Якщо ти українка…

Ти українка. У тебе є дім. Коло дому є сад. У саду має бути вишня. Бо над чим же гудіти хрущам?

Садиш вишню. Навіть дві. Вони так гарно квітнуть попід вікнами, що ти ходиш і фотографуєш той цвіт з усіх боків, «постиш» фото у всі соцмережі і знайомишся з усіма хрущами, які прилітають погудіти над вишнями. 

А тоді вишня родить. І тих вишень — відра, мідниці, ціла ванна. А вишні у тебе, як пам’ятаємо, дві.

І от є дві ванни вишень, а ти одна, маленька тендітна українська жінка. З малюсінькою шпилькою в руках підходиш до тих вишень і кажеш уголос, копіюючи інтонацію Джека Ніколсона з фільму «Сяйво»: «Зараз буду вас «дрилювати»!»

Усміхаючись, як той Ніколсон, береш табуретку, сідаєш коло ванни вишень і «дрилюєш». Минає година, дві, три... А вишень не меншає, тільки руки по лікті у вишневому соку, і ти собі судорожно намагаєшся згадати, чи взагалі коли-небудь любила вишневе варення. Здається, ні, та кого це цікавить, коли попереду дві ванни вишень...

«Дрилюєш» далі. Вже, здається, сусідські діти до школи пішли, до університету вступили, оженилися, розлучилися, а ти все «дрилюєш»... Пізнаєш усю неміч людини перед обличчям природи. З тою маленькою шпилькою в руках ти ніщо проти ванни вишень. Але, ясна річ, не здашся без бою і не визнаєш поразки, бо українка ти, чи ні?

«Додрилювала». Північ. Дивишся на себе в дзеркало: біла сорочка захляпана вишневим соком, наче свиней різала, а не оце все. Ви не знали? Вишні «дрилювати» треба тільки в білому! Нігті зате відбілилися — це плюс. Присягаєшся собі, що вишневого соку та «Кір-роялів» ніколи більше не питимеш і не посадиш жодної вишні коло хати.

Лягаєш спати і уві сні до тебе приходить хрущ. Гуде. І так солодко спиться, так хороше, а на ранок йдеш до крамниці по цукор. Бо той, що був, увесь пішов на чорну смородину.

Марта ГОСОВСЬКА