«Карантинні» позови проти уряду: чому вони важливі і які їхні перспективи?

Медіа та правники уже не-одноразово акцентували увагу на тому, що, запровадивши карантин та низку обмежень прав людини, Кабмін кілька разів порушив Конституцію та цілий перелік інших норм вітчизняного законодавства. Передусім незаконним є звуження прав людини поза режимом надзвичайного стану. Відтак порушення права на вільне пересування, освіту, підприємницьку діяльність, працю є похідними від цього головного порушення. 

Такі дії уряду спровокували цілий спектр приводів, під якими було подано відповідні позови про повне чи часткове скасування 211-ї постанови та дотичних нормативних актів. А нещодавні заяви головного санітарного лікаря України Віктора Ляшка про профілактичні залякування українців обмеженнями, які не мали протиепідеміологічної мети, підтвердили необхідність оскарження цих дій.

Тільки протягом періоду з 6-го по 9 квітня цього року канцелярією Окружного адміністративного суду міста Києва зареєстровано щонайменше 11 позовів до Кабміну. 

Зокрема позивачі просять суд визнати протиправними пункти стосовно заборон переміщуватися групою понад 2 особи, відвідувати парки, сквери, зони відпочинку та спортивні майданчики, а також перебувати на вулиці без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи спеціальний статус, щодо заборони регулярних перевезень, роботи закладів харчування та розважальних центрів. Примітно, що позови від бізнесу, який найбільше постраждав від карантину, є одиничними.

Також подано і низку «супутніх» позовів, які не стосуються «карантинної» постанови. Зокрема житель Одеси позивається до Міністерства охорони здоров’я і просить скасувати наказ МОЗ, яким COVID-19 було включено до переліку небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб. Серед інших вимог позову — витребувати у міністерства всі документи, на підставі яких було видано вказаний наказ, вважаючи документ таким, що порушує його конституційне право на свободу і особисту недоторканність.

Також відкрито низку проваджень у справах про оскарження розпорядження КМУ про тимчасове закриття КПП із Кримом, а також загалом пунктів пропуску на кордонах для міжнародного пасажирського залізничного, повітряного та автомобільного й автобусного сполучення. На думку позивачів, оскаржувані розпорядження порушують права громадян, які мають реєстрацію місця проживання на тимчасово окупованій території України, а також право на вільне пересування поза межами нашої держави.

Значний розголос також отримав позов, у якому, крім українського уряду, як відповідачі фігурують також Державна рада Китайської Народної Республіки, Офіс Президента України, низка міністерств і відомств, а також 48 народних депутатів України — членів парламентських комітетів із питань бюджету та з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування. 

Громадська організація, яка виступає позивачем, просить суд визнати бездіяльність вказаних відповідачів щодо невжиття належних заходів реагування, спрямованих на захист населення від інфекційних хвороб та запобігання поширенню на території України коронавірусної інфекції. Серед вимог — навіть виплата реституції з боку КНР.

Очевидними, проте досі публічно не заявленими лишаються позови щодо сумнівного з точки зору законності запровадження фактично неконтрольованого збору й обробки даних щодо пацієнтів, хворих або з підозрою на інфікування  COVID-19, а також щодо обмеження прав громадян, які мають легальні чи будь-які інші підстави для працевлаштування за кордоном, скористатися цим правом і виїхати на роботу в інші країни.

Як в юридичній спільноті, так і загалом серед активних громадян думки про доцільність таких позовів розділилися. Одні вважають це «боротьбою за справедливість», інші — «піаром під час чуми». Утім, є всі підстави вважати, що за перебігом розгляду цих позовів стежитимуть і симпатики, і критики. Цьому є кілька причин.

По-перше, можливість оскаржити постанову уряду і отримати шанс на її об’єктивний розгляд — позитивна ознака демократичного суспільства. По-друге, з політичної точки зору довести законність своїх рішень та максимально аргументувати їх у суді буде зацікавлений і сам уряд. Відтак зала суду може стати місцем отримання відповідей на багато запитань суспільства. По-третє, за підсумками розгляду адміністративних справ стане зрозуміло, чи мають перспективи цивільні і господарські позови бізнесу про відшкодування збитків, завданих (потенційно) незаконним рішенням уряду про запровадження карантину. По-четверте, процес і його результати стануть непоганою стартовою точкою для дискусії про те, наскільки українське суспільство загалом готове толерувати звуження своїх прав у не до кінця легальний спосіб, якщо такі обмеження потенційно здатні врятувати його від ймовірного більшого лиха. 

І оскільки це питання теж не є заздалегідь вирішеним, уже навіть сам процес такої розмови стане дуже пізнавальним для самих громадян, що є запорукою для подальшої побудови громадянського суспільства з його різноманітними інститутами.

Анатолій ЯРОВИЙ спеціально для «Української правди»