Рух «ЧЕСНО» знайшов монографію Віктора Медведчука: лідер «ОПЗЖ» розкритикував політику Кремля

Рух «ЧЕСНО» знайшов та прочитав монографію, написану на основі докторської дисертації, одного з керівників партії «ОПЗЖ», якого зараз підозрюють у держзраді і котрий до 7 вересня має перебувати під домашнім арештом. Ця дисертація начебто зникла, адже журналістам не вдалося її знайти ні у відкритому доступі в Інтернеті, ні навіть у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського у 2013 році.

Руху «ЧЕСНО» вдалося знайти монографію, створену на основі цієї дисертації, до 25-ї річниці Конституції України в домашній бібліотеці випускника Києво-Могилянської академії та одного з українських адвокатів. Монографія вийшла у світ відразу після захисту Медведчуком кандидатської на звання доктора юридичних наук у 1997 році у видавництві «Україна» тиражем у 3 000 екземплярів.

Монографія дисертації на здобуття докторського ступеня називається «Сучасна українська національна ідея і питання державотворення». У ній автор із позиції українського державника-патріота обгрунтовує необхідність пошуку національної ідеї та її засади. «Коли читаєш монографію, складається враження, що це праця ледь не українського патріота-державника, який оперує пафосними епітетами, порівнює теоретичні концепції і шукає найкращий варіант для національної ідеї України… Здається, у видавництві випадково переплутали авторів або сам Медведчук не читав тексту своєї наукової роботи. Вона зовсім не відповідає політичній кар’єрі, вчинкам та позиції проросійського політика», — пише парламентський аналітик руху «ЧЕСНО» Олександр Саліженко в огляді монографії, який підготував у співавторстві з журналістом «ЧЕСНО» Сергієм Огородником. 

Віктор Медведчук апелює до творів українських письменників Олеся Гончара, Івана Дзюби, Ліни Костенко «та інших відомих митців», пояснюючи, що духовне життя в Україні за змістом і суттю не вкладалося в шаблони «московських кремлівських стандартів». При цьому, згадуючи дисидента Івана Дзюбу, Віктор Медведчук скромно замовчує прізвище Василя Стуса, адвокатом якого був і проти волі підсудного визнав його провину. 

Медведчук зразка 1997 року обгрунтовує логічність занепаду СРСР, критикує його економічну модель, мілітаризацію економіки і тішиться, що розпад СРСР для України відбувся загалом мирно. Однією з причин економічної кризи в Україні Медведчук називає зовнішню — «великодержавні амбіції російських правителів», тобто, по суті, «руку Москви». 

Ось лише дві цитати з монографії, за які сам же адвокат Медведчук зразка 1980 року визнав би провину в антирадянській агітації «науковця» Медведчука зразка 1997 року:

Про критику народовладдя в СРСР: «За радянських часів, наприклад, було багато розмов про народовладдя, участь народу в управлінні справами держави та суспільства. Насправді ж усі ці гасла мали штучний характер і не знаходили свого втілення в суспільному житті».

Або про фальш партійної моралі: «Найбільш відомим для нас був «Моральний кодекс будівника комунізму», складений у «розвиненому соціалістичному суспільстві», який поряд з іншим встановлював і дійсно високі загальнолюдські моральні норми. На жаль, вони були лише пропагандистським гаслом, бо саме ті, хто цей кодекс проголошував, аж ніяк із його настановами та вимогами не рахувалися».

Утім, Медведчук і сам не дуже рахується з тезами своєї національної ідеї. Зокрема що стосується української мови, то в монографії він стає на її захист. «У народі, передусім серед сільського населення, українська мова завжди була основною. Навіть за радянських часів найбільш рішучі представники української інтелігенції, зокрема й відомі політичні діячі, постійно робили спроби розширити застосування української мови в суспільному житті. Одно слово, боротьба за мову відбувалася весь час, і це робить честь представникам української інтелігенції». Сам же Медведчук послуговувався російською мовою, коли вів справу українських дисидентів, а також неодноразово виступав за гарантування статусу російської мови в Україні. 

Окрім того, Медведчук, який запровадив темники для ЗМІ, у своїй монографії виступає за вільний обмін думками в суспільстві. Дуже здивується й українська письменниця Оксана Забужко, адже через працю Миколи Рябчука «Від «Малоросії» до «Індоєвропи»: українські автостереотипи» Віктор Медведчук послуговується терміном Оксани Забужко — феномен «національної непритомності». Але при цьому Медведчук полемізує з Рябчуком, який вважає, що український народ ще не пройшов шляху націєтворення і застряг десь у часах Гетьманщини. Медведчук бере на себе роль адвоката українського народу й зауважує, що, якби Рябчук мав рацію і народ не пройшов шляху націєтворення, Україна не здобула б державної незалежності.

В авторів дослідження монографії Віктора Медведчука виникли сумніви щодо того, що він був автором усього твору, бо перші три глави мають вигляд скомпільованого тексту, а четвертий розділ написаний більш цілісно. Останній розділ більшою мірою стосується не національної ідеї, а принципів державо-творення й розподілу гілок влади в тогочасній Україні. Автор постійно апелює до класиків, але більшість таких посилань у монографії зроблені не на першоджерела, а на хрестоматії та статті в енциклопедії.