День художника в Полтаві відзначили відкриттям виставки й меморіальної дошки в пам’ять про Андрія Сербутовського

Цьогорічна виставка до Дня художника під назвою «Український краєвид» у Художньому салоні по вулиці Соборності в Полтаві присвячена Андрію Сербутовському. Після її презентації на розі вулиць Соборності й Гоголя було урочисто відкрито меморіальну дошку в  пам’ять про цього митця.
Андрій Сербутовський написав близько трьох тисяч картин, багато їх розійшлося по світу. Навіть фотографій частини тих робіт не залишилося. Тому в монографії «Андрій Сербутовський», яка вийшла друком у видавництві «АСМІ», показані не всі полотна митця. Але принаймні з двома третинами їх шанувальники  мистецтва можуть тут ознайомитися. Репродукції більшості картин Андрія Сербутовського увійшли до ілюстративної частини монографії, решта — до каталогу. У томі «Мистецтво» «Полтавіки. Полтавської енциклопедії» також засвідчені творчі досягнення Андрія Сербутовського. Увічнювати твори і вшановувати талановитих авторів треба б іще за їхнього життя. На жаль, про Андрія Сербутовського за його життя писали лише кілька разів, так само рідко друкували й репродукції його робіт.
Втім, серед творчої спадщини цього самобутнього митця — картини  різних видів і жанрів, сотні графічних і живописних робіт. Кажуть, що полотна цього художника створювали мозаїку епохи, хоча тематику він обирав не епохальну — зображував здебільшого буденні речі: ось по трасі їде автомашина, онде рибалка вудить рибу, стоячи по коліна у воді, а он на полі застигли акуратні стоги соломи… Хоча Андрій Андрійович пройшов фронти Другої світової, тема війни в його творчості представлена в основному маленькими замальовками. Він сприймав життя у світлих кольорах. У тональності робіт Сербутовського звучить всепрощення й любов до всіх. Від картин художника віє домашністю, теплом, добротою…
«Хіба оці півні, що всілися на дерев’яній перекладині, не з моїх дитячих років, а оці берізки не з лісу біля мого села?» — подумає той, хто народився й виріс у полтавській глибинці. Кожен із шанувальників мистецтва, дивлячись на ці картини, побачить щось дороге йому і близьке, хоча й призабуте.
Відразу після революції 1917 року сім’я Андрія Сербутовського поселилася в будинку, який звів викладач єпархіального училища, дід викладача Полтавської державної аграрної академії, художника Леоніда Колеснікова. То був період ущільнення… Неприязні між сім’ями не виникло — навпаки, вони дружили. Саме Леонід Колесніков через багато років надав малюнки Андрія Сербутовського, зроблені під час війни, для монографії про нього. Батько Леоніда зустрівся з Андрієм Сербутовським у госпіталі в Сілезії. Хіба не знаковою була  випадкова зустріч у далекій далині двох людей, які до війни мешкали під одним дахом?
Заслужений художник України Микола Підгорний був сусідом Андрія Сербутовського по майстерні. «Перші роботи Сербутовського я побачив у салоні Національної спілки художників у Полтаві, коли приміщення цього салону було набагато більшим, ніж зараз, — розповів він. — Із 1973 року Андрія Сербутовського призначили керівником молодіжного об’єднання при спілці художників. Він багато розповідав про війну. Зокрема таке: «Ми сиділи в окопах і чекали, коли почнеться наступ, щоб поживитися в німців якоюсь їжею. У них хороші харчі були. Хліб, наприклад, шматочками, на яких зазначено: 1937 рік. Справді, голод — не брат…»
Коли молоді художники запитували Андрія Сербутовського, як  той ставиться до їхніх картин, Андрій Андрійович чесно казав: «Я цих робіт не розумію». — «Нам також його роботи тоді не подобалися. Лише з часом ми їх оцінили», — зізнався Микола Підгорний .
Як зазначає  директор Полтавського художнього музею (Галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка Ольга Курчакова, Андрій Сербутовський — це ціла епоха в історії мистецтва в Полтаві. Художник соціалістичного реалізму Андрій Сербутовський жив і творив у епоху, незрозумілу для сьогоднішньої молоді, але у свій час був митцем надзвичайно високого професійного рівня, майстром, який досконало виконав роль, відведену йому історією.
Фото автора