Чому німецька каністра для бензину не тоне у воді й навіщо їй три ручки

У повсякденному житті ми нечасто замислюємося над тим, що речі, якими користуємося щодня, насправді є плодом творчості справжніх геніїв. Ще рідше розмірковуємо про те, що чимала частина їх була придумана для війни: мікрохвильові печі, радіо, телефон, лазер, комп’ютер, навіть матеріал для жіночих гігієнічних прокладок. Ось і добре знайома автомобілістам 20-літрова бензинова каністра зобов’язана своєю появою Другій світовій війні, повідомляє Novate.ru.

«Війна — матір усього»

Більшість водіїв, використовуючи 20-літрову каністру для пального, навіть не здогадуються про те, що з’явилася вона завдяки одному німецькому інженеру-генію — Вінценсу Грюнвогелю, який придумав її на початку 1930-х років. Надалі саме вона отримає назву «Wehrmachtskanister» і стане головною тарою для пального вермахту. Більше того, до 1939 ро-

ку каністра випускатиметься вже в промислових масштабах за особистим розпорядженням Гітлера.

Цікаво, що довгий час розробка Вінценса Грюнвогеля залишалася ледве не секретною. Настільки каністра, на думку німців, виявилася революційною. Втім, дивуватися цьому не варто. Досить поглянути на те, якою була у Німеччини основна тара для палива до 1930-х років.

«Нобелівську премію? Дайте дві»

Звичайно ж, ніякої Нобелів-ської премії Вінценс Грюнвогель за свою каністру не отримував. Однак якщо ознайомитися з «Wehrmachtskanister» ближче і розібратися у всіх її «фішках», то стане зрозуміло: ця розробка заслуговує не на одну, а відразу на дві премії. Продумано в каністрі було майже все, причому до дрібниць. Не врахував Вінценс під час розробки тільки одного. Однак про невдачі поговоримо пізніше, спочатку про достоїнства!

По-перше, «Wehrmachtskanis-ter» знають, люблять і хвалять за геніальність її ручки. Точніше, трьох ручок, які вирішують відразу два питання. Перше — зручність перенесення. Одна людина може взяти в руку дві, а то і три порожні каністри. Повну каністру одна людина може нести за середню ручку або ж дві людини, взявши її за крайні ручки, при цьому підхопивши ще по одній повній каністрі. Друге — зручність заправки. Під час виливання пального каністра спочатку береться за ту ручку, що найближче до шийки, а після часткового спустошення — за протилежну. Таким чином, користуватися «Wehrmachtskanister» буде максимально зручно, а кількість розплесканого пального зведеться до абсолютного мінімуму.

По-друге, німецька 20-літрова каністра мала вельми прогресивну конструкцію кришки. До появи «Wehrmachtskanister» користувалися винятково різьбовими кришками, що не дуже зручно, особливо в польових умовах. Нова ж кришка набагато краще фіксується, а також гарантує, що навіть у разі пошкодження гумової підкладки вона не випаде. Це в свою чергу означає, що витоку палива не відбудеться.

По-третє, в німецьких каністрах уперше з’явилася сифонова трубка, яка значно прискорювала і спрощувала процедуру спорожнення ємності з пальним. Особливо при повному перевертанні тари.

По-четверте, каністра мала оптимальну форму. Будучи вписаними в паралелепіпед, «Wehr-machtskanister» легко вкладалися у великих кількостях для зберігання і транспортування. Закруглені кути і шви були потрібні для того, щоб мінімізувати ризик пошкодження інших каністр і спростити процес складання. Також ємності мали характерне хрестоподібне штампування на бічних стінках, яке значно збільшувало жорсткість, а разом із нею і міцність всієї конструкції.

По-п’яте, у каністрі є повітряна кишеня. Ця маленька річ насправді дуже важлива. Завдяки їй «Wehrmachtskanister» не тонули у воді навіть із паливом. Річ ще й у тому, що щільність більшості вуглеводнів нижча, ніж у води.

І нарешті єдине, чого не врахував Вінценс Грюнвогель, — це матеріал. Для виробництва 20-літрових каністр у Німеччині використовували штамповану сталь. З одного боку, це давало змогу зробити тару дуже міцною, дешевою і швидко виробляти її у великих кількостях. Водночас штампована сталь досить легко піддавалася іржі в польових умовах, особливо на днищі тари.

Яблуко від яблуні

Нині більшість каністр або прямо копіює, або у всякому разі повторює в багатьох елементах знамениті 20-літрові каністри німецької розробки. Оригінальна конструкція виявилася настільки вдалою і продуманою, що не втрачає своєї актуальності навіть через багато десятиріч. І, судячи з усього, не втратить її ще дуже довго. У наш час подібні ємності все частіше роблять із різних полімерів, прагнучи всіляко здешевити виробництво. Крім того, після війни знамениті «Wehrmachtskanister» стали використовувати для зберігання не тільки палива, а й багатьох інших рідин. А значить, необхідність у використанні сталі відпала.