«До Катерини ІІ Росії там не було!»: генерал США нагадав Володимиру Путіну історичний нюанс щодо Криму

НАТО потребує більш продуманої стратегії для протидії Росії в акваторії Чорного моря, а це неможливо без врахування позиції Туреччини, яка розвиває самостійну політику і співпрацює з Росією. І лише в разі об’єднаної позиції всіх членів НАТО щодо підтримки України та Грузії в їхній боротьбі з російською агресією Туреччина не зможе самостійно суперечити політиці західного Альянсу. Про це в інтерв’ю виданню «Апостроф» розповів колишній командувач військами США в Європі — генерал-лейтенант Бен Годжес.

— Минулого року навколо НАТО лунало багато поганих новин. Зокрема розкол між Альянсом і Туреччиною, заяви про «смерть мозку НАТО» і напруження у відносинах союзників по різні боки Атлантичного океану. Як ви оціните характер цих проблем? Наскільки серйозні виклики постали перед НАТО в 2019 році?

— Я вважаю, що більшість нинішніх проблем НАТО мають тимчасовий характер і не є перешкодою для Альянсу. По-перше, НАТО демонструвало можливість адаптуватися до постійних змін безпекового середовища протягом всіх 70 років своєї історії. Альянс зростав, незважаючи на численні виклики. Окремі з яких, такі, як вихід Франції з військових структур блоку, були значно серйознішими, ніж нинішні проблеми з Туреччиною.

По-друге, більшість тривожних повідомлень прозвучали перед Лондонською зустріччю лідерів НАТО у 2019 році. Зокрема президент Емманюель Макрон заявляв про «смерть мозку НАТО» у відповідь на рішення президента США Дональда Тампа вивести війська із Сирії без консультацій із союзниками. А турецький лідер Реджеп Ердоган заявляв про наміри блокувати плани оборони Балтії. Втім, після дводенної зустрічі Ердоган все ж відмовився від блокування плану оборони НАТО, як і Макрон знайшов точки порозуміння із Трампом. І тут НАТО знову продемонструвала, що є дуже ефективним посередником у розв’язанні проблем. Організація створює майданчик, що надає лідерам країн, які поділяють спільні цінності, можливість дискутувати.

І по-третє, незважаючи на те, що президент США періодично видає «меседжі», які збивають з пантелику, розгортання військ США та залучений бюджет демонструють дуже сильну підтримку як від адміністрації президента, так і від Конгресу щодо союзницьких обов’язків. За останні три роки кількість американських військ в Європі значно зросла, як і оборонні витрати США в Європі. Ось три головні причини мого оптимізму. Втім, це не означає, що в Альянсу немає проблем. Існує необхідність у постійній роботі. Зокрема я переконаний, що Німеччині пора брати на себе значно більшу роль в Альянсі.

— Як ви оціните перспективи розвитку відносин НАТО та Росії? Чи залишатиметься Кремль головним суперником Альянсу в найближчому майбутньому?

— Усі хотіли б мати нормальні відносини з Росією, Китаєм та іншими країнами. Після завершення Холодної війни ми всі були сповнені надій, і я пам’ятаю, як російські війська стояли з нами пліч-о-пліч у Боснії в 1995-му і 1996 році. Тоді складалося враження, що є всі умови для порозуміння з Росією. Але Кремль своїми діями, зокрема вторгненнями у Грузію та Україну, анексією Криму й агресивними діями на Чорному морі, підтримкою режиму Асада, який труїв хімічною зброєю власний народ, змінив безпекове середовище. Саме поведінка кремлівської Росії стала причиною повороту у відносинах з Альянсом. Американці на той час вже 6 років, як забрали всі свої танки з Європи, і в 2014 році їх довелося в терміновому порядку повертати.

Мені не настільки важливо, чи є Росія головним суперником для НАТО. Важливо те, що Кремль розуміє тільки силу, а тому мир, стабільність і безпека в Європі та зокрема на Чорному морі можливі, тільки якщо ми триматимемося разом. Звісно, між НАТО та Кремлем існує певний діалог, але Росія використовуватиме навіть найменші розходження всередині Альянсу в своїх інтересах. Те, що робить Росія, розхитує західні демократії. Вона продемонструвала нульову зацікавленість у тому, щоб припинити вбивати українських солдатів чи поважати український суверенітет. Саме тому також є важливим, щоб Дональд Трамп, Ангела Меркель та Емманюель Макрон продемонстрували монолітну підтримку Президента Володимира Зеленського. Адже, як виявилося з нещодавніх заяв Володимира Путіна, Росія продовжує заперечувати наявність своїх військових та техніки в Україні, що просто нечувано, але є гарною демонстрацією того, з ким ми маємо справу.

— Через агресивні дії Росії Україна відчуває особливу вразливість у басейні Чорного моря. Як ви оцінюєте ефективність політики НАТО щодо стримування РФ у цьому регіоні?

— НАТО потребує значно кращої стратегії щодо Чорного моря. Три «НАТОвські» члени в регіоні — Туреччина, Румунія та Болгарія — підтримують український суверенітет, але цього недостатньо для ефективної протидії Росії. Альянс працює в регіоні не тільки у військовій, а й у дипломатичній та економічній сферах. Втім, за умовами міжнародних конвенцій, тільки дуже обмежена кількість «НАТОвських» кораблів може знаходитися в акваторії Чорного моря. Тому доводиться розробляти альтернативні механізми стримування Росії і приділяти більше уваги союзникам НАТО, особливо Туреччині. Адже вона є тією точкою, де перетинаються європейський, чорноморський і близькосхідний напрями стратегії НАТО. Альянсу доводиться брати це до уваги та враховувати турецькі інтереси.

І абсолютно фальшиві претензії Росії щодо Криму й Півдня України є неприйнятними, адже до Катерини II там Росії і близько не було. Особливо в світлі того, що РФ використовує силу з метою зміни суверенних міжнародно визнаних кордонів.

— А чи не стане турецько-російська співпраця перешкодою на шляху до вибудови ефективної безпекової стратегії НАТО в Чорноморському регіоні?

— Саме через такі погляди НАТО має розробляти чорноморську стратегію з урахуванням турецьких інтересів. Але за умови, коли увесь Альянс підтримуватиме своїх союзників та партнерів у Чорноморському регіоні, Туреччина не зможе самостійно вирішувати, кому бути в Чорному морі, а кому — ні. Туреччина має залишатися частиною всіх цих процесів, але Альянс повинен надіслати їй саме такий чіткий «меседж».

Звісно, США зберігають двосторонні відносини з кожною із країн Чорноморського регіону. І через ці канали також повинна транслюватися допомога та підтримка. Те, що Туреччина веде справи з Росією, на мою думку, є жахливим вибором, який позбавляє Туреччину участі у програмі F-35. Сусідам та союзникам Туреччини важко зрозуміти її мотиви та стратегію.

— Яку роль відіграє американська підтримка у зміцненні безпеки чорноморських країн, зокрема України?

— У продовженні військової підтримки України є дуже сильна підтримка з боку як Конгресу, так і адміністрації Дональда Трампа. А тому вона триватиме. Але ця підтримка важлива не лише з матеріальної точки зору, а й із психологічної, щоб громадяни та солдати України відчували, що Захід — із ними. Особисто я б хотів бачити більше зусиль у цьому напрямі. Зокрема ми всі очікуємо поставок обладнання й озброєння, що допоможуть зміцнити оборону українських берегів Чорного моря. У той же час Україні варто уважніше придивитися до своїх власних зусиль у цьому напрямку. Зокрема до російського бізнесу й агентурної мережі в Одесі.

— Наскільки ймовірною є пряма збройна агресія Кремля проти України саме на чорноморському напрямку? Якою має бути політика Заходу, аби не допустити цього сценарію?

— Влада Росії, судячи з усього, задоволена ситуацією, що склалася. Вона незаконно анексувала Крим і перетворила його на військову базу для власних оборудок у Сирії та Лівії. На Донбасі вона створила такий собі випробувальний полігон для нових зразків зброї та набуття військами бойового досвіду. І Кремль демонструє нульові наміри припинити це. Тому допоки Захід не почне поводитися з росіянами, як належить, вони продовжуватимуть робити все те, чим займаються зараз. Водночас Росія не прагне чогось більшого, вона виконує свої стратегічні цілі й отримує важливий реальний досвід. Заходу необхідно згуртуватися і посилити тиск на РФ, але, боюся, деякі країни виступатимуть проти таких дій через свої бізнесові інтереси в Росії.

В’ячеслав МАСНИЙ