Один із династії Кочубеїв

Якому пересічному полтавцю не відомі Кочубеї — козацько-старшинський, а згодом дворянський рід ХVІІ—ХІХ століть. Саме до цього роду належить Віктор де Гриценко (1851—1893 рр.), позашлюбний син засновника й першого президента Полтавського сільськогосподарського товариства, губернського предводителя дворянства, дійсного таємного радника — князя Льва (Терентія) Кочубея, українець за походженням. Про це дає нам знати українське прізвище, до якого приєднано артикль «де», що підтверджує: його носій зі знатного роду. Віктор де Гриценко — французький поет, дипломат. Навчався у паризькому ліцеї «Бонапарт», де отримав звання бакалавра. Із 

1878 року працював начальником відділу управління російського генерал-губернатора Східної Румелії, з 1883 року служив у російському посольстві в Константинополі в чині титулярного радника. 

Видав у Парижі французькою мовою збірки сонетів «Біблійні силуети» та «Еллада» (обидві — 1886 року). У своїй творчості Гриценко ідеалізує античність, у його поезії відчутний вплив французьких поетів-парнасців. За характеристикою Василя Горленка, поет «оспівує Грецію — стародавню й нову. Небагатьом дано втілити в слові античну красу». А дослідник творчості Віктора де Гриценка Ілько Борщак наголошував, що той, «мабуть, володів французькою мовою, як жоден українець ані до нього, ані після нього». Біографію і творчість Гриценка досліджував Сергій Білокінь.

Валентин САКУН,

краєзнавець

Пропонуємо вашій увазі два сонети Віктора де Гриценка у перекладі з французької мови Юрія Буряка.

Руф

Дні теплі; золоті 

жита в полях,

І стебла вже лягають 

під серпи.

З женцями й пісня 

залишає шлях, 

А темрява оточує снопи.

Над кипарисами 

кривавий стяг 

Згортає ніч. І з місяця габи

Бооз із Вифлеєма 

плащ натяг

Й під грабом снить 

світанком голубим.

Моавитянка, юна і нага, 

Повзе, гнучка, 

і з трепетом ляга

Під плащ сріблястий 

в нього біля стіп.

Він прокидається. 

Тремтить його рука

І пальцями тривожно 

Руф торка —

Ніч протина 

Аврорин смолоскип.

Батшеба

Увечері з тераси 

вздрів Давид

Оголену в купальні 

Батшебу

І спалахнув, як ув олії гніт,

Відмовившись од шор 

і від табу!

У поцілунках 

був зачатий плід,

Що поєднав царя і цю рабу,

Котра йому 

замкнула цілий світ

І мужа прирекла 

на смерть сліпу.

Так цар Давид 

став схожим на раба.

Таке минуле і така ганьба!

Бог Адонай, під ним 

хитнувши трон,

Одначе дарував 

йому сей гріх.

Старий повівся 

на фатальний збіг,

А в Батшеби 

з’явився Соломон.