Секрети творчості Панаса Мирного

1. Панас Рудченко рано почав замислюватися над своїм майбутнім. Ще юнаком він почав вести щоденник, у якому писав: «Уся моя слава — Україна, якби я їй добра хоч на мачину зробив, то б мені і була слава, я більшої не хочу».

2. У 1872 році в львівській «Правді» був опублікований перший твір Панаса Рудченка — вірш «Україні». Саме під ним вперше з’явився підпис Панас Мирний. Надсилаючи кілька своїх творів для друку, Панас Рудченко звернувся до Омеляна Огоновського з проханням: «Коли ви найдете їх гожими, то мушу просити вас, високоповажний пане добродію, надрукувати їх у ближчих виданнях «Правди», підписуючи під ними «Панас Мирний». Серпневий номер «Правди» сповістив читачам про народження в українській літературі нового письменника. Художник, етнограф Грицько Коваленко писав: «Мирним себе нарік він, і така була його дійсна натура — надзвичайно лагідна, скромна, тиха, добра».

3. Молодий письменник був дуже вимогливим до себе. «Я язик собі вирву, коли він, стільки літ даремно лежачи за зубами, не заговорить так, щоб і каміння завило, щоб у бездушнії трупи не урвався світ правди і любові», — написав Панас Рудченко у щоденнику 1870 року.

4. Панас Мирний та Іван Білик — автори першого в українській літературі соціально-психологічного роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

5. Панас Мирний писав роман «Повія» протягом усього свого свідомого життя. Але авторові так і не пощастило побачити повністю на-друкований твір. Уперше всі чотири частини роману були опубліковані лише 1928 року.

6. Хоч у 70-ті роки Панас Мирний написав уже багато творів, справжнє ім’я письменника все ще залишалося невідомим. У зв’язку із сумнозвісним Емським указом 1876 року майже п’ять років (1875—1880 рр.) пролежав у рукописах роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Створена Панасом Мирним 1875 року повість «Лихі люди» тільки з допомогою Михайла Драгоманова була надрукована в Женеві у 1877 році, до того ж анонімно. Серед українських письменників ХІХ століття, твори яких довго залежувалися в рукописах, із великим запізненням доходили до читача, Мирний став чи не найпершим: із запізненням на 3 роки була надрукована «Казка про Правду та Кривду», на 4 — новела «Лови», на 6 — повість «Лихо давнє й сьогочасне», на 10 — драма «Лимерівна», на 13 — оповідання «Морозенко», на 18 — нарис «Серед степів». Кожний із цих творів має свою сумну цензурну історію.

7. Панас Мирний писав свої твори вночі. А з підвищенням на службі й цих нічних годин ставало дедалі менше. «І я роботою казенною обкладений так, що кожного вечора до півночі доводиться над нею сидіти, а думка: хоч після півночі по одній стрічці що-небудь написати. Сьогодні — стрічка, завтра — стрічка, за тиждень — то й сім стрічок, а як за місяць, то набереться аж 30. Отак потроху та помалу, то, може, що-небудь і виклинеться», — жалівся Панас Мирний у листі Михайлу Коцюбинському.

8. Панас Мирний старанно опрацьовував кожен рядок: «Я по натурі великий пунктатор і до своїх творів — все мені здається, що не так. От через це я і не приспічаю: хай вилежиться та вистигне, як той овоч на деревині. Та ще й після того нехай пополеже, щоб улежалося, як те яблуко в льоху.  Якщо отак вилежане візьмеш та прочитаєш знову, здається воно тобі смачним, то, певне, і другим буде до смаку. А як самому не смачне — то знову його положиш на вилежку. Скажете: що так воно і зогниє! Бува, що й справді зогниє. Тільки мені здається, що краще хай зогниє, ніж таку кислицю подать людям, що від неї усі щелепи набік зверне».

9. Хоч за життя Панас Мирний в українській літературі був визнаний зіркою першої величини, його творчість не стала здобутком читацького загалу. У час, коли письменник розпочинав свій творчий шлях, у Наддніпрянській Україні не було жодного українського друкованого органу. Тому молодий письменник дебютував за межами царської Росії — у львівському журналі «Правда», де з’явилися його оповідання «Лихий попутав» (1872 р.), нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» (1874 р.), повість «П’яниця» (1874 р.). Але читачі так і не знали, хто був справжнім автором цих творів, адже на сторінках «Правди» вони з’явилися цілком анонімно.

10. Панас Рудченко не любив розповідати про себе і нікому не дозволяв публікувати бодай якісь дані зі своєї біографії: «Що ж до мого псевдоніма, біографії та патрета, то про се облиште думати тепера. Хай, як умру, то і псевдонім розкриють, і біографію напишуть, і патрет змалюють, якщо тільки все це на що-небудь буде потрібне, а тепера, на мою думку, усе це лишнє», — писав Панас Мирний до Сергія Єфремова. А в листі до миргородського лікаря Івана Зубковського зазначав: «Я за жизни своей не хотел бы рекламировать своей фамилии, серьезно считая себя недостойным тех прославлений, какие создались вокруг имени Мирного». Тому перша  біографія письменника була написана й опублікована вже після його смерті — у 1920 році. Її автор — сподвижник митця Грицько Коваленко.

11. У 1909 році письменник був уже не в змозі працювати й надалі на двох посадах. Родина не дозволяла Панасові Яковичу покинути службу, доводилося залишити творчість, поставивши крапку. Цією «крапкою», самозвітом є його нарис «Робота»: «Усе, що довелося нажати за оцю пору, зложено в копи, звезено в стоги, вимолочено, провіяно… Чисте зерно пішло поміж люди, зосталася тільки солома та полова… Насува осінь з її негодою, ота стареча пора з її недугуванням та хворобами».

12. Панас Мирний брав участь у підготовці до ювілею та організації святкування 150-ліття від дня народження Івана Котляревського. Але в 1919 році заходи, присвячені цій визначній даті, були заборонені. Довелося обмежитися невеликою панахидою на могилі письменника. Із промовою виступив саме Панас Мирний. Вона була короткою, але вагомою: «Хай інші, більше дотепніші від мене, розкажуть людям про твої діла невмирущі. А я при-

йшов скласти на твою домовину свої гіркі жалі та пекучі сльози, що тебе тут немає і нікому повідати про те сучасне лихо, яке доводиться переживати нашій Україні-неньці». Чудова промова, поважний вигляд письменника справили надзвичайно сильне враження на громаду. То було останнє прилюдне слово Панаса Мирного.

Вікторія ПАЩЕНКО,

провідний науковий співробітник Полтавського літературно-меморіального музею 

Панаса Мирного