Хто захистить школяра?

Питання, винесене в заголовок до матеріалу, може викликати здивування. Дійсно, хто і чим загрожує учням загальноосвітніх шкіл? На перший погляд, школярів треба захищати насамперед від нещасних випадків на дорогах, під час переходу через вулицю та на водоймах. Але відповідні заходи попередження такої небезпеки вживають спільними зусиллями служби безпеки дорожнього руху, керівників шкіл, вчителів і батьків. Незважаючи на це, нещасні випадки з дітьми на дорогах і водоймах все-таки трапляються.

Ще більше здивування може викликати інше питання: чому найвищий рівень захворюваності серед усіх вікових груп населення, виключаючи, можливо, людей похилого віку, припадає саме на шкільний вік? Тут є над чим замислитися як батькам, так і педагогічним колективам шкіл. На жаль, це питання має нас не стільки дивувати, скільки турбувати і закликати до відповідних дій. Висока, точніше сказати, катастрофічно висока захворюваність школярів для багатьох лікарів є давно відомою істиною.

Констатуючи цю гірку істину, О. Дудіна і Л. Терещенко у статті, опублікованій у журналі «Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров’я України», цілком правильно називають головну причину хвороб дітей шкільного віку — навчальні перевантаження, які теж мають катастрофічно високий рівень. Ця причина виникла не в останні роки і не лише в Україні. Користуючись термінологією сьогодення, можна говорити про неперервну багатовікову пандемію аномально гіпертрофованого змісту шкільного навчання.

Кількісне оцінювання рівня навчальних перевантажень за методикою, розробленою доктором педагогічних наук В. Беспальком, свідчить про те, що автори шкільних підручників повністю ігнорують принцип доступності для учнів навчального матеріалу з математики, фізики, хімії та багатьох інших предметів. Так, перевантаженість інформації у підручниках із фізики і хімії, які були чинними в 1979—1980 навчальному році, сягає 10-кратного і 7-кратного рівня відповідно. Проте сумна пальма першості належить підручникам із математики, перевантаженість яких має такі коефіцієнти (показники):

— геометрія: у 6—7 класах — 20-кратний; у 8 класі — 5-кратний; у 9—10 класах — 7-кратний;

— алгебра: у 7 класі — 18-кратний; 8 класі — 7-кратний. 

Відтоді, коли вперше було проведене кількісне оцінювання навчальних перевантажень, минуло чотири десятиріччя. Підручники і програми змінилися, але навчальні перевантаження школярів залишилися неприступною фортецею. Відомий український педагог Д. Тхоржевський зазначав, що шкільні предмети через перевантаженість їхнього змісту недоступні для засвоєння переважній більшості учнів. У матеріалі, опублікованому 2010 року, те саме констатував і В. Беспалько: «…учень, гранично перевантажений навчальними предметами, нічим, крім нульової успішності, відповісти не може».

Від кількісного оцінювання перевантажень перейдемо до статистики захворюваності школярів. Із цієї точки зору красномовними є результати проведеного  2015—2016 навчального року обстеження стану здоров’я першокурсників у Східноєвропейському університеті імені Лесі Українки, підсумком якого стало виявлення 59,9% хронічно хворих студентів, а на факультеті математики, фізики та інформатики — 72% хронічно хворих. Такий рівень захворюваності серед першокурсників, тобто випускників загальноосвітніх навчальних закладів, не можна не визнати інакше, як катастрофічним. Особливу небезпеку становить невпинне зростання високого рівня серцево-судинних захворювань та нервово-психічних розладів у школярів і студентів.

Треба визнати, що пандемія навчальних перевантажень на відміну від катастрофічного поширення тієї чи іншої інфекції зумовлюється суб’єктивними чинниками: її творцями є автори навчальних програм і підручників, а також посадові особи, які затверджують такі програми. Значних успіхів у боротьбі з цим рукотворним лихом протягом трьох останніх десятиріч досягнув Сінгапур, який обрав шлях скорочення навчальних програм і значною мірою завдяки цьому впевнено тримає першість у світі за якістю шкільної освіти з математики і природничих дисциплін. В останні роки наступ на навчальні перевантаження, хоч і не на державному рівні, розгортається в Польщі, де створюються «школи пробудження». Можна навести й інші подібні факти.

Отже, питання про необхідність термінового захисту школярів від згубного впливу навчальних перевантажень на здоров’я і якість шкільної освіти певною мірою з’ясоване. Але виникають інші запитання: як і кому розв’язувати цю проблему? Наукових публікацій на цю тему було і є більш ніж достатньо. Цей матеріал адресований насамперед батькам і вчителям, які, на жаль, досі не усвідомили своїх обов’язків щодо збереження і зміцнення здоров’я дітей.

Варто зазначити, що першу статтю з такою проблематикою було опубліковано в газеті «Зоря Полтавщини» в січні 2019 року. Хоч це і прикро, але доводиться констатувати факт, що в усій Полтавській області на ту публікацію не відреагував жоден керівник школи і було небагато відгуків від батьків. Тому виникає необхідність звернутися не просто до батьків, а передусім до батьківських комітетів загальноосвітніх шкіл.

Батьківська громадськість може зробити багато для того, щоб керівники шкіл і всі вчителі зосередили свою увагу на нормуванні навчальних навантажень. У публікації 2019 року зазначалося, що цю проблему представив найбільш конструктивно відомий польський педагог К. Сосницький у своїй концепції структуралізму, яка вимагає виділення головного в програмах і підручниках із метою кардинального зниження рівня навчальних навантажень на учнів. Ще гостріше треба ставити батьківські вимоги щодо усунення перевантажень учнів домашніми завданнями. Нормативні документи Міністерства освіти і науки України вимагають, щоб витрати часу на виконання домашніх завдань з усіх предметів не перевищували у 2 класі 45 хвилин, у 3-му — 1 години 10 хвилин, у 4-му — 1 години 30 хвилин, у 5—6 класах — 2,5 години; у 7—9-му — 3 годин; у 10—11-му — 4 годин. Численні дослідження встановлюють, що ці норми в більшості шкіл повністю ігноруються. Тому перевантаженість учнів домашніми завданнями та низька якість їхнього виконання цілком лежать на совісті вчителів. Питання про обсяг домашніх завдань необхідно систематично ставити й обговорювати на батьківських зборах і конференціях.

Підбиваючи підсумки, нагадаємо думку відомого публіциста ХІХ століття Д. Писарева про те, що недостатнє засвоєння знань випускники гімназій можуть надолужити в наступні роки життя, а втрата здоров’я в багатьох випадках має незворотний характер.

Валерій ЛУТФУЛЛІН, 

доцент Полтавського національного педагогічного університету 

імені В. Г. Короленка