Смертельне прагнення безсмертя

Людство дуже різне за способом життя, віруваннями, звичаями, переконаннями. Але є в нього і спільні риси. Одна з них властива всім живим створінням — це прагнення якомога більше продовжити життя, фактично досягти безсмертя. Можна сказати, що це завжди було найбільш сокровенним бажанням. Воно втілене в багатьох казках, міфах, віруваннях усіх племен і народів. 

На жаль, це благородне прагнення часто виявлялося смертельним. У далеку давнину, а в деяких відсталих племен незадовго й до наших часів вважалося, що для досягнення цього необхідно приносити пожертви. І не тільки тварин чи птахів, а й людей. Таке згубне переконання було властиве майже всім давнім етносам, хоча  нам найбільш відомі подібні криваві звичаї,  поширені в Південній Америці. 

Дуже багато нещасних було принесено в жертву, аж поки серед людей не запанувало усвідомлення того, що в такий спосіб безсмертя аж ніяк не досягається. Тоді виникло нове вірування: вічне життя триває десь в іншому світі, отож потрібно відправлятися туди в якомога кращій готовності. Особливо яскраво такий погляд проявився в Давньому Єгипті. І нині нас вражають своїми розмірами та захованим там багатством піраміди. Ясна річ, під час їхнього спорудження гинуло та калічилося чимало люду. Водночас таке велетенське будівництво відволікало дуже багато зусиль та засобів, не давало змоги забезпечувати гідне життя широких мас. А тому також призводило до тисяч передчасних смертей. Можна з певністю сказати, що, не будуючи пірамід, єгиптяни стали б значно багатшими, а їхня давня держава проіснувала б довше. 

І будівництво подібних гігантських поховальних споруд велося не тільки в долині Нілу, а й у Китаї, Південній Америці та й на наших теренах. Щоправда, в нас це були не кам’яниці, а велетенські земляні кургани. І там ховали не тільки якихось могутніх володарів, а й їхніх дружин та слуг. Іноді тих налічувалося аж  кілька десятків. Але особливо любили забирати із собою на той світ своїх близьких китайські правителі. Так, поряд із могильником першого тамтешнього імператора, відомого своєю надзвичайною жорстокістю, Цінь Ши 

Хуан-ді (259—219 рр. до нашої ери) був знайдений некрополь, де зберігалися рештки не однієї тисячі його прислужників. Цей могильник вражає не менше, ніж єгипетські піраміди ще й тим, що на його сторожі під землею було поставлено статуї 8 099 виготовлених із глини охоронців. Причому вони з великою точністю відтворювали особливості тогочасних імператорських воїнів: їхні обличчя, зброю, одяг. 

І хоча люди докладали ну дуже багато зусиль, щоб знищувати собі подібних, однак гуманізм, хоч і дуже повільно, все ж  таки робив їх дещо добрішими. Поступово до більшості дійшло розуміння, що для забезпечення собі хорошого перебування на тому світі не варто забирати до своєї могили багатьох з оточення. А якщо проведеш праведне життя, то автоматично на вічні часи потрапиш у чудові умови раю, який існує десь на небі. І там є все, чого тільки побажаєш. Ну, а негідники тяжко каратимуться під землею в пеклі. 

Видатний винахід раю та пекла, безперечно, зберіг життя великої кількості дружин та слуг правителів, однак не зміг подолати  ненависті до собі подібних. Тепер етноси, держави почали запекло воювати між собою за усвідомлення, що в потойбічних світах панують саме такі порядки, які уявляють вони, а не їхні супротивники. Приміром, у мусульманському раю дозволялося розважатися із вродливими дівчатами, званими гуріями, а в християнському — такого не могло бути. Через подібні протиріччя виникло хтозна скільки міжрелігійних війн, конфліктів, судилищ та страт. І вони відбувалися не тільки в якомусь там темному середньовіччі, а й нерідко в нинішньому ХХІ столітті. 

Жаданого безсмертя прагнули не тільки правителі, а й численні жерці, чаклуни, шамани, відьми, алхіміки та інші подібні «фахівці». Не шкодуючи сил, вони прагнули знайти живу воду, еліксир молодості чи філософський камінь, та нікому цього не вдавалося. Але замість того часто створювали нові види отрут і вибухових речовин, поширювали небезпечні забобони. Густа пітьма віків заховала, скільки життів згубили такі відкриття.

Ось яскравий приклад. У ХVІ—ХVІІ століттях була вельми поширеною створена містиками «Книга крові», де давалися поради, як досягти безсмертя з використанням людської крові. І нею вельми захопилася угорська аристократка Елізабет Баторі. Для свого часу вона була освіченою, а також дуже вродливою жінкою. І свою красу намагалася зберегти з допомогою крові підлеглих їй ще цнотливих служанок та селянок. У підвалах замку цю живильну рідину виточували з нещасних, а потім графиня нею вмивалася та пила. Так  загубила чимало душ. Але зникнення  простих селянок лишалося  непомітним. 

Ішли роки, Елізабет стукнуло 50. І, незважаючи на диявольські старання, у неї з’явилося чимало зморщок та хвороб. «Певно, це тому, що кров простого люду неефективна, потрібна елітна», — вирішила графиня. Немов для навчання вищим манерам, вона заманила до замку 25 знатних дівчат і всіх їх згубила. І це зчинило велике невдоволення. Королівська влада змушена була провести розслідування й піймала Баторі буквально на місці злочину. 1616 р. її присудили замурувати в замковій комірчині, залишивши тільки невеликий душник, щоб подавати їжу та воду. А через три роки заклали цеглою й той отвір. Іще й понині жителі сіл навколо замку Кахтице запевняють, що звідти линуть крики, виття та стогони лютої душогубки. 

На жаль, така жахлива історія не унікальна. Ширилися чутки, що подібним чином намагалася подовжити свою молодість і російська поміщиця Салтичиха. А відносно недавно, десь 115 літ тому, була засуджена до страти селянка Полтавської губернії Наталка Кравченя за те, що зарізала сімох дівчат, а їхню кров використовувала, щоб подовжити своє життя. І подейкували, що начебто це їй вдавалося, бо у свої 65 років мала значно молодший вигляд. 

Але всупереч постійним невдачам, тисячолітньому висновку про недосяжність безсмертя його пошуки не припинялися. Так, дуже заповзято намагалися знайти засоби для вічного життя фюрерів своєї найвищої раси члени відомої німецької нацистської організації «Аненербе»: розкопували давні кургани, забиралися на вершини Тибету, вчитувалися в тексти давньоіндійських «Вед», «Книги крові», «Каббали» й інших подібних опусів.  Але все марно:  головні фюрери їхнього «тисячолітнього рейху» сконали вже  через 12 років.

Та мало кому відомо, що подібна організація, звана «Андроген»,  значно раніше почала діяти в більшовицькому СРСР, переслідувала таку ж мету й використовувала схожі методи. Її спеціалісти-чекісти спочатку чільну увагу приділяли переливанню крові, начебто саме воно сприяє оновленню клітин організму, підвищує життєву енергію. Але коли від неодноразового масивного переливання помер відомий більшовик, лікар за освітою Олександр Богданов і Сталін оцінив цю кончину висновком: «Обманув, падлюка!», то переключилися на інші засоби. Знаходили то «молоко Богородиці», то «травневу росу», то «філософський камінь». І, мабуть, вождь їх вживав, але вони слабо допомагали йому лікуватися від хвороб, яких з’являлося все більше й більше. Тому він гірко розчарувався й у чекістах-алхіміках «Андрогену», і взагалі в усій медицині. Певно, це й призвело до відомої кампанії репресій проти так званих «лікарів-шкідників», що поширилася на початку 1950-х років. На щастя, смерть тирана врятувала їх від страти. 

Ця історія здається дуже схожою з тією, що сталася дуже давно зі згаданим раніше китайським імператором Цінь Ши Хуан-ді. Той теж страждав на багато недугів і водночас палко мріяв про безсмертя. Один із мудреців повідомив йому, що на далеких островах існують дерева, де зріють плоди, які дають вічну молодість. Подібні до молодильних яблук із наших казок. Мудрець згодився вирушити туди, добути такі плоди, але для цього йому потрібні були коштовності, щоб заплатити за них тамтешнім правителям. Імператор, не гаючись, надав цінності та кораблі для такої важливої мети. Експедиція відпливла, дісталася до тих далеких островів, імовірно, японських. Звісно, ніяких чарівних плодів там не знайшла. Але вертатися побоялася й залишилася там. І маючи чималі цінності, не бідувала. Імператор чекав-чекав та врешті збагнув, що його одурили, і дуже розгнівався на всіх мудреців. Їх ловили, катували, четвертували, а їхні твори спалювали.

Гідно продовжив традицію Цінь Ши Хуан-ді з несамовитого знущання над своїм народом новітній китайський імператор Мао Цзедун, який закликав усіх: «Заради перемоги комунізму не потрібно боятися ядерної війни!» Водночас він наполегливо дбав, щоб самому якомога довше прожити. При цьому віддавав перевагу засобам давньої східної медицини. Зокрема плавав через річку Янцзи, їв плавники акул, а особливо дотримувався вимоги: щоб досягти безсмертя, необхідно переспати з тисячею незайманих дівчат. Та хвороба Паркінсона виявилася сильнішою за вплив цноти. Тож китайський політичний лідер, який у КНР вважається національним героєм, сконав. Хоча й помучив народ до своїх 83 років.

За останні півстоліття гуманізм на планеті все ж досяг деяких успіхів. Значно зменшилася загроза Третьої світової війни, жахливими сторінками історії стали масові злочини Сталіна, Гітлера, Мао Цзедуна, Хусейна, Бокасси та  інших тиранів, котрих, на жаль, ще з’являється чимало. Навіть у бідних країнах зросла загальна тривалість життя. І пошуки засобів для його продовження відбуваються здебільшого вже на рівні суто медичних наукових закладів. Особливі сподівання покладаються на втручання в діяльність клітин, генів, застосування нанотехнологій. Так, відомий футуролог Реймонд Курцвейл передбачає, що вже в 2031 р. медицина широко використовуватиме 3D-принтери для виготовлення досконалих людських органів. А з 2042 р. в практику увійде  великий набір нанороботів, які ліквідовуватимуть хвороботворні зміни в людському організмі, посилюватимуть імунітет, а зношені органи можна буде заміняти на кібернетичні пристрої високої якості.

Чи збудуться такі передбачення? 

Хтозна. Адже в нашої цивілізації з’являються нові загрози її прогресивного розвитку. Такі, як нинішня пандемія коронавірусної інфекції, потепління клімату, посилення гонки озброєнь та збільшення кількості ядерних держав, зростання міжрелігійних і міжнаціональних конфліктів. На жаль, у людства й надалі спостерігається парадоксальна поведінка: підвищується його зацікавленість проблемою, чи є життя на Марсі та ще якихось дуже далеких екзотичних планетах. Та водночас воно докладає дуже багато зусиль і витрачає грандіозні кошти, щоб знищити життя на Землі. Яка тенденція переможе? Ясна річ, надіємося на гуманнішу…

Валентин ПОСУХОВ, 

журналіст