова та расова сегрегація — і реалії таки дещо відмінні від початкової ідеї доступного для всіх житла.

За цих обставин «барнрікехууси», яких соромилися їхні мешканці в середині століття, потрапили до переліку найбажанішого житла у Стокгольмі. Значна частина цієї забудови вже перестала бути околицею міста. Будинки утримує в гарному стані місто, яке і є власником. У цих малих квартирах більше не живуть багатодітні родини, а нові мешканці роблять ремонти, що є взірцем скандинавського стилю в інтер’єрі.

 «Шведська модель оренди житла означає, що в нас багато класних квартир у центрі Стокгольма з дуже низькою орендною ставкою, які знаходяться в муніципальній власності. Вони неймовірно привабливі й користуються великим попитом. Мешкати в такому житлі — мрія кожної сім’ї середнього класу. Це значить, що «барнрікехууси», принаймні у Стокгольмі, втратили свою початкову функцію. Якщо проглянете списки черг на оренду, побачите, як їх важко дістати», — пояснює дослідник житла з Університету Мальме Мартін Грандер.