Конституційний Суд видав індульгенції корупціонерам і собі?

— Петре Дмитровичу, а який ваш діагноз судовій системі України?

— Судова влада в Україні давно й хронічно хвора, тож не захищає правопорядок і закон, а навпаки. Попередній президент України Петро Порошенко провів судову псевдореформу «під себе», яка змінила хіба що вивіски. А насправді лише закріпила юридичну систему, яка відірвана від реалій життя, конкретних реагувань на правопорушення. Судові ж рішення іменем України зі справді значущих для країни питань ухвалюються в угоду кому завгодно: олігархам, можновладцям, кумам чи відвертим злодіям —тільки не в ім’я справедливості. 

— Справді, рівень недовіри українського суспільства до судової системи «зашкалює». За даними соціологічного опитування, проведеного у вересні цього року соціологічною службою Центру Разумкова спільно з фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, судам не довіряє 77,5% українців! Тобто набагато більше, ніж поліції, якій не довіряє 58% українців. Ну, це вже навіть не дзвіночок, це набатне калатання  для влади! До мене як журналістки-правозахисниці звертається чимало людей, які шукають справедливості. Але значна кількість скаржників навіть не наважуються звертатися до суду, бо їхній кривдник стверджує, що там у нього «все схоплено» й «усі проплачені». Іншими словами, суд буде на боці того, у кого більші фінансові можливості... 

— На жаль, незалежність і недоторканність суддів переросли в судове свавілля й знаряддя незаконного збагачення. І в пересічних громадян справді є страх перед судовою системою. Вона відчутно сприяє зростанню капіталу можновладців, наближених до уряду олігархів. Покінчити з вибірковим, корумпованим та некомпетентним правосуддям вимагав іще Євромайдан, про цю проблему вже кілька років майже щодня доводиться чути на вулиці. Але, за великим рахунком, Володимир Зеленський за півтора року  нічогісінько не зробив у цій царині. І, як закономірний наслідок,  сьогодні маємо узурпацію влади суддями Конституційного Суду України, котрі в ситуації конфлікту (стосовно декого були порушені кримінальні справи, на когось складені адмінпротоколи) на свій суб’єктивний розсуд не лише скасовують важливі закони, ба більше, впливають на  зовнішню політику держави. Апофеозом стало рішення від 27 жовтня, яке відкинуло Україну на багато років назад, поставило під реальну загрозу наші прагнення щодо євроатлантичної інтеграції, фактично припинило боротьбу з корупцією.

— Прикро, що Україна за 29 років незалежності так і не спромоглася  вибудувати ефективну судову, правоохоронну й антикорупційну систему. Я розумію, чому це викликало шалений відкритий і прихований спротив, бо чиновництво мало ухвалити законодавство, під дію якого воно само й підпадало б, а це означало б кінець хабарям, круговій поруці, їхньому розкішному життю не за офіційні доходи та запровадженню контролю за доходами й витратами, адміністративну й навіть кримінальну відповідальність  за незаконне збагачення й неправдиве декларування статків. А до рівня політичної культури розвинених демократичних країн Україні, на жаль, ще далеко…  

— Негативні тенденції в нашому правосудді, що складалася десятиріччями, і призвели до нинішньої плачевної ситуації. Вона є прямим наслідком того, що українська влада (і президенти насамперед) весь цей час заграє та торгується з суддями. Напередодні всіляких виборів та свят масово роздає їм нагороди, заплющує очі на «невеликі пустощі». Не просто так, ясна річ, а взамін на лояльність судового корпусу, якщо в цьому виникне потреба. Зрозуміло, що ні Леонід Кучма, ні Віктор Янукович апріорі не  могли стати реформаторами судової системи. 

Але ж були великі сподівання на тих керівників країни, які прийшли після Майдану! Та й Віктор Ющенко, і Петро Порошенко за всю свою каденцію, і Володимир Зеленський за півтора року президентства, власне, мало що змінили. Пан Кучма, фактично підпорядкувавши собі суди, добився винесення КСУ «конституційного» вердикту про легітимність його третього президентського строку; Ющенко — ідіотського й нерозумного рішення того ж суду про відтермінування часу своїх повноважень на кілька місяців. Найбільш цинічно й зухвало діяв КСУ за Януковича. Він просто здійснив конституційний переворот 2010 року! Але ніхто із суддів КСУ не був притягнутий до відповідальності за цей переворот (його можна кваліфікувати як державну зраду)! Судді навіть не понесли дисциплінарної відповідальності, вони допрацювали свій строк, а голова КСУ Наталія  Шаптала пересиділа у своєму кріслі двох президентів і привела до присяги нинішнього. Тому не буде перебільшенням сказати, що всі українські президенти останніх двох десятиріч прямо причетні до ганебного стану правосуддя в Україні.  

— Безкарність породжує вседозволеність.  Ця аксіома —  ровесниця людської цивілізації.

— Саме так! Увійшовши в раж, Конституційний Суд України почав штампувати рішення, які не лише не узгоджуються зі здоровим глуздом,   принципом справедливості в демократичній державі, а й є відверто протекціоністськими та дискримінаційними щодо окремих верств населення. Згадаємо хоча б численні визнання неконституційними бюджетних законів у 2000-х роках щодо скасування державних пільг. Дискримінаційними такі рішення КСУ були тому, що вони залишали пільги лише для однієї категорії «нещасних» людей, обділених у законі про бюджет: українських суддів. За такими щорічними рішеннями КСУ судді отримували доплати, пільги за комунальні послуги, інші компенсації, тоді як інші співгромадяни (зауважте, набагато менш забезпечені) були позбавлені таких пільг невблаганним законом про держбюджет. Серед них — сільські медики  й учителі, ветерани війни, «чорнобильці», одинокі матері тощо. Справді, країна в ті часи жила важко (а хіба тепер краще?), держава щороку обмежувала бюджетні витрати. Чи було то конституційним? Мабуть, ні. Але орган  конституційної юрисдикції щороку залишав пільги тільки суддям, виокремлюючи їх в окрему касту! Наголошую, нікого з інших категорій населення, які справді потребують підвищеного соціального захисту, КСУ реально не захистив! А як же ст. 3 Конституції України про те, що права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави? Запитання риторичне. І чи варто зараз дивуватися рішенням Конституційного Суду України, якщо більшість суддів КСУ є вихідцями з української системи судівництва, а ті, які такими не були, дуже швидко починають думати, що вони небожителі, а не люди.  

— Пане Петре, коли у травні цього року парламент вніс зміни до бюджету-2020 щодо зменшення захмарних зарплат державних службовців та суддів на час карантину до 47 тисяч гривень на місяць (це удвадцятеро більше, ніж пенсія пересічного українця!), я була просто шокована реакцією суддівського корпусу. Зокрема голова Верховного Суду Валентина Данішевська заявила, що її колеги вкрай обурені та вважають таке рішення порушенням принципів незалежності судової влади і правової визначеності. Це при тому, що суддя районного суду нині отримує в межах 100 тисяч гривень на місяць, в апеляційній інстанції  — 180 тисяч гривень, а оклад судді ВС становить 230 тисяч гривень плюс різні надбавки. Суддя Конституційного Суду отримує 384 тисячі, а голова  — 420 тисяч гривень. Пенсія судді Конституційного Суду — 307 тисяч гривень. Безумовно, є чесні й порядні судді, але чимало й злодіїв у мантіях, яким високі зарплати слугують прикриттям нелегальних доходів. І от представники однієї з найбільш високооплачуваних професій, чия свідомість повинна б бути набагато вищою, ніж у роботяги з середньою освітою, «начхали» на те, що через кількамісячний «локдаун» бюджет країни, з якого вони отримують зарплату, недоотримав мільярди гривень податків тих, хто виживає на 3—5 тисяч гривень на місяць. Судді заради країни не готові поступитися жодною гривнею! Бачила, з якою зневагою ставляться вони до позивача чи відповідача з доходом у пару тисяч гривень. На жаль, в Україні остаточно сформовано класове (й кланове) суспільство з величезним майновим розшаруванням, непропорційно великою армією високооплачуваних правоохоронців (по суті, маємо поліцейську державу). Історія доводить, що таке суспільство, по-перше, ніколи не буває справедливим, а по-друге, воно завжди на грані революції для відновлення тієї ж соціальної справедливості. 

— Погоджуюся з вами!

— А чого варте рішення КСУ про скасування ст. 375 Кримінального кодексу України, яка здавна запроваджувала кримінальну відповідальність судді за завідомо неправосудне рішення?! 

— Ну,  те рішення було квіточками, ягідки маємо зараз. Так, улітку цього року КСУ зробив іще один крок для виокремлення суддів у спеціальну групу, яка поза законом. Наразі недобросовісний, корумпований суддя може виносити завідомо неправосудний вердикт і не боятися відповідальності. Судді й раніше на цю статтю не дуже зважали, бо їх захищали органи суддівського самоврядування. Але зовсім скасувати, то це, як у народі кажуть, повний «бєспрєдєл»! Я читав те рішення й дивувався, як би коректно висловитися... 

— Шахрайству?

— Ви справді добрали вдале й точне слово! Розраховуючи на те, що більшість пересічних людей і навіть юристів детально не знають норм іноземного кримінального законодавства, КСУ у своєму рішенні виклав недостовірну інформацію: у мотивувальній частині вказав, що  нібито у кримінальних кодексах провідних країн світу відсутня норма про караність дій судді. Насправді це не так. Скажімо, у Французькій Республіці кримінальна відповідальність судді передбачена ст. 434-7-1 Кримінального кодексу Франції (злісна відмова здійснити правосуддя після отримання відповідного процесуального звернення). Є подібні норми і в карних кодексах інших європейських країн. Чи, може, Франція не є для суддів КСУ демократичною та цивілізованою країною? Навряд чи. Це при тому, що судді КСУ точно усвідомлюють, що до рівня демократії в цій та інших європейських країнах, враховуючи колоніальний досвід України, корупційну ментальність її посадовців, нам іще не одне десятиріччя треба тягнутися, та й то  якщо йти прямо, а не зигзагоподібно, як протягом останнього часу… 

Річ у тому, що Конституційний Суд уже давно став фактично головним органом у державі. Поміркуйте самі: він має право скасувати будь-які рішення парламенту, Президента, тоді як його рішення ніким, наголошую, ніким відмінені бути не можуть! Повноваження складу суду (а судді призначаються на 9 років) не можна достроково припинити! До пори до часу КСУ не так часто зловживав цими повноваженнями, хоча, реалізуючи їх, сам порушував Конституцію. Та будь-яка неконтрольованість завжди обертається непереборною спокусою узурпувати владу. Тому голова Київського окружного адміністративного суду — пан Вовк — на сумнозвісних аудіозаписах стверджував, що він фактично завербував КСУ і що через нього можна безперешкодно робити «чорні» справи. Безперешкодно й безкарно! Так поки що видається тим ляльководам, які маніпулюють більшістю органу конституційної юрисдикції. 

Усі попередні президенти України, яких я згадував, намагалися домовитися із судовою гілкою влади, використовуючи її представників для вирішення своїх меркантильних та політичних прагнень. Володимир Зеленський також скористався послугами КСУ, переконавши його достроково розпустити Верховну Раду влітку 2019 року без «залізобетонних» для цього підстав. Це, звісно, дало йому певні дивіденди, але ненадовго. Біда в тому, що всі наші очільники держави, попри зовнішню пиху й часом немалий інтелектуальний потенціал, щоразу хиблять на абсолютно безглуздій думці, що призначені ними судді, обвішані нагородами, задобрені зарплатами космічних розмірів та преференціями й захищені від відповідальності за зловживання, довіку служитимуть їм  вірою і правдою. Ця ілюзія зникає досить швидко. Про це добре знають Віктор Янукович та Петро Порошенко: Янукович отримав кримінальний строк, Порошенко недалеко від того. А Зеленський іще «зелений» і  сам потрапив у цю пастку. А тепер каже, що судді Конституційного Суду позбавили Україну коштів міжнародних донорів, поставили під сумнів «безвіз» і навіть нашу євроатлантичну перспективу. 

— Ви згадали суддів, призначених Петром Порошенком. Та в нашій судовій системі є персони, які й досі віддані «проффесору», і саме через них якимось фантасмагоричним способом вершить свої оборудки Андрій Портнов! 

— Є судді, які вдячні п’ятому президенту за їхнє призначення через вчинення його командою махінацій. Нагадаю: популярна теза Петра Порошенка, що він нібито «оновив» Верховний Суд, є чистісінькою брехнею, адже насправді до ВС ввійшли понад 80% працівників попереднього складу вищих судових органів, більшість з яких призначалася його попередниками. 

— Не можу не прокоментувати інформації, яка навряд чи стала б відома широкому загалу, якби не останній скандал у Конституційному Суді. Журналісти «накопали», що нинішній голова КСУ Олександр Тупицький, виявляється, у 2018 році, тобто після окупації Криму Росією, придбав за російським законодавством у містечку Кореїз земельну ділянку, але до цього часу її… не задекларував. Щось мимрить про те, що не знає, як її задекларувати. Його важко, як і більшість інших суддів КСУ, назвати видатним діячем вітчизняної юриспруденції. Горезвісний він і тим, що за часів Януковича засудив до 5 років ув’язнення адвоката Салова. Європейський суд із прав людини виправдав Салова, але вже посмертно. Підлеглі Тупицького теж «не празднують» закон. Суддя Ірина Завгородня не задекларувала 3-кімнатної квартири в престижному столичному комплексі, яку в липні цього року купив її чоловік-пенсіонер, до речі, громадянин Росії, орієнтовною вартістю 13—14 мільйонів гривень. Суддя Ігор Сліденко невчасно подав декларацію до НАЗК. У цієї антикорупційної інституції є запитання й  до інших суддів КСУ. Попередній голова КСУ Станіслав Шевчук, котрий очолив суд у 2018 році, у 2019 році був звільнений за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе та систематичне нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України. Тож я розумію прагнення Президента Володимира Зеленського замінити суддів КСУ, як він сказав, незалежними й шанованими юристами.

— Судді в цивілізованих країнах не підпорядковуються нікому, навіть главі державі, тільки закону, а верховенство права є засадничою основою справедливого суду. Де-юре і в Україні так, якби не одне «але». У нас  вирішальний чинник, який дуже часто впливає на рішення служителя Феміди, — тривіальний меркантильний інтерес, іншими словами — корупція. І так може тривати доволі довго, що ми й спостерігаємо. Втім, як писав Карл Маркс, коли рівень суспільних відносин починає гальмувати розвиток виробничих сил, настає суспільна криза, яка може бути знята через революційний поштовх. Власне, ви про це вже згадали. Наразі в Україні криза судівництва дійшла до такого рівня, що напівмірами та заплющуванням очей її вже не ліквідувати. Це нарешті зрозумів і Президент Володимир Зеленський, якого сваволя Конституційного Суду при очевидній підтримці олігархів поставила перед вибором: опинитися перед зачиненими дверима європейської спільноти (як, наприклад, Володимир Путін) чи зламати диктатуру, що зароджується, засновану на вседозволеності й безкарності КСУ (на кшталт славнозвісного Союзу ісламських судів, який певний час керував Сомалі). 

Якщо ми підемо першим шляхом, породивши нових, ніким не контрольованих корупціонерів, призвівши до «дерибану» держави і ставши європейським Сомалі, то шлях до Європи Україні буде закритий, принаймні на довгі роки. Цього якраз і прагнуть ті політичні сили, які ляльководять нашими судами і які через 48 народних депутатів зробили замовлення Конституційному Суду. Розрахунок простий: виштовхати Україну з Європи, щоб їй не залишилося нічого іншого, як сплестися в дружніх обіймах зі ще одним «ізгоєм»  — Росією. Наразі Володимир Зеленський обрав другий, прозахідний шлях. Та його ще треба пройти. 

— Мене теж насторожує те, що лідери деяких парламентських фракцій політичних партій, які прийнято вважати проукраїнськими, не підтримують Володимира Зеленського в його бажанні розігнати Конституційний Суд. Та й у провладній фракції «Слуги Народу» теж немає одностайної підтримки Президента. Тож чи вистачить у Верховній Раді України голосів за його законопроект, якщо дійде до голосування? Не виключаю, що останньому рішенню КСУ радіють не лише нардепи, а й усе українське чиновництво!  Адже відповідно до того рішення був одразу ж закритий реєстр декларацій (уже Кабмін його відкрив), НАБУ змушене було закрити сотню кримінальних проваджень, і закон забороняє відкривати їх повторно. 

— Зауважу, що рішення КСУ від 27 жовтня цього року нічим не відрізняється від здійсненого ним конституційного перевороту 2010 року. І, як і тоді, за українською Конституцією його нічим не можна скасувати, відмінити. Але ж той злочинний вердикт (хоча він і не потягнув кримінальної відповідальності фігурантів, на жаль) був у 2014 році скасований. Тож сподіваюся, що це буде зроблено знову.

Насправді КСУ не є вищим органом влади, він взагалі покликаний обслуговувати український народ, який є джерелом влади в Україні й має статус суверена. А той, хто діє на шкоду народу й підриває підвалини  держави, мусить піти геть. І як це буде зроблено технічно: судді з власної ініціативи напишуть заяви про відставку, як було у Молдові, у зв’язку з кримінальним провадженням проти них чи якось інакше — уже не так  важливо. Головне, що в такий спосіб переможе торжество права як найвищої ідеї суспільного ладу, що відповідатиме інтересам українського народу. Та все ж упевненості в подоланні олігархічно-московських намагань зруйнувати європейське прагнення українського народу немає. Боюся, що все відбудеться так, як неодноразово ставалося досі,  — активність виявиться одномоментною, показовою, а через короткий час усе «устаканиться». 

Так, приміром, було минулої осені, коли парламент, усвідомивши повний крах порошенківської «реформи» судоустрою, яка відбувалася абсолютно закрито, корумповано та нефахово, з відвертим протягуванням на посади суддів Верховного Суду багатьох безграмотних (це показали кваліфікаційні екзамени з теорії і, найцікавіше, з практичних робіт) та  відверто корумпованих (це підтверджено неправдивими деклараціями статків), тобто фігурантів тієї ж ст. 366-1 ККУ. Цілком це усвідомлюючи, парламент минулого скликання прийняв безпрецедентне у всьому світі рішення: негайно розпустити той орган, який Петро Порошенко просто ідеалізував, — Вищу кваліфікаційну комісію суддів, навіть не давши державній структурі допрацювати до сформування нової, як зазвичай буває за реорганізації. То небачений крок, адже він паралізував добір суддів в Україні на півтора року, однак був вимушено необхідним. Бо інакше бандити із суддівського самоврядування продовжували б непрозоро підтягувати до судів не фахових, зате «своїх» суддів. Але, як бачимо, на ліквідації ВККС і забороні її колишнім членам балотуватися знову на цю посаду вся новітня судова реформа й скінчилася. 

Не знаю, як очільникам держави, а мені соромно, що я належу до  суспільства, де правосуддя чинить єдиний у Європі нелегітимний суд — Верховний Суд. Адже він обраний іще за попередньої влади, яка умисно чи з недолугості руками все тієї ж ВККС обрала всіх до єдиного членів ВС незаконним складом комісії. А це за приписом ст. 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» тягне незаконність самого добору. Ось так і живемо, знаючи, що вашу справу на рівні касаційної інстанції переглядатиме колегія, обрана в незаконний спосіб. І відновити законність у цьому питанні КСУ не спромігся: це перевірено кількома зверненнями до нього. А що ви хотіли? Незаконний склад Верховного Суду цілком влаштовує олігархічно-московське лобі в країні, яке в свою чергу курує КСУ. Це не НАБУ, де легко можна рішенням Конституційного Суду визнати незаконним призначення керівника й обезголовити його. 

— Петре Дмитровичу, який ви бачите вихід із кризової ситуації, пов'язаної з Конституційним Судом?

— На мою думку, треба  приймати  політико-правове рішення. Те, яке пропонує Президент Володимир Зеленський. Сподіваюся, що йому не забракне рішучості, адже він уже міняв склад уряду. І одночасно необхідно  запустити процес реформування неправосудної системи судочинства. Не завершити, як кажуть попередники, а справді розпочати, бо він ніколи належно, прозоро й законно не проводився. І це добре, що Президент доручив Кабміну розробити новий проект судової реформи. Варто  активізувати роботу численних антикорупційних органів, які створені в  державі, наповнити реальним змістом відповідне законодавство, прибрати «недоторканність» окремих «своїх» і надати поштовх механізму, що буксує. Тільки енергійні, цілеспрямовані кроки дадуть змогу очистити судівництво від того шлейфу, що тягнеться за ним багато років і привів третю гілку влади до того стану, який ми спостерігаємо, — до найнижчого рівня довіри в суспільстві.

Людмила СТЕЛЬМАХ 

(КУЧЕРЕНКО), 

президент правозахисної  ГО «Полтавський медіаклуб»