Нова спроба зробити землю товаром: до 10-річчя Постанови Кабінету Міністрів України № 844 від 5 серпня 2009 року

Передмова
Аксіома: якщо виникла потреба охороняти або розпродавати величезну кількість цінностей, які знаходяться на обширній території, то спочатку необхідно здійснити їхню інвентаризацію. До таких цінностей належить українська земля, що є основним національним багатством українського народу, яке знаходиться під особливою охороною держави.
Актуальність обговорення теми «Приватизація землі» завжди виникала під час спроб влади зробити землю товаром. Перша така спроба була рівно 10 років тому, коли КМУ прийняв Постанову № 844 від 5 серпня 2009 року «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України у 2009 році». Відразу після набуття чинності цієї постанови ми почали подавати свої матеріали на цю актуальну тему до декількох редакцій газет (навіть дуже партійно незалежних): «Приватизація землі без її інвентаризації — головна причина безладдя у землекористуванні» (чому не буде виконана постанова Кабміну № 844 від 5 серпня 2009 р.) і «Нема ладу у землекористуванні, не буде ладу і в державі» (на занедбаній землі не можна забезпечити зростання добробуту народу). Усі позитивно оцінювали наш матеріал, але ж під час передвиборчої президентської кампанії знаходили якусь причину, щоб не публікувати його. Безуспішними були наші спроби опублікувати свої матеріали на сторінках газет 2010-го і 2011 року. За час, що минув від моменту написання статей, повністю підтвердилися наші прогнози щодо неможливості завершення приватизації земель відповідно до Постанови КМУ № 844. Однак всупереч здоровому глузду уже теперішні органи державної влади знову першочергово готують нові постанови і закони щодо завершення приватизації земель. Неважко здогадатися, що на них очікує та ж доля, яка спіткала Постанову КМУ № 844, бо гігантська державна проблема інвентаризації землі в них або не врахована, або представлена у дуже примітивному вигляді.
Привертаючи увагу до безладдя, що супроводжує процес приватизації землі, ми маємо на увазі загальнодержавну систему землекористування і її рівень. В Україні є чимало землевласників, які забезпечують на своїх землях належний порядок у землекористуванні. Але ж вони «не роблять погоди» у цій сфері господарювання в загальнодержавному масштабі. І навіть якби усі землевласники на своїх землях в автономному режимі забезпечували високий рівень землекористування, то загальнодержавного ладу в господарюванні на землі все одно не було б. Адже держава самоусунулася від виконання свого надзвичайно важливого конституційного обов’язку — здійснення особливої охорони основного національного багатства — землі. Перекласти цей обов’язок на окремих землевласників не можна і практично, і навіть теоретично.
Ми вважаємо, що матеріал, перші спроби опублікувати який були зроблені ще восени 2009 року, не втратив своєї актуальності і сього-дні. Навпаки, вона ще й зросла. А це свідчить не про просту бездіяльність влади під час розв’язання нагальних проблем земельних відносин, а про відверте небажання або невміння їх розв’язувати. На цьому грунтуються наші наміри його опублікувати.
Приватизація землі без її інвентаризації — головна причина безладдя у землекористуванніДля об’єктивного, точного і справедливого розподілу або перерозподілу за певним принципом будь-якого спільного, колективного, громадського матеріального добра (нерухомості, майна, цінностей тощо) між певною кількістю його потенційних власників спочатку необхідно зробити об’єктивний і точний облік всього добра. Порушення цієї істини неодмінно призводить до виникнення непередбачуваних спірних, конфліктних та інших негативних явищ і ситуацій у господарських та правових відносинах між власниками добра, що розподіляється.
В Україні впродовж уже понад п’ятнадцяти років проводиться широкомасштабна приватизація земель із масовими систематичними порушеннями названої незаперечної істини, а відтак заздалегідь програмується систематичне і неперервне виникнення непрогнозованих негативних явищ у землекористуванні всіх рівнів. Під час основоположних змін форм власності на землю в Україні не проводилася і не проводиться інвентаризація всіх земельних ресурсів і, відповідно, немає об’єктивної інформаційної бази даних про ці ресурси. А відтак немає достовірної інформації з таких основоположних питань землекористування: скільки земель знаходиться у державному, комунальному і приватному секторах економіки; яка реальна кількість землевласників у кожному секторі, хто вони, як господарюють, скільки землі мають; скільки «нічийних» земель; скільки у державі і кожному її регіоні земель сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення, скільки неугідь; яка реальна площа всіх адміністративних утворень (населених пунктів, районів, областей); яка врешті-решт реальна площа держави; в якому стані знаходяться землі держави і яка їхня реальна природна вартість; скільки бюджетних коштів держава уже витратила на приватизацію земель і скільки їх ще треба витратити, а також ще багато інших дуже важливих для нормального існування держави питань.
У Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством України, яке знаходиться під особливою охороною держави. А це означає, що таке багатство потребує не тільки особливої охорони, а й насамперед особливо ретельного обліку, догляду, збереження і господарського використання. Однак про своє основне національне багатство в Україні поки що не дбали, не дбають і не збираються дбати. За роки незалежності не тільки ніякої особливої, а й будь-якої звичайної охорони цього величезного багатсва, величезного дару Божого держава не спромоглася організувати. Особливою її можна вважати лише з негативного боку. Теоретично, згідно з Конституцією, право власності на землю мають усі громадяни України, але практично його реалізувала лише менша частина громадян у ході приватизації земель, що відбувалася в перші 15 років. Більша частина громадян і теоретично, і практично стала безземельною.
Усім добре відомо, що виконання будь-якої не безглуздої господарської роботи потребує її попереднього обгрунтування і планування належного рівня детальності й складності. Приватизація земель в Україні із самого початку була цілим комплексом непростих організаційних, наукових, технічних, виробничих та інших робіт, виконання яких потребувало особливо чіткого обгрунтування, планування і програмування. Однак на початку 90-х років ХХ століття процес приватизації земель в Україні розпочали без його належної підготовки й обгрунтування. Чіткої програми приватизації земель також не було. Були лише набори гасел: «Земля повинна мати справжнього господаря!», «Землю треба передати до рук тих, хто на ній працює, хто її обробляє!», «Землю селянам!». Без чіткого програмного підгрунтя процес приватизації землі неперервно корегували та змінювали знову ж таки без належного обгрунтування і не заради вдосконалення, а з метою спрощення. Програму приватизації підтримували усі уряди України, які багаторазово змінювалися, а розробками, переробками і змінами недосконалої програми приватизації земель займалися одні й ті ж спеціально уповноважені державні органи приватизації земель (ДОПЗ). Їх не реформували, не контролювали, їм не заважали, а довіряли, допомагали. У результаті процес роздержавлення і приватизації земель став слабо контрольованим і не забезпеченим належною законодавчою й нормативною базою у сфері землекористування.
Упродовж усього початкового періоду приватизації провідники реформування земельних відносин втовкмачували народові думку про те, що завдяки приватизації українська земля нарешті знайде своїх дбайливих, справжніх господарів і розпочнеться розквіт українського сільського господарства. При цьому ніяких прогнозів стосовно того високого рівня сільського господарства України, на який його піднімуть новоспечені справжні господарі землі, не було. Зате безперервно наголошувалося, що нові справжні господарі землі зможуть запросто її продавати. А чи зможуть вони з таким же успіхом не тільки продавати, а ще й купувати землю в інших таких же землевласників, не зазначалося. Одразу почала формуватися тіньова думка про те, що ці нові справжні господарі насправді є не зовсім справжніми, якщо вони можуть лише продавати землю, але не можуть її ефективно обробляти, а також купувати у таких самих господарів, як вони. Відчувалося, що десь є ще інші, уже цілком справжні господарі, які скуповуватимуть землю і розпоряджатимуться нею. Хто вони, потенційні покупці землі, люди не знали. Саме ця неофіційна, тіньова думка разом із заходами з пришвидшення і спрощення процедури приватизації сприяли виникненню та накопиченню всіх тих господарських недоречностей і безглуздь, які буйно заполонили усю програму та процес роздержавлення і приватизації земель. Хіба не безглуздя, що у теперішній час, коли стан розвитку автоматизованих інформаційних систем такий, що дає змогу налагодити збір, обробку, видачу й використання будь-якої інформації в оперативному режимі і з високою точністю, у нашій державі ще досі нема точної інформації про те, скільки у неї найбільшого національного добра — землі, яка його реальна вартість, в якому стані воно знаходиться, хто ним володіє, як воно розподілене по областях і районах. А керівники ДОПЗ у цій ситуації спромоглися сказати (лише з точністю до одного мільйона), що станом на кінець серпня 2009 року приватизаційні документи на землю уже одержали приблизно 6 мільйонів громадян, а приблизно 2 мільйони — повинні одержати їх в останні 4 місяці 2009 року згідно з Постановою КМУ № 844 від 5 серпня 2009 р. Однак на початку вересня ці дані вже «уточнили»: приватизаційні документи уже одержали все ті ж 6 мільйонів громадян, а повинні ще одержати уже понад 6 мільйонів. А 27 вересня повідомили (через ЗМІ): мають одержати ще близько… 7 мільйонів. Які ж це такі видатні рекордні методи роботи винайшли ДОПЗ, якщо бралися за 4 місяці, а фактично уже за 3 місяці видати приватизаційні документи приблизно на мільйон більшій кількості громадян, ніж за всі попередні понад 15 років. Адже якщо працювати 4 місяці безперервно, 24 години на добу, навіть без вихідних, то, щоб виготовити майже 6 мільйонів приватизаційних документів, на кожен документ ДОПЗ повинні витрачати… лише декілька секунд! Цього часу навіть недостатньо для того, щоб добре потиснути руку одержувачу документів. А є дуже велика ймовірність, що на кінець року кількість охочих одержати приватизаційні документи може подвоїтися чи навіть потроїтися, якщо місцеві органи влади додумаються ще й… спростити процедуру оформлення документів на право власності на землю. Усе це свідчить про те, що у процедурі приватизації землі щось не так сталося, як гадалося. Отож є нагальна потреба дуже коротко і спрощено проаналізувати, як в Україні змогли дійти до тієї надзвичайної негативно рекордної ситуації, в якій нині опинилося найбільше національне добро України — земля.
Вище ми уже згадували, що в процесі будь-якого поділу, перерозподілу, зміни власників земель принципове й основоположне значення має проведення їхнього обліку, інвентиризація. На початковому етапі приватизації земель це немовби розуміли у ДОПЗ, тому 1997 року Держкомзем затвердив «Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів». Цим документом передбачалося, що в результаті інвентаризації місцеві управління Держкомзему матимуть таку вкрай необхідну для приватизації земельних ділянок у населених пунктах документацію, яку складали: «пояснювальна записка; технічне завдання з робочим інвентаризаційним планом та нанесеними межами всіх землекористувань; список (реєстр) землекористувачів (власників землі) із зазначенням площі їхніх ділянок за формою реєстрації земельно-кадастрової книги; список землекористувачів, які не мають документів на право користування або право власності на землю; перелік земель, що не використовуються або використовуються не за цільовим призначенням; перелік самовільно захоплених земельних ділянок; перелік земель, що зазнали негативного впливу антропогенних процесів (порушені, підтоплені, забруднені органічними та іншими видами відходів); експлікація всіх земель та розподіл їх по землекористувачах (власниках землі) та угіддях за формою 6-зем.; зведений план розміщення землекористувань у масштабі 1:2000; каталог координат кутів повороту меж кварталу; акти встановлення та погодження меж землекористувань (землеволодінь); обриси меж земельних ділянок; каталоги координат кутів поворотів зовнішніх меж землекористувань (землеволодінь); план встановлених меж землекористування в масштабах 1:500, 1:2000; схема прив’язки кутів поворотів землекористувань (землеволодінь); схема планової опори; відомість врівноваження теодолітних ходів».
Сукупність перерахованих документів для певної місцевості є тим надійним і необхідним фундаментом, який забезпечує об’єктивне визначення меж, площ, місцезнаходження та інших землемірних параметрів для приватизації земельних ділянок, що знаходяться у населених пунктах. Його не можна ні послаблювати, ні спрощувати. Із наведеного переліку можна зрозуміти, що інвентаризація земель потребує проведення на місцевості значних обсягів землемірних робіт топографо-геодезичного характеру, а тому вона (інвентаризація) є фактично найбільш трудомісткою і великозатратною частиною процесу приватизації. Однак, щоб спростити, здешевити і пришвидшити приватизацію землі, ДОПЗ припинили розроблення таких методик інвентаризації для інших категорій земель, як розробили для земель населених пунктів. Більше того, ДОПЗ продовжували спрощувати процедуру приватизації земель і доспрощували до того, що вирішили взагалі не проводити їхньої інвентаризації, а необхідну картографо-геодезичну і грунтознавчу інформацію про землі, що приватизуються, брати із наявних архівних матеріалів великомасштабного загальнодержавного картографування земель у СРСР у 50-ті і 60-ті роки минулого століття. Таким чином ДОПЗ перевели будівництво важливої і складної системи новітніх земельних відносин у державі на дуже хиткий і непридатний для цього старий фундамент. Адже за колгоспно-радгоспного господарювання на землі не було ніякої потреби у точних визначеннях меж між сусідніми господарствами і між земельними угіддями в самих господарствах. Не було потреби і в точному визначенні загальних площ колгоспів і радгоспів, а тим паче площ окремих земельних угідь. Як межі використовувалися різні нестабільні контури місцевості (польові дороги внутрігосподарського призначення, необроблювані смуги землі, водовідвідні канави тощо). Дуже поширений межовий контур між земельними угіддями — полезахисні лісосмуги — фактично також не відрізняється стабільністю. Їхня проектна ширина, що зображується на картах, із часом суттєво змінюється. У колгоспах і радгоспах не було також потреби закріплювати межі між земельними угіддями межовими знаками. У багатьох господарствах були чималі площі так званих необлікованих земель. Звісно, що у такій ситуації не можна було точно встановити, які площі займають окремі земельні та інші угіддя, окремі господарства, а відтак і які площі хуторів, сіл, містечок, міст, районів, областей і нарешті яка площа всієї УРСР. Впродовж 50 років, що минули з часу великомасштабного картографування земель у СРСР, основні топографічні матеріали картографування оновлювалися несистематично. Часткові оновлення здебільшого торкалися земель, що знаходилися у промислових зонах. Ще зауважимо, що всі топографо-геодезичні роботи під час згаданого вище великомасштабного картографування земель у СРСР виконувалися в умовних системах координат, які були прив’язані до загальносоюзної умовної системи координат СК-63, що була відмінена постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР № 373-85 від 25 березня 1987 р. В Україні СК-63 продовжували використовувати аж до 2004 року, коли Постановою КМУ № 1259 від 22 вересня 2004 р. була впроваджена Державна геодезична референцна система координат УСК-2000. Вона більш досконала і точна та повністю узгоджена зі світовою системою координат WGS. Розбіжності у визначенні координат точок на місцевості у системах СК-63 та УСК-2000 можуть досягати 10 метрів. Таким чином, виходить, що використання архівних радянських картографічних матеріалів як базових у ході проведення сучасної приватизації земель не відповідає сучасним науково-технічним і виробничим вимогам. А у приватизаційних документах ДОПЗ безпідставно вказують неймовірно високі точності визначень координат точок поворотів меж (декілька сантиметрів, у що повірити важко).
Проводячи приватизацію земель без їхньої попередньої інвентаризації, ДОПЗ не обмежилися лише підміною сучасної інвентаризації земель використанням архівних радянських матеріалів, вони ще й абсолютизували архівну, вилучену із використання систему координат СК-63 і фактично запровадили спрощену добровільно-примусову процедуру прив’язки до неї всіх уже сучасних землемірних визначень, іноді і точно зроблених.
У процесі приватизації земель сільськогосподарського призначення типовим був поділ великих земельних ділянок (площею від декількох десятків до декількох сотень гектарів) на пайові ділянки площею декілька гектарів. У таких випадках площа розділюваної ділянки бралася з архівних матеріалів картографування цієї ділянки в СРСР, а площі пайових ділянок (наділів) визначалися розрахунковим методом — поділом взятої з архівних матеріалів площі ділянки, що приватизувалася, на кількість громадян, які її приватизують. Наприклад, якщо земельну ділянку, площа якої за архівними документами значилася рівною 200 га, треба було порівну розподілити між 100 громадянами, то кожному з них оформляли документи на приватизацію ділянки площею 2 га. У багатьох випадках площа ділянки в натурі була іншою, але цього не враховували. Річ у тому, що для великих земельних ділянок розходження у визначеннях їхніх площ колись і тепер можуть досягати декількох десятків гектарів. Пояснюється це просто: якщо межею між двома великими земельними ділянками була тимчасова господарська польова дорога, положення якої змінювали залежно від господарських потреб, то дуже ймовірно, що сучасне її місцезнаходження може суттєво відрізнятися від того, яким воно було за радянських часів. А відтак відрізнятимуться і площі земельних угідь, яким  вона розмежовувала. А це означає, що розпаювання земель «на папері» за архівними землемірними даними може створити власникам земельних наділів надзвичайну конфліктну ситуацію. Наприклад, нехай колись дві суміжні земельні ділянки були площею по 100 га кожна, а внаслідок неврахованої зміни межі між ними в теперішній час площа однієї ділянки зменшилася на 10 га і стала рівною 90 га, а площа другої збільшилась на 10 га і стала рівною 110 га. А якщо тепер ці ділянки порівну поділили «на папері» на дві групи власників по 50 чоловік у кожній, то виявиться, що кожному власникові треба видати документи на земельну ділянку площею 2 га. Якщо ж поділ цих двох земельних ділянок на 50 рівних частин у кожній зробити в натурі за сучасними землемірними визначеннями, а не «на папері» за старими землемірними даними, то виявиться зовсім інше: одній групі із 50 власників треба видати документи на земельну ділянку площею 1,8 га, а другій групі з 50 власників — документи на земельну ділянку площею 2,2 га. Як тепер власникам цих земельних ділянок вибиратися зі складної конфліктної ситуації, яка виникла внаслідок «паперового» методу розподілу, який не передбачає попереднього проведення інвентаризації земель? Поки що нормативних рецептів немає.
Розходження площ великих земельних угідь, визначених за архівними матеріалами, які не оновлювалися, і визначених у натурі, було характерним явищем під час розподілу земель сільськогосподарського призначення. Коли про такі розходження виконавці землемірних робіт повідомляли в державні органи приватизації земель, то останні рекомендували узгодити свої визначення із «даними щодо землеустрою», взятими з архівних матеріалів. Насправді «узгодження» закінчувалося підгонкою сучасних даних до колишніх, архівних. Зрозуміло, що абсолютизація даних землемірних визначень у 1950—1960 роках призведе до виникнення багатьох непорозумінь у землекористуванні в майбутньому.
Абсолютизація архівних землемірних даних, визнання їх «істиною в останній інстанції», повне ігнорування фундаментального значення інвентаризації земель перед будь-яким їхнім грамотним поділом, розподілом чи перерозподілом були також характерними і в ході приватизації земель житлової та громадської забудови (малих земельних ділянок сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, розташованих у межах і поблизу населених пунктів). У цих випадках вони абсолютизувалися, тобто визнавалися такими, що не можуть змінюватися чи виправлятися, — не тільки землемірні дані минулих років, а й сучасні, які були зроблені для сусідніх, уже приватизованих,  ділянок. Робоча схема була такою. Якщо приватизувалася невелика земельна ділянка поруч з іншою, яка уже була приватизована раніше з оформленням всіх приватизаційних документів, то землемірна частина приватизації нової земельної ділянки повинна була узгоджуватися із землемірними даними сусідньої, вже приватизованої, ділянки. При цьому не формально узгоджуватися, а точно прив’язуватися до уже зафіксованих у виданих приватизаційних документах землемірних даних як таких, що є дійсними і не мають похибок. Якщо у процесі виконання землемірних робіт на земельній ділянці, яку ще треба приватизувати, виявлялося, що в землемірних даних сусідньої, уже приватизованої, земельної ділянки є похибки (наприклад, координати точок повороту межі між ділянками визначені неправильно), то виправлення цих похибок було справою безнадійною. Адже треба було виконавцю робіт вимагати переробки і переоформлення наявних матеріалів приватизації сусідської ділянки. Як, на якій підставі, за чий рахунок це робити? Розпочинати судову тяганину? Людині, котра оформляла приватизаційні документи, простіше було погодитися прив’язати свої землемірні результати до помилкових сусідських, зробивши свої, можливо, ще більш помилковими, і швидше одержати приватизаційні документи, щоб бодай не довелося узгоджувати таким же чином свої межі ще з одним своїм сусідом. Краще нехай сусід узгоджує. Таким чином відбувалося ланцюгове накопичення похибок землемірних визначень і передача похибок з однієї ділянки до інших. Зрозуміло, що сформувати на основі таких землемірних даних досконалу загальнодержавну базу даних усіх земельних ділянок навіть у системі координат СК-63 не вдалось, а вдосконалити створену сукупність даних через переведення в систему координат УСК-2000 буде надзвичайно складно. Додамо ще, що і оцінка якості земель під час їхньої приватизації теж проводилася за спрощеною процедурою — на основі старих архівних матеріалів бонітування грунтів.
За описаною методикою землемірні роботи для оформлення приватизаційних документів у перші приватизаційні 15 років (як зараз доповідають, їх 6 мільйонів) виконували не тільки землевпорядні підрозділи, які були підпорядковані ДОПЗ, а й велика кількість приватних підприємців, переважна більшість котрих не мала ліцензій на право проведення картографо-геодезичних робіт. Виконували землемірні роботи і виробничі підрозділи Укргео-дезкартографії. Саме вони і виявляли численні розбіжності між сучасними визначеннями місцеположення меж земельних ділянок, що приватизуються, й архівними даними, які використовували ДОПЗ. Виявлення таких розбіжностей заважало проводити приватизаційні роботи високими темпами, а тому позитивний вплив Укргеодезкартографії на землемірні роботи поступово спрощували, зменшували і знецінювали через відповідне корегування нормативно-законодавчої бази з питань землеустрою. Таким чином дійшли до того, що в сучасній редакції нормативних документів із питань приватизації земель поняття «картографо-геодезичні», «топографічні», «землемірні» роботи, «геодезичні координати» і навіть «Укргеодезкартографія» та інші майже не вживаються. Урешті-решт ненормативні спрощення, знецінення і зневаження картографо-геодезичних робіт у ході приватизації земель та під час створення багатьох видів державних кадастрів і призвело до ліквідації Укргеодезкартографії у 2004 році.
У результаті почала занепадати вся картографо-геодезична галузь виробництва, науки й освіти. Геодезисти України почали доводити тодішній владі, до яких негативних наслідків у житті держави призведуть загальнодержавні необгрунтовані спро-щення, зневаження і нехтування картографо-геодезичними роботами. Але належної позитивної реакції влади на докази геодезистів не було. Укргеодезкартографію 2005 року все ж відновили, але загальнодержавна зневага до картографо-геодезичної галузі виробництва, науки й освіти залишилася. А тепер держава має перший вагомий негативний наслідок такої зневаги. Завершити процес приватизації земель ні за 4 місяці, ні за 14 місяців на належному науково-технічному, виробничому і нормативному рівнях не вдалося, незалежно від того, скільки грошей виділяли на завершення робіт — мільйон, мільярд, 10 мільярдів чи ще більше гривень. У створеній своєвільними методами «напівспоруді» під назвою «приватизована земля» немає надійного фундаменту у вигляді єдиних картографо-геодезичних даних інвентаризації земель, всередині неї — безліч «чорних дір», а зовні — безліч «білих плям». Вона не має даху і, будучи наполовину недобудованою, вже потребує капітального ремонту. А спеціалістів, які змогли б фахово, без халтури, достойно її відремонтувати і добудувати, обмаль — старі вимирають, а молодих не готують. Державі вкрай потрібні землеміри, землезнавці, землевпорядники, а замість них готують фахівців із менш необхідних державі, але безпідставно більш популярних спеціальностей.
Опис негативних явищ, що понад п'ятнадцять років супроводжували початок приватизації земель України, можна продовжувати, їхній обсяг чималий — вистачить на декілька книг. Однак і згаданого вище достатньо, щоб увесь попередній досвід приватизації земель оцінювати як негативний. Підсумуємо лише основні недоліки: 1) приватизація земель не стала процесом пошуку і масового становлення нових господарів землі, котрі забезпечать високий рівень зелеробства, а була перетворена на процедуру видачі громадянам приватизаційних документів, на підставі яких вони можуть продавати землю; 2) приватизація земель проводилася без використання необхідної фундаментальної основи — первинної інвентаризації земель; 3) землемірні визначення виконувалися із систематичними порушеннями норм ведення топографо-геодезичних робіт на основі застарілої системи координат СК-63, яка була вилучена із вжитку ще в СРСР 1987 року;
4) фактична точність визначення координат точок повороту меж земельних ділянок значно нижча за нормативну; 5) у процесі приватизації не вдалося створити на сучасному науково-технічному і виробничому рівні загальнодержавної автоматизованої бази даних для потреб землекористування, а без наявності такої бази не можна ефективно ні господарювати на землі, ні охороняти її, ні керувати розвитком земельних відносин на всіх рівнях — від загальнодержавного до місцевого;
6) у процесі приватизації був повністю проігнорований обов’язок держави забезпечити особливу охорону земель згідно з Конституцією
України: не створений державний кадастр полезахисних лісонасаджень, які перетворюються на сміттєзвалища, повністю проігнорована нагальна потреба у створенні державного кадастру місць забруднень і смітників, занедбаний кадастр водних ресурсів; 7) не створені передумови для організації стеження за зміною стану земельних та інших ресурсів.
Зрозуміло, що з точки зору здорового глузду продовжувати здійснювати приватизацію земель у такий спосіб, як це було упродовж перших п'ятнадцяти років, не можна і тим паче не можна завершувати її «з кавалерійського наскоку» за декілька місяців (як це передбачено Постановою КМУ № 844 від 5 серпня 2009 р.) через подальше спрощення уже із самого початку необгрунтовано спрощеної (за рахунок вилучення процесу первинної інвентаризації земель) процедури приватизації земель.
Сьогодні, рівно через 10 років, теперішня всемогутня влада має намір відкрити ринок землі до кінця року фактично за сценарієм 2009-го. Вона, як і влада десятирічної давності невпинно наголошує, що продаватимуть лише землі сільськогосподарського призначення і лише громадянам України. Але реалізувати цей намір об’єктивно і без порушень фундаментальних положень Конституціії неможливо, бо нема ні в українського народу, ні навіть у Президента об’єктивних відповідей на такі питання: скільки є в нашій державі цієї самої землі сільськогосподарського призначення, а скільки є земель несільськогосподарського призначення, чи є в державі ще землі й інших призначень (лісогосподарського, водогосподарського, промислового, полезахисного, військового, пришляхового тощо) і скільки їх?
Відповідей на ці фундаментальні в українському землекористуванні питання не буде доти, доки в державі не буде створена Національна картографо-геодезична служба, яка була майже повністю зруйнована за попереднє десятиріччя. Ні-
які інші служби цього зробити навіть теоретично не здатні. Завершувати великий доленосний для народу процес приватизації земель відвертою халтурою не можна. Його треба вивести на цивілізований шлях і завершувати цивілізованими методами. Наше бачення цього шляху і цих методів опишемо окремо.

Нема ладу в землекористуванні — не буде ладу і в державі
Будь-який керований процес потребує наявності узгодженої взаємодії рушійних і гальмівних сил цього процесу. Упродовж усього періоду процесу приватизації земель в Україні такої взаємодії не було. А тому «віз приватизації» втрачає керованість і котиться у прірву хаосу й безладдя в землекористуванні. Крім того, необгрунтоване спрощення або ускладнення окремих складових частин керованого процесу може призвести до спотворення його плину і виникнення непередбачуваних аномальних явищ. У ході приватизації землі необгрунтовані спрощення були частими, як і аномальні явища, які вони викликали. Але найбільших спотворень і найбільшої шкоди йому завдала відсутність інвентаризації земель на сучасній топографо-геодезичній основі.
Ті державні чиновники, які ініціювали прийняття Постанови
КМУ № 844, не врахували своєрідної специфіки проведення землевпорядних робіт у ході приватизації земель. Її не можна навіть на «двійку» зробити лише на папері, у канцелярських умовах, якщо хоча б краєм ока на одну мить не глянути на «об’єкт приватизації» на місцевості, на його топографію. «Паперову» процедуру приватизації можна було допустити лише за однієї важливої умови: якби попередньо була зроблена інвентаризація всіх землеволодінь. Але ж загальної інвентаризації землеволодінь у державі не проводили, не проводять і не планують проводити. А тому будь-яка суто «паперова» ще більш спрощена процедура приватизації земель неодмінно міститиме в собі елементи відвертої документальної халтури. Зауважимо, що у п. 5 Постанови КМУ № 844, де йдеться про збільшення граничної чисельності працівників Держкомзему «з метою забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин…», згадується і про проведення інвентаризації земель. Однак у додатку до Постанови — Порядку використання у 2009 році коштів Стабілізаційного фонду… — ніяких коштів на згадану інвентаризацію земель не передбачили. А безкоштовно та ще й галопом її зробити не можна було.
У запланованій 4-місячній «га-лоп-приватизації» передбачалося використання документів, яких у дійсності не було (а створити їх за декілька місяців, навіть за наявності великих коштів, не можна), чим порушувалися загальноприйняті правила і норми ведення землемірних робіт. Навіть поверхове вивчення змісту додатків до Постанови КМУ № 844 свідчить про те, що її не можна було виконати за 4 місяці навіть в тому разі, якщо граничну чисельність працівників Держкомзему збільшити вдесятеро чи й більше.
Невиправдане неперервне спрощування процесу приватизації земель уже давно призвело до виникнення безладдя і хаосу в землекористуванні, а також до інтенсифікації розбазарювання найбільшого національного багатства — землі. Упродовж усього періоду приватизації існування безладдя і хаосу було дуже вигідним і потрібним певним зацікавленим у ньому колам, але ж тільки не народові України. Комусь воно вигідне і зараз. Ці зацікавлені кола були і є в усіх ешелонах влади, бо створенню в Україні сприятливих умов для передчасного формування ринку землі, а фактично для розбазарювання землі через її приватизацію не протидіяли гуртом, а значить, сприяли цьому всі вищі органи влади: і ті, які існували колись, так і ті, які існують сьогодні. Напрошується очевидний висновок, що із самого початку приватизації земель її головною метою була турбота влади про те, щоб якомога швидше видати людям акти на приватизацію земельних ділянок для того, аби ті змогли швидше їх продати. Таким чином влада повністю знімала із себе відповідальність не лише за особливу, а й за будь-яку охорону, збереження і примноження найбільшого національного багатства України — землі. Якщо якісь приватизовані ділянки землі стануть занедбаними, попадуть не в ті руки, будуть продані не за ту ціну, якої вони варті, тощо, то винними будуть власники ділянок зі своїм непідходящим менталітетом (як зазвичай полюбляють наголошувати). Але ж подібну процедуру пересічні українці уже проходили, коли усім підряд видавали майнові сертифікати у ході роздержавлення промислової власності під гаслами, що врешті-решт усі громадяни України зможуть стати співвласниками великого колишнього державного майна і матимуть із цього чималі матеріальні вигоди. Однак влада обманула народ. Де ті матеріальні вигоди? Процедура роздержавлення і приватизації загальнодержавного майна виявилися звичайними приватизаційними граблями, на які український народ змусили наступити. Тепер народові пропонують наступити на ще одні такі граблі — приватизацію землі. Результат буде набагато гірший, ніж був у попередньому випадку. На цей раз «удар» приватизаційних грабель по народу може виявитися нокаутом.
Щоб розвиток процесу приватизації земель із самого початку направити у хибне, слабо контрольоване русло, в обхід інвентаризації земель, від активної участі у процесі приватизації земель поступово була відсторонена Державна служба геодезії, картографії і кадастру (Укргеодезкартографія) — єдина державна служба, яка могла досконало здійснити інвентаризацію земель і провести всі землемірні роботи у ході приватизації. Як уже згадувалося, 2004 року вона навіть була зовсім ліквідована, невдовзі відновлена, але потім знову спрямована на шлях занепаду, з якого так і не зійшла. Зневажливе ставлення держави до своєї картографо-геодезичної служби було і є великою, нічим не виправданою хибою в українському державному управлінні. Нагадаємо, що «геодезія» в перекладі з грецької означає «землеподіл», «землерозділення», і виникла вона як наука для задоволення практичних потреб землекористування. Саме тому за будь-якого поділу, розподілу, перерозподілу, розмежування, обліку земель геодезичним (по-іншому землемірним) роботам повинна відводитися або головна, або одна з провідних ролей. Ще раз нагадаємо, що досконалі картографо-геодезичні служби мають усі розвинені країни світу. А в колишній великій землеробській Російській імперії землемір був не менше, ніж четвертою поважною особою в селі (після старости, попа і вчителя). У нашій державі у ході проведення приватизації земель про все це забули, а, імовірніше, цього навмисне не врахували. У результаті «маємо те, що маємо». А маємо поглиблення безладдя у землекористуванні, буйний розквіт розбазарювання земель. А як зупинити ці негативні процеси у землекористуванні, як спрямувати його, а відтак і розвиток усього землеробства у нормальне русло? На наш погляд (з точки зору здорового глузду), це можна зробити таким чином.
1. Негайно відмінити усі наміри влади, відповідно до Постанови КМУ № 844 від 5 серпня 2009 р. (у частині її термінового і безоплатного виконання), і вибачитися перед народом за об’єктивну неможливість виконання обіцянок постанови у стислі терміни у теперішній час.
2. Процес приватизації земель треба продовжувати без зайвого поспіху на належному науково-технічному рівні з виправленням хиб, які були зроблені у попередні роки. При цьому треба якось все-таки враховувати, що будь-яка «безкоштовщина» (чи «безоплатщина») є не економічною категорією, а гуманітарною «акцією», у гігантських масштабах неприйнятною (оформлення приватизаційних документів на одну середньостатистичну ділянку площею близько 0,25 га обходиться державі в майже 1 тисячу гривень). Безкоштовну приватизацію можна дозволити лише в обмежених масштабах для бідних верств населення. Треба також подбати про збільшення підготовки спеціалістів, які вміють виконувати землемірні і землевпорядні роботи в натурі, а не на папері.
3. Негайно створити на базі залишків «ще не вмерлої» Укргеодезкартографії, поки ще не вимерли всі геодезисти-землеміри, потужну Національну картографо-геодезичну службу, якій доручити: 1) розроблення і реалізацію державної програми інвентаризації земель і створення сучасної автоматизованої бази даних із землекористування; 2) розроблення і реалізацію державних програм інвентаризації лісових, водних та інших природних ресурсів; 3) проведення інвентаризації і створення державного кадастру полезахисних лісонасаджень; 4) проведення інвентаризації і створення кадастру технологічних смітників і забруднень територій усіх регіонів держави (на 100 відсотків занедбана, але конче потрібна державі робота); 5) забезпечення ведення всіх видів державних кадастрів у єдиній державній системі координат УСК-2000; 6) створення картографо-геодезичної основи для організації стеження за станом грунтів, водних та інших природних ресурсів; 7) виконання всього комплексу традиційних картографо-геодезичних робіт для своєчасного і повного забезпечення необхідною картографо-геодезичною продукцією потреб усіх інших галузей державного господарювання; 8) догляд, збереження, удосконалення і раціональна експлуатація державної координатної геодезичної мережі.
4. Повноважним представникам всіх гілок влади — від Президента до голови сільради — потрібно врахувати, що ніякі інші служби у державі, окрім потужної, добре організованої Національної картографо-геодезичної служби, на належному рівні і своєчасно виконати окреслений обсяг робіт не спроможні.
Виконання цього величезного комплексу картографо-геодезичних та інших землемірних робіт дасть змогу створити у державі сучасну досконалу інформаційну базу, яка стане надійним фундаментом і запорукою для високоефективного й оперативного проведення будь-яких господарських, організаційних та інших операцій не тільки у сфері землекористування й землеробства, а й у всіх інших сферах господарювання. Створення Національної картографо-геодезичної служби потребує чималих коштів. Але це та справа, в яку державі вигідно вкладати кошти, бо вони повернуться їй сторицею. У державі накопичилося стільки не виконаних, але вкрай необхідних для функціонування держави робіт, що для їхнього виконання буде замало десятка таких служб. Національна картографо-геодезична служба повинна бути підпорядкована безпосередньо Кабінету Міністрів, а не якомусь відомству. Адже, крім великого обсягу стандартних картографо-геодезичних робіт в усіх без винятку відомствах держави, служба ще має створювати картографо-геодезичну основу для ведення державних кадастрів знову ж таки для всіх відомств, а не якогось одного. При цьому створення багатьох кадастрів треба розпочати з нуля (чистого аркуша). Відомче
дублювання картографо-геодезич-них робіт під час створення десятків відомчих кадастрів є економічно невигідним для держави.
Оскільки забезпечити ретельний догляд і досконале господарське використання найбільшого національного багатства — землі — без ретельного систематичного обліку її кількості і якості не можна, то у проведенні точної інвентаризації земель повинні бути зацікавлені як держава, так і всі її громадяни. Інвентаризація земель вигідна тому, що на її основі держава зможе запровадити досконале стеження за станом землі й забезпечити її особливу охорону й ефективне використання. Особлива охорона і стеження за станом землі — одного з головних життєдайних елементів довкілля є одним з основних обов’язків держави перед народом. Без належного виконання цього обов’язку держава не зможе забезпечити належний рівень добробуту свого народу.
Пересічні українські землевласники також мають бути зацікавлені у проведенні загальної інвентаризації земель як першооснови для організації стеження за їхнім станом і станом довкілля загалом. Адже будь-який землевласник не може вести своє земельне господарство так, щоб стан його земель зовсім не залежав ні від стану земель сусідів, ні від стану довкілля загалом. Ізолюватися від них не можна ні високими стінами, ні ровами з водою, ні навіть саркофагами.
Лише забезпечивши високо-ефективне господарювання на нашій благодатній землі на всіх рівнях, держава зможе всебічно й невпинно поліпшувати добробут всіх людей, які на цій землі господарюють і проживають. Більше того, саме дбайливе господарське використання нашої родючої землі дасть змогу Україні зайняти гідне місце у світовій економіці у сфері виробництва продовольства (у самому широкому розумінні цього терміну). Вагомість цього сектору у світовій економіці з часом ніколи не знижуватиметься, а тільки зростатиме, ніяких кризових явищ у ньому не буде, і банкротом цей сектор економіки ніколи не стане, на відміну від інших секторів. Якщо Україна зможе ефективно долучитися до розв’язання цієї завжди актуальної проблеми — забезпечення світу продовольством, то все інше додасться. Ніякі інші сектори економіки (металургійний, хімічний, машинобудівний, авіа-космічний, будівельний, нафтогазовий тощо) таких можливостей не створюють. Вони здатні перетворити Україну на країну неперервних авралів і надзвичайних ситуацій, яка не придатна для безпечного існування в ній людей.
Якщо новообрана моновлада не зможе самостійно організувати у своїй державі інвентаризацію земель, то можна звернутися по допомогу до наших європейських сусідів, які мають досвід проведення таких робіт.
Післямова
За понад півтора року, що минули з часу написання статей у бутті-небутті картографо-геодезичної галузі виробництва, науки й освіти України сталися нові руйнівні зміни.
1. Відмінені ліцензії на право виконання картографо-геодезичних робіт у державі згідно із Законом України «Про внесення змін до
деяких законодавчих актів України щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності» від 19 жовтня 2010 року. Що це дасть для держави і її картографо-геодезичної галузі господарювання? Приблизно те ж, що б дала, наприклад, охороні здоров’я України відміна ліцензій МОЗ на право виробництва ліків і практику лікування людей.
2. Державну службу геодезії, картографії і кадастру України зробили департаментом Держкомзему згідно із Постановою КМУ № 1413  від 23 грудня 2009 року «Питання Державної служби геодезії, картографії та кадастру». Однак завершити процес приватизації землі, який рухається хибним шляхом, Держкомзему не вдалося і не вдасться, навіть якби йому підпорядкували не тільки картографо-геодезичну службу, а й службу безпеки, митну, метрологічну тощо. А ось повністю зруйнувати картографо-геодезичну службу цілком вдасться. Руйнувати ми вміємо набагато краще, ніж будувати. А що буде після завершення руйнування і знецінення картографо-геодезичних робіт у державі? Підказку можна знайти на сторінках документальної повісті Віктора Суворова «Последняя республика». У перші дні Великої Вітчизняної війни технічно добре озброєна радянська армія була паралізована державним безладдям у забезпеченні військ топографічними картами. Тож за відсутності дієвої, добре організованої державної картографо-геодезичної служби на Україну чекає безладдя не тільки у землекористуванні, а й в усіх інших сферах природокористування.