Як Польща дійшла до рішення згорнути вільний ринок землі?

На це запитання я попросив відповісти польського журналіста, політолога, кореспондента Національного банку Польщі в Україні Міхала Козака. Коментарі польських колег не перестають мене дивувати.

«Нині завершується дія закону, що обмежує продаж землі іноземним громадянам. Продовжити його уряд не може через зобов’язання, узяті державою під час вступу до ЄС. Тому ми змушені були створити такі умови, які фактично закривають цей ринок перед іноземцями, юридично не обмежуючи можливості здійснення угоди.

Чому було прийняте таке рішення? Ми добре пам’ятаємо, що трапилося з ринком нерухомості в Польщі, коли його відкрили для іноземців. Якщо 2004 року після вступу в ЄС квадратний метр у Варшаві коштував 2 000—2 500 злотих, то буквально за 2—3 роки, використовуючи дешеві європейські кредити, іноземні спекулянти «накрутили» ціни в кілька разів — до 10 000 злотих.

У результаті більшість звичайних поляків більше не могла купити собі житло. Деякі змушені були взяти кредит на 40 років. Після кризи 2008 року ціни на нерухомість впали, але ті, хто встиг купити нерухомість на піку, так і залишилися на кредитному гачку на десятиріччя! Цей урок показав нам, що спекулятивний ринок — це недобре. Така сама ситуація загрожувала і землі. Уряд почав побоюватися, що сільського господарства в Польщі не залишиться взагалі. До вступу в ЄС Польща була одним з найбільших виробників цукру й цукрових буряків. Після відкриття ринку кооперативи з переробки цукрових буряків були викуплені німецьким бізнесом і вирізані на метал. Це призвело до того, що зараз цукрових буряків у Польщі взагалі не вирощують, бо немає заводів з їхньої переробки. Свого часу в магазинах взагалі не було польського цукру, зате був привозний німецький за ціною в 2—2,5 раза вище, ніж у Німеччині! І це за польських зарплат, які втричі нижчі за німецькі.

Тепер уявіть собі ситуацію, яка могла статися у сфері сільського господарства. Туди заходить західноєвропейська компанія, в якої є можливість отримання доступного кредиту, і скуповує землю. Вона може нічого не вирощувати, тримати землю в бур’янах. Але на польському ринку продавати те, що виростила у себе. Нам такий підхід відомий із досвіду з цукровими буряками. Чому б того самого не зробити з польськими яблучними садами: просто вирізати їх і поставляти яблука із західної Європи. А краще відразу яблучний сік або джем. Уявіть собі можливості ціноутворення для такого монополіста, адже ціну можна було б призначати практично будь-яку. Так працює майже весь бізнес, і неважливо, європейський він чи російський. Українці платять подвійну—потрійну ціну за товари, які не виробляються локально. Досить згадати, що безліч заводів, зокрема в Дніпропетровській області були викуплені росіянами і вирізані на метал, щоб звільнити ринок для своєї продукції.

Але, на відміну від України, Польща зуміла отримати урок з подібної «лібералізації» і зупинити цей процес. Були прийняті закони, завдяки яким земельний ринок закритий для іноземних покупців і закцентовано на розвитку власного сільського господарства й переробної галузі. Іншими словами, був прийнятий такий формат сільського господарства, який дає економічно розвиватися країні і забезпечувати зайнятість на селі», — зауважив Міхал Козак.

В’ячеслав ГОРОБЕЦЬ