Хімік, продюсер і партійний бос: як Олександр Корнієнко став головним «слугою» і в які скандали вляпався

Олександр Корнієнко більше не буде головою партії «Слуга Народу». Це може стати початком періоду хитавиці в партії і напруження серед основних її членів, але багато чого тут залежатиме від того, хто тепер очолить партію. 37-річний Олександр Корнієнко став номінальним головним «слугою» (ніхто навіть не сумнівається, що реальним партійним лідером був і залишиться Президент Володимир Зеленський) у листопаді 2019 року. Тепер, рівно за два роки, він полишає важливий пост в ієрархії 

«Зе-команди» під приводом необхідності з головою поринути у реформу парламенту. Кількома тижнями раніше монобільшість обрала Олександра Корнієнка першим заступником голови Верховної Ради замість Руслана Стефанчука, який у свою чергу сів у крісло спікера Ради, звідки «слуги» викинули Дмитра Разумкова.

На орбітах нинішньої владної команди бізнес-тренер і політтехнолог Олександр Корнієнко з’явився 2018 року, перед президентською виборчою кампанією — координував волонтерський проєкт спостерігачів від Володимира Зеленського і організовував роботу з наповнення виборчих комісій. У 2019 році Корнієнко очолив виборчий штаб партії «Слуга Народу» на парламентських виборах. За результатами народного волевиявлення, випускник Київського «політеху», хімік за освітою, колишній менеджер гурту «Крихітка» (раніше — «Крихітка Цахес»), музикант і продюсер гурту «2Саша» потрапив до Верховної Ради як № 7 у партійному списку «слуг». До речі, другий учасник згаданого гурту Олександр Санченко теж був включений до виборчих списків «слуг» і став народним депутатом, але трохи пізніше.

Як голова партії, Олександр Корнієнко примудрився вляпатися в скандал, що увійшов до українського «мемарію» як «корабельна сосна», — пліткував із головою фракції Давидом Арахамією про народну депутатку і назвав її так (і не тільки так), не знаючи, що мікрофон на столі працює і все записує. Відео виклали в мережу, воно спричинило величезний скандал. Відтак глава партії виклав на своїй сторінці у «Фейсбуці» відео з вибаченнями, де сказав, що мав на увазі не Ірину Аллахвердієву, а кандидатку в мери Тетяну Домбровську. Обидві колежанки ці сумнівні компліменти і вибачення проковтнули з гідністю.

Наступний скандал був менш гучний, але насправді більш серйозний за необережні висловлювання — у вересні 2020 року, перед місцевими виборами, Корнієнка звинуватили в продажу місць у партійних списках «слуг». Голова партії «Слуга Народу» підозри спростував: мовляв, такі розмови точаться ще з парламентської кампанії-2019, і назвав ім’я свого недоброзичливця — покійного нині нардепа Антона Полякова, виключеного з фракції «слуг» 2019 року за відмінну від партійної позицію з низки питань. «Він мене в цьому звинувачував, ми ходили до НАБУ. Чим це закінчилося? Нічим. Тому, будь ласка, всі факти — в ДБР, НАБУ, нехай вони розбираються», — казав рік тому Корнієнко. Тоді ж інший парламентський «слуга» — Микола Галушко — заявив, що виходить із партії «Слуга Народу» (але не з фракції), бо «кулуарно-політична гра керівництва партії «Слуга Народу» ледь не знищила… Броварський район». «А на місцевих виборах усі місця в списках партії «Слуга Народу» були продані», — наголосив він, зазначивши, що «всі заклики про боротьбу з корупцією — просто слова». І якщо перший скандал закінчився вибаченнями, то другий — просто заглух. 

Яку партію вдалося побудувати Олександру Корнієнку

Жодна з цих негарних історій не зашкодила позиціям Олександра Корнієнка в системі влади, яку вибудував Володимир Зеленський: він продовжує рухатися нагору кадровим ліфтом. Не стали перешкодою і звинувачення в надто скромних успіхах уже майже колишнього партійного голови в розбудові структур «Слуги Народу» в регіонах.

Як показали місцеві вибори і подальші події, за понад два роки «Слуга Народу» так і залишилася «партією центральної влади» і «персональною партією Зеленського»: регіональні осередки «слуг», здатні приваблювати знакових на місцях постатей і забезпечувати популярність та результат на виборах, існують у вкрай обмеженій кількості регіонів. Хоч формально партія і покрила осередками всю країну, про її присутність на цьому рівні люди знають недостатньо.

За прикладами далеко ходити не треба. Досить згадати останні довибори до парламенту, що відбулися 31 жовтня. По кожному з двох округів партія «Слуга Народу» не запропонувала прохідного кандидата і змушена була йти або на розмін місця в Раді за посаду голови облдержадміністрації для свого основного конкурента (Херсон) або підтримати популярну на окрузі й далеку від партії персону (Черкащина, де на виборах під прапором «слуг» переміг мер Золотоноші Віталій Войцехівський).

Або проблеми «слуг» на Закарпатті, де частина власної партійної фракції і моноліт усіх інших політико-бізнесових об’єднань злилися в єдине ціле й уперше в історії цього регіону фактично заявили про відкриту фронду щодо Києва, відправивши у відставку призначеного зі столиці керувати облрадою генерала СБУ Олексія Петрова. Це зайвий раз демонструє як уміння «слуг» працювати з регіональними групами впливу, так і персональні таланти голови Закарпатської обласної парторганізації — народного депутата Миколи Тищенка.

У цих провалах не може не бути частки провини партійного лідера, хай він і є суто технічною постаттю. Хоча прямо й публічно Олександра Корнієнка винним не роблять, та, можливо, він відчув слушний момент, коли можна «втомитися» від партійної рутини, і знайшов привід перестрибнути на суто політичний рівень.

Так чи інакше новина про майбутню відставку Корнієнка, бажання якого однопартійці мають схвалити на з’їзді до кінця листопада, стала несподіванкою для багатьох колег новоспеченого віцеспікера з монобільшості. Вже почалися розмови стосовно вірогідних наступників на посту голови партії.

Хто тепер керуватиме «слугами»? 

Доволі реалістично в цьому контексті звучить ім’я народної депутатки Олени Шуляк (№ 13 у партійному списку «слуг»), якій раніше пророкували посаду міністра розвитку громад і територій України. Тоді замість неї посаду обійняв Денис Шмигаль, а про Олену Шуляк у ЗМІ ширилися чутки, які пов’язували її з бізнесом, що має російське коріння. 

Тепер всерйоз говорять про її шанси посісти нинішнє крісло Олександра Корнієнка. ЗМІ з посиланням на джерела в керівництві «слуг» називають мотиви обрання лідеркою партії Олени Шуляк: «Активна, досвідчена менеджерка може керувати та відпрацьовувати медійно. Відтак «шлейф», який у Корнієнка накопичився за три роки, зникне». Шуляк працювала у західних бізнесових структурах, була дотична до організацій, які подекуди називають «грантоїдськими»: входила до правління громадської організації «Офіс ефективного регулювання» («BRDO/World Bank Group», створеної з ініціативи Мінекономрозвитку, Світового банку та уряду Канади, — до речі, цю організацію очолював Олексій Гончарук, також там працював Денис Малюська), де керувала сектором «Будівництво», координувала ініціативу «Кадровий резерв», була членкинею правління руху «Люди важливі». 

Кажуть, пані Шуляк останнім часом знайшла спільну мову з Андрієм Єрмаком. А ще, подейкують, їй як потенційній очільниці президентської партії запропонують ініціювати на з’ізді позбавлення депутатського мандата Дмитра Разумкова. Втім, може, й брешуть. Адже зовсім недавно вона мала необережність висловити думку, яка, напевне, дисонує з «генеральною лінією партії». «Думаю, що ми такі варіанти (позбавлення мандата) шукати не будемо… Тому що Дмитро Олександрович може спробувати себе в роботі звичайного народного депутата чи, можливо, народного депутата, який створить свою групу», — зауважила Олена Шуляк на «Громадському».

Називають й інші кандидатури на посаду голови партії «Слуга Народу»: зокрема народних депутаток від «слуг» Юлію Гришину чи Лесю Забуранну. Та все ж варто прислухатися до слів «слуги» Олексія Устенка, який на запитання про можливого наступника Олександра Корнієнка заявив, що точних кандидатур наразі немає, «все це поки що вилами по воді писано», і «питання ще вирішується». У таких питаннях — подейкують, чутливих персонально для президента — двозначностей бути не може. Партією має керувати стовідсотково своя фігура, якою, до речі, був і залишається для Банкової Олександр Корнієнко, чим і пояснюється його довгожительство у кріслі попри сумнівні успіхи. Хтозна, чи не покладуть Володимиру Олександровичу на стіл роздруківку інтерв’ю пані Шуляк…

Адже постать партійного лідера, хай це не перша і навіть далеко не друга особа у владній схемі Володимира Зеленського, все ж доволі важлива, особливо в період, коли рейтинги «слуг» відчутно падають. До Разумкова з його «Розумною політикою» додалися непрості стосунки з групою мільярдерів, які тепер підпадають під дію антиолігархічного закону. В таких обставинах владі вкрай бажано посадити в крісло партійного голови людину, яка не мала б власних політичних амбіцій, але при цьому змогла втримати партію. І головне — здатну бути результативним організатором розбудови партійних осередків «слуг» у регіонах, повести партію на наступні вибори.

Поки не знайдуть підтвердження версії про намір команди Володимира Зеленського потихеньку «скинути зелену шкуру» (відмовитися від «слуг» і творити новий проєкт), доти, поза сумнівом, «нового Корнієнка» точно підбиратимуть в Офісі Президента. Це може бути хтось із народних депутатів, чиї прізвища звучать у цьому контексті, або якийсь із керівників регіональних осередків (згадана Забуранна, до речі, керує Київською міською організацією «Слуги Народу»). А то й кинуть на партійну амбразуру вірного Давида Арахамію, якщо, звісно, він «вивезе» роботу на два фронти. Ну, не Миколу Тищенка ж таким чином із Закарпаття рятувати.

Загалом гостро відчувається брак відданих і водночас талановитих кадрів у партії. Зате всі вони — нові обличчя.

Ігор Петренко

depo.ua