Народ пірахан: найщасливіші люди, які живуть нинішнім днем і не думають про майбутнє

Ці незвичайні люди немов застигли у часі в прямому сенсі цього слова, так як вони живуть тільки нинішнім днем. У пірахан немає поняття «вчора» або «завтра», вони не ведуть календаря, не запасаються продуктами, а сон вважають однією з головних неприємностей у житті. Ці індіанці бояться спати, змінюють собі ім'я кожні кілька років і при цьому вважають себе найщасливішими людьми на Землі, пише mapme.club.

Оскільки 20 березня у світі відзначали Міжнародний день щастя, ми вирішили розповісти про найщасливіших людей на землі детальніше. Індіанці пірахан або піраха — це плем'я мисливців-збирачів, які живуть на річці Маїсі в бразильському штаті Амазонас. Чисельність цього народу невелика — усього близько 400 осіб. Але інтерес до них із боку лінгвістів і етнографів дуже великий, адже плем'я пірахан володіє відразу кількома дивовижними особливостями.

Не можна сказати, що індіанці пірахан можуть зовсім обходитися без сну, адже сон є найважливішою умовою існування людського організму. Але вони бояться тривалого сну, тому сплять по 20—30 хвилин кілька разів на день. Пірахан вважають, що сон несе в собі безліч неприємностей, він забирає сили, від нього люди старіють і можуть прокинутися зовсім іншою людиною. Крім того, в амазонській сельві повно небезпечних змій, перед якими спляча людина беззахисна.

У пірахан відсутнє поняття часу, чому може позаздрити будь-яка людина, яка живе в цивілізованому світі. Вони нікуди не поспішають, не мають чіткого розпорядку дня і завжди все встигають. Тому що є тільки тимчасове поняття «зараз», а «завтра» і «вчора» немає. Хоча відчуття віку у них є, адже кожні кілька років пірахан беруть собі нове ім'я, яке відповідає новому періоду в їхньому житті. Вони вірять тільки в те, що бачать самі, що відбувається тут і зараз. Із цієї причини кільком поколінням місіонерів так і не вдалося навернути їх до християнства: навіщо приймати нову віру заради майбутнього спасіння душі, адже майбутнього не існує. Та й розповіді про Христа сприймалися ними важко, адже ніхто з пірахан його не бачив, тобто його не існує тут і в теперішньому часі, і ніхто з місіонерів особисто його не зустрічав, тому його існування викликало в них масу сумнівів.

Через своєрідність сприйняття часу в цього незвичайного народу відсутня культура зберігання продуктів харчування про запас. Вони з'їдають відразу всю рибу, яку зловили, або всі горіхи та фрукти, що зібрали в лісі. Пірахан вважають, що коли вони захочуть іще, то підуть і знайдуть собі нову їжу, відтак запасати її немає жодного сенсу. Крім того, вони взагалі не ставляться до їжі як до чогось важливого і потрібного. Якщо не вдалося знайти нічого на обід, то можна і не обідати, а поїсти, наприклад, завтра, коли вдасться наловити риби.

Не менш цікаве ставлення у пірахан і до майна або ресурсів. У них немає такого поняття, як власність, в індіанців все спільне, тому й немає ворожнечі через перерозподіл благ життя. Спільні їжа, інструменти, земля, на якій кожен вирощує, що хоче, річка, де кожен може наловити собі риби. Такий, здавалося б, примітивний характер суспільства привів до того, що у пірахан немає соціальної ієрархії. Немає владної верхівки племені, яка розпоряджається майном, всі рівні між собою. Може бути, з цієї причини дослідники відзначають дивовижну життєлюбність індіанців пірахан. В їхньому племені немає заздрості, злоби, крадіжок, вбивств і інтриг, індіанці не відчувають стресу і не страждають на депресію.

Таке легке ставлення до життя поширюється і на сімейні узи. Чоловік може спокійно піти до іншої дружини, якщо вирішить, що його супутниця більше йому не підходить. У своїх вчинках вільні і жінки.

А ось мова пірахан, незважаючи на наявність всього лише трьох голосних і семи приголосних, не така проста для освоєння. У ній присутні свистячі і шиплячі звуки, а також тонове забарвлення звуків, від чого змінюється їхнє значення. Лінгвіст Деніел Еверетт, який жив із племенем кілька років, був одним із небагатьох, кому вдалося вивчити цю неймовірну мову. До числових понять у пірахан теж особливе ставлення. Вони розрізняють поняття «дещо» і «багато», чіткої межі між якими також не існує.

Незважаючи на те, що пірахан спілкуються з деякими сусідніми племенами і навіть йдуть на контакт із бразильськими соціальними службами, вони не виявляють інтересу до досягнень сучасної цивілізації. Та й спосіб життя сучасних людей їм незрозумілий: як можна стільки спати і стільки часу приділяти їжі?