Дід, якого боявся Гітлер

Він народився 7 червня 1887 року на Полтавщині у великій селянській родині, де рахували кожну копійку, і тому замість школи Сидор з юних років освоював навички пастуха та хлібороба. У 10 років він почав допомагати родині, працюючи в крамниці у місцевого торговця. Спритний, кмітливий, спостережливий. «Далеко піде хлоп’я», — говорили про нього навчені життєвим досвідом сільські аксакали.

У 1908 році Сидора призвали до армії, і після чотирьох років строкової служби він відправився до Саратова, де влаштувався різноробочим. Але всього через два роки Сидір Ковпак знову опинився в солдатському строю — почалася Перша світова війна. Рядовий 186-го Асландузського піхотного полку Сидір Ковпак був відважним вояком. Будучи кілька разів пораненим, він завжди повертався у стрій. У 1916 році як розвідник особливо відзначився під час Брусилівського прориву. Своїми подвигами він заслужив два Георгіївських хрести, які йому вручив імператор Микола II.

Можливо, цар-батечко трохи погарячкував, бо у 1917 році Ковпак вибрав не його, а більшовиків. Повернувшись після Жовтневої революції на Батьківщину, Ковпак виявив, що війна переслідує його — «червоні» і «білі» зійшлися не на життя, а на смерть. І тут Ковпак зібрав свій перший партизанський загін, з яким став громити денікінців, а заодно і германців, які окупували Україну.

У 1919 році загін Ковпака влився в регулярну Червону армію, а сам він приєднався до лав партії більшовиків. Але на фронт відразу не потрапив — його звалив тиф, що вирував у напівзруйнованій країні. Видершись із лап хвороби, він все-таки вирушає на війну й опиняється у 25-й дивізії, якою командує сам Василь Чапаєв. Командир трофейної команди чапаєвців Сидір Ковпак вже тоді уславився своєю дбайливістю й ощадливістю — він умів збирати зброю на полі бою не тільки після перемог, а й після невдалих боїв, вражаючи противника подібною зухвалістю.

Ковпак взяв місто Перекоп, добив залишки врангелівської армії у Криму, ліквідував махновські банди, а в 1921 році був призначений на посаду воєнкома у Великому Токмаку. Змінивши ще кілька подібних посад, у 1926 році він змушений був демобілізуватися. Ні, він не втомився від війни, але підводило здоров’я — турбували старі рани, мучив зароблений у партизанському загоні ревматизм. Ковпак перейшов на господарську діяльність. Хоч бракувало освіти, зате в нього були жилка міцного господарника, спостережливість і кмітливість. Почавши в 1926 році з посади голови сільськогосподарської артілі в селі Вербки, Ковпак через 11 років обійняв посаду голови Путивльського міськвиконкому Сумської області Української РСР.

До початку Великої Вітчизняної війни Сидору Ковпаку було 54 роки. Не так вже й багато, але не так і мало для людини, все життя якого було пов’язане з війною і важкою селянською працею. Але Ковпак в скрутну хвилину вмів забувати і про вік, і про болячки. Він узяв на себе всю організаційну роботу зі створення в районі Путивля партизанського загону. Часу на організацію було дуже мало — ворог наближався стрімко, але Ковпак до останнього займався підготовкою баз і схронів. Із Путивля він переміщався городами чи не останній із керівництва 10 вересня 1941 року, у той момент, коли німецькі частини вже з’явилися в населеному пункті.

Дуже багато партизанських загонів загинуло на початку війни через те, що їхні керівники були непідготовлені до подібної діяльності. Були й такі, хто, заклавши основи, зі страху вважав за краще сховатися, втекти, але не вступати в боротьбу. Але Ковпак був зовсім іншим. У нього за плечима — величезний військовий досвід, об’єднаний з досвідом талановитого господарника. Усього за кілька днів із путивльських активістів і розвідників-оточенців, які пішли разом з ним в ліси, Ковпак створив ядро майбутнього загону.

29 вересня 1941-го біля села Сафонівка загін Сидора Ковпака провів першу бойову операцію, знищивши гітлерівську вантажівку. Німці відправили групу для знищення партизанів, але та повернулася ні з чим. Роздратовані німці блокували Спадащанський ліс, що став головною базою партизанів, і кинули чималі сили на їхній розгром. Оцінивши ситуацію, Ковпак вирішив прорватися з лісу і піти в рейд.

Партизанське об’єднання Ковпака стрімко розросталося. Коли він вступав у бої у тилу противника в Сумській, Курській, Орловській і Брянській областях, до нього приєднувалися все нові й нові групи. Об’єднання Ковпака перетворилося на справжню партизанську армію.

18 травня 1942 року Сидір Ковпак був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. У серпні 1942 року Ковпака разом з командирами інших партизанських об’єднань приймали у Кремлі, де Сталін питав про проблеми, потреби. Були визначені і нові бойові завдання. Зокрема об’єднання Ковпака отримало завдання вирушити на Правобережну Україну з метою розширити зони партизанських дій.

Із брянських лісів партизани Ковпака пройшли з боями кілька тисяч кілометрів Гомельською, Пінською, Волинською, Рівненською, Житомирською і Київською областями. Попереду них котилася партизанська слава, що обростала легендами. Говорили, що сам Ковпак — величезний бородатий силач, який ударом кулака вбиває 10 фашистів за раз, що в його розпорядженні танки, гармати, літаки і навіть «катюші» і що його боїться особисто Гітлер. У квітні 1943 року Сидору Ковпаку було присвоєно звання генерала-майора. Так у партизанській армії з’явився справжнісінький генерал.

Ті, хто зустрічав легенду наяву, дивувалися: невисокий дідок із борідкою, схожий на сільського діда з призьби (партизани так і звали свого командира — дід), здавався абсолютно мирним і не був схожий на генія партизанської війни. Ковпак запам’ятався своїм бійцям цілою низкою висловів, що стали крилатими. Розробляючи план нової операції, він повторював: «Перш ніж зайти до Божого храму, подумай, як із нього вийти». Про забезпечення об’єднання всім необхідним лаконічно і трохи знущально говорив: «Мій постачальник — Гітлер». І дійсно, Ковпак ніколи не докучав Москві проханнями про додаткові поставки, добуваючи зброю, боєприпаси, паливо, продовольство та обмундирування на гітлерівських складах.

У 1943 році Сумське партизанське об’єднання Сидора Ковпака вирушило в свій найважчий Карпатський рейд. Із пісні слова не викинеш — у тих краях було багато таких, кого цілком влаштовувала влада гітлерівців, хто радий був під їхнім крилом вішати «жидів» і розпорювати животи польським дітям. Зрозуміло, Ковпак для подібних не був «героєм роману». У ході Карпатського рейду було розгромлено багато не тільки гітлерівських гарнізонів, а й загонів бандерівців. У січні 1944 року за успішне проведення Карпатського рейду Сидір Ковпак був вдруге удостоєний звання Героя Радянського Союзу.

Денис СУСЛОВ

«Наддніпрянка»