Революція чи еволюція?

 

У північних горах у глибокому прошарку вічної мерзлоти геологи знайшли тіло замерзлої людини. Випадково про це дізналися медики, які дуже цікавилися збереженням організму з допомогою тривалого охолодження, так званої кріогенної технології. Вони забрали знахідку й почали проводити з нею різні маніпуляції, намагаючись повернути людину до життя. І диво: їм це вдалося. Замерзлий оклигав і розповів лікарям про себе.

У складі особливого чекістського загону він брав участь у переслідуванні групи «білих», провалився в глибоку ущелину й там закацюбнув. А сталося те рівно сто років тому. Але він у це аж ніяк не хотів повірити, все вимагав, щоб про його одужання медики повідомили керівництву загону. Лікарям довелося докласти чимало зусиль, щоб переконати воскреслого, що таки насправді відтоді минуло ціле століття. Він дуже дивувався телевізорам, смартфонам, великій кількості автомобілів. Але особливо не сприймав того, що й до того часу не тільки не настав комунізм, а все знову повернулося до ненависного йому капіталізму. Дуже побивався, страждав, що вони, не шкодуючи свого життя, воювали з ворогами, терпіли такі злигодні, голод, холод, а виявилося, що все те було зовсім марним. Навіть завдало шкоди. Але найбільше його вразили слова одного з медиків про те, що якби не було Жовтневої революції, перемоги «червоних» у громадянській війні, то нині народ жив би в кілька разів краще і був би ближчим до комунізму. Його це так вразило, що він став відмовлятися далі жити й почав просити лікарів знову його заморозити.

Цей випадок — вигадка автора в жанрі фантастики. Але подібні почуття величезного розпачу, як суспільної, так і особистої трагедії насправді відчували мільйони радянських людей через крах комуністичної ідеології, для утвердження і зміцнення якої вони доклали стільки зусиль, здолали неймовірні труднощі, здійснили героїчні бойові і трудові подвиги. І все — даремно! Усе — заради марева, міражу. І такі почуття були масовими не тільки наприкінці 80-х та початку 90-х років минулого століття, а багатьом властиві й понині.

Якби серед нашого населення провести соціологічне опитування на тему: «Який шлях суспільного розвитку ви вважаєте кращим  —  революцію чи еволюцію?», то, безперечно, більшість віддала б перевагу революційному, себто кардинальному зламу попередніх порядків і встановленню нових, більш справедливих, прогресивніших. Щоб сталося, мов від помаху чарівної палички: раз, два — і настало  чудове життя! І Жовтнева революція, як ми тривалий час вчили, — тому найяскравіший зразок. А еволюція — то довгий шлях поступових змін, тривалих страждань і поневірянь. Про цей шлях у нас раніше взагалі не згадувалося. А він таки вартий уваги, бо досить поширений і переконливий своїми здобутками.

Щодо цього найяскравіший приклад — Австралія, Нова Зеландія, Канада. Люди там живуть так, як нам тільки мріється. Але в тих країнах не відбувалося ні революцій, ні повстань чи якихось інших бунтів. Скажете, це виняток. Тоді звернімо увагу на протилежний бік світу — на Швецію, Норвегію, Данію. Там природні умови вельми несприятливі для господарювання, значно гірші за наші. А життєвий рівень населення — один із найвищих. Порядки ж начебто збереглися старі, ще середньовічні, правлять королі, у пошані різні графи чи барони. Революцій теж не засвідчено. Швеція колись була чималою імперією. Але згодом тамтешні королі та правляча еліта дійшли висновку, що то дуже дорого, клопітно, небезпечно, і полишили імперські забаганки, перестали за них воювати. Тому без суспільних потрясінь і катаклізмів простий люд там почав спокійно працювати й на своїй холодній кам’янистій землі став жити заможно.

Цей та інші подібні приклади переконливо свідчать, що навіть монархічна влада могла трансформуватися на сучасні демократичні форми, створити високий життєвий рівень для населення країни. А в Тимчасового уряду, який встановився в Росії після повалення самодержавства, таких шансів було значно більше. Якби ж тільки він зміг утриматися. На жаль, не судилося. Перемогла більшовицька революція.

Це таки справді була велика, ні, величезна революція, а не переворот, як нині іноді називають. Більша, ніж та, яку свого часу звершили французькі якобінці. Бо вона посягнула зруйнувати багато попередніх, усталених віками правил та закономірностей суспільного життя і встановила нові, виведені теоретично, ніким не перевірені на практиці. Тому й запровадження їх викликало такий шалений спротив, пов’язаний із колосальними жертвами. Вважається, що більшовицька революція обійшлася народам колишньої Російської імперії та СРСР у близько 100 мільйонів втрачених людських життів: тих, які загинули в міжусобних боях, під час масових репресій, голодоморів, розкуркулення та переселень народів, ненароджених через загибель імовірних батьків. І в основному то були кращі представники су-спільства, найбільш діяльні та ініціативні. Яке величезне багатство втрачене через химерні наміри! Стільки б ті 100 мільйонів загиблих здійснили відкриттів, створили художніх шедеврів, збудували чудових споруд. Чому ж так сталося?

Причин багато. Одна з них — та, що в імперії, яка хоч і розвивалася капіталістичним шляхом, панувало ще багато феодальних перепон та заборон. І коли після повалення царської влади вони ослабли, то підневільний люд охопили потужні надії, що тепер можна враз зажити вільно, справедливо та заможно. А саме такий рай у вигляді комунізму й обіцяли більшовики. І вони були твердо переконані, що досягти його вдасться досить швидко, буквально за кілька років. Потім настання його довелося відкладати, переносити на все пізніші й пізніші часи. Аж поки в цій утопії  не розчарувалася більшість населення, і вона зазнала повного краху. А разом із нею зникла й держава, яка наполегливо утверджувала цей вигаданий суспільний лад не тільки в себе, а й у всьому світі. І дуже-дуже пощастило радянським людям, що закінчення комуністичного владарювання сталося відносно мирним шляхом, без великих бойовищ та жертв, якими супроводжувалися його народження та утвердження.

А в деяких країнах здійснені з благородними намірами революційні зміни призвели до багаторічних братовбивчих побоїщ, загального руйнування, величезних поневірянь населення. Так, ще аж у 1969 р. відбувся військовий переворот у Сомалі, його організатори мали намір будувати соціалізм. І ось уже понад півстоліття там не стихають збройні сутички, країна розпалася на території племінних та бандитських угруповань. Схожа ситуація виникла і в Афганістані, де 1978 р. група революціонерів захопила вищу владу та заходилася здійснювати соціалістичні перетворення. І збройна колотнеча, яка тоді виникла, триває й досі. Її не змогли втихомирити навіть  вторгнення найпотужніших сучасних армій —  спочатку радянської, а потім американської. 

Виходить, що революція — то дуже ризикований шлях, який замість очікуваного блага може принести народу безмірні страждання. Еволюція ж — більш надійний, спокійний спосіб домогтися кращого життя. Але така категоричність теж не завжди відповідає істині. У деяких країнах виникають ситуації, які вимагають рішучих змін, допомагають уникнути жахливих наслідків, до яких можуть призвести загальне примирення із беззаконням, жорстокістю та свавіллям панівної верхівки. 

Можна з певністю сказати, що вже 10 років в Україні панував би диктаторський режим Віктора Януковича, який тривав би й ще десятиліття або й довше. І був би він значно жорстокішим, більш корупційним, зневажливим до народу, до національної державності, ніж владарювання Олександра Лукашенка в Білорусі чи Нурсултана Назарбаєва в Казахстані, бо Янукович був жадібніший і примітивніший. Так обов’язково б сталося, якби… Якби не герої Небесної сотні, не їхнє «безумство хоробрих», як називав це почуття відомий письменник. Спочатку більшості нашого люду зовсім не вірилося, що ті зможуть досягти хоч незначних  успіхів. Протистояли вони всесильній владі на Майдані, як колись декабристи на Сенатській площі  Петербурга. Але тих постріляли, розігнали, арештували. А загибель цих героїв запалила полум’я народного гніву, призвела до Революції гідності й падіння бандитської влади.

На мій погляд, Революція гідності — це спокутування кращими представниками народу наслідків президентських виборів 2010 р., які, по суті, стали справжньою «Революцією негідності». Бо тоді більшість електорату (майже 49 відсотків) віддала свої голоси за Януковича — людину, яка в жодному разі не мала б займати найвищу державну посаду. Адже той мав і колишнє, і сучасне кримінальне минуле, відзначився нахабною підробкою наслідків президентських виборів 2004—2005 років, жадібністю, слабким інтелектуальним багажем, у своїй ідеологічній платформі не представив навіть примітивних популістських обіцянок. Погодьтеся, без такої «Революції негідності» не виникла б необхідність проводити Революцію гідності, розвиток країни відбувався б інакше, можливо, російські агресори не відважилися б почати військові загарбання 2014 р. Чи відчувають ті, хто 2010 р. голосував за Януковича, свою відповідальність за біди, які потім спіткали Україну? Мабуть, ні, звинувачують хтозна й кого. 

Зайве говорити, що кожен народ хоче, щоб у його країні  стабільно існували спокійні обставини, без соціальних потрясінь, різких змін порядків, влади, переділів власності. І добре відомо, що найкращий спосіб досягти цього — демократична форма управління. Саме вона забезпечує періодичні законні зміни влади, інші представники якої краще усвідомлюють вимоги більшості суспільства, нові економічні та політичні реалії. Але, ой, як успішно маскуються під демократію різні диктаторські та автократичні режими! При них регулярно засідають парламенти, проводяться вибори. Але все те — бутафорія. Насправді від неї нічого не залежить. Усе вирішує правитель та його ближчі прибічники. Вони теж дуже дбають про стабільність. Але свою, щоб якомога довше триматися при владі. Такими прикладами переповнена новітня історія, впродовж якої й виникла закономірність: чим довше править диктаторський режим, тим гірше для країни, тим більше вона відстає в розвитку. На жаль, часто здолати таку владу без революційних виступів не вдається. 

Виходить, дуже складно й нелегко дотримуватися демократичних засад управління, запобігати встановленню тиранії. Але ж Австралії, Швейцарії чи Швеції це вдається впродовж цілих століть! Чи здатні домогтися такого ми в Україні? Хочеться вірити. Якщо відповідальніше ставитимемося до своїх обов’язків як важливих  управлінців своєї держави, не голосуватимемо за кримінальних авторитетів, за партії, створені олігархами чи прибічниками  агресивних сусідів, не віритимемо популістським обіцянкам швидкого встановлення райського життя, не сподіватимемося, що не наша наполеглива праця, а якийсь видатний президент нам його забезпечить. Тоді й зможемо адекватно порівнювати величину зарплат та пенсій, стану медицини та освіти з розвиненими країнами. Тоді й питання про доцільність революційних протистоянь на майданах та площах залишиться тільки як спомин про минуле. 

Валентин ПОСУХОВ,

журналіст

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 9 | Коментарів: 1


Додати новий коментар

Зображення користувача Geqkji.

order rocaltrol 0.25 mg <a href="https://rocaltrtn.com/">buy calcitriol pill</a> order rocaltrol pills