Оператор Юрій Гармаш: з-поза кадру

Пан Юрій — людина, чиїм зором твориться кінокартина.
 
Полтавець Юрій Гармаш — яскравий представник української школи кінооператорів.
 

Мистецтво кіно не знає байдужих. Воно універсальне й індивідуальне водночас. Живлячи, надихаючи, зцілюючи природні відчуття глядача, відкриває нескінченний простір для образотворення. 

Чий же внесок у готову кінострічку видно найбільше? Сценариста, який витворив чи відтворив саму історію? Акторів, які втілили її в життя? Костюмерів і декораторів, які точно віддзеркалили світ? Чи режисера, який об’єднав, сплавивши це в мистецький самородок? Губимося у відповіді. А проте сам кінофільм бачимо очима кінооператора. Серед митців цього виду творчості — багато визнаних легенд із власним унікальним стилем і шанувальниками, чиї роботи відомі кожному кіноманові. 

Там, де є класика кіно, є й класика візуального кіномистецтва. А українська школа кінооператорів знана в світі. Її гідний яскравий представник — полтавець Юрій Гармаш, випускник Всесоюзного державного інституту кінематографії у далеких 70-х роках, а нині — творець довгої низки відомих фільмів, професор Київського національного університету культури й мистецтв. 

Українське мистецтво загалом і кіномистецтво зокрема неможливо абстрагувати від боротьби, яку народ вів за своє існування. Цими «ударами молота й серця» пронизані твори радянської доби, хоча «дух вольності» тоді жорстко вправлявся в міцні і вузькі цензурні межі. Юрій Гармаш пригадує, як, працюючи 1973 року на зйомках свого першого фільму «Новосілля» режисера Василя Ілляшенка, відчув отой цензорський «уїдливий погляд». Треба було відтворити на екрані образ тривоги, що приходить до персонажа уві сні. І Гармаш ясно побачив цей образ: гадюка, що повзе по червоно-чорному українському рушнику, розстеленому посеред поля. Асистенти впіймали вужа, загримували йому на голівці жовті вушка, щоб скидався на гадюку… Картинка вдалася на славу. Але під час доекранного перегляду «цербери» з Держкіно відверто сполошилися: «Що це за натяк? Рушник — то ж символ України! А що за гад по ній повзає? Кого ви мали на увазі?»  Довелося творцям мовчки «відсікти» ці кадри.

Не оминули увагою пильні блюстителі соціалістичного реалізму й однієї з найвідоміших робіт оператора Юрія Гармаша — кінофільму «Вавилон XX», перлину українського романтичного кіно, першу режисерську роботу славетного Івана Миколайчука. До творчої групи цього фільму Юрій Тимофійович потрапив дивною волею випадку. З Іваном Миколайчуком познайомився ще студентом, коли практикувався асистентом оператора на зйомках фільму «Захар Беркут» режисера Леоніда Осики. Миколайчук знімався там в одній із головних ролей. І був для Юрія Гармаша безперечною «зіркою», адже знамениті «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова з Іваном у головній ролі студентство ВДІКу, пересичене світовими кіношедеврами, зустріло після перегляду оваціями, навстоячки. 

Те перше знайомство було, звісно, мимолітне. Але минув час, в операторському доробкові Юрія Гармаша вже з’явилася низка помітних фільмів, аж тут несподівана зустріч у курилці кіностудії імені Олександра Довженка. Юрій сидів самотою, «димів». Зайшов Іван, підсів, витяг пачку екзотичних тоді сигарет «Мальборо» (курив тільки їх, якимось дивом діставав), простягнув одну Юрію: «Ти Гармаш? Я знаю твої фільми. Починаю знімати свій, «Вавилон ХХ». Підеш до мене оператором-постановником?» То був голос долі.

Шукаючи точну натуру, об’їз-дили пів України, дісталися аж до рідної Миколайчукової Буковини. А знайшли неподалік Києва, як жартує Гармаш, «під носом»: на дніпрянських кручах, де села Халеп’я, Витачів, Лісники… Відзнятого матеріалу сповна вистачило б на повноцінні дві серії, навіть у Миколайчука були такі наміри. Але не судилося — відправили «під ніж» багато прекрасних сцен та епізодів. Ще й досі, хоча фільму вже понад сорок років, снують чутки, наче повна версія все ж існує і знаходиться в одній з європейських колекцій. Юрій Гармаш вважає це міфом: архів робочого фото- і кіноматеріалу зберігався три роки, а далі все це нищили. Винести ж зі студії ці матеріали чи купити їх — у ті часи про таке й мови не було. До сейфа в кіностудії імені Олександра Довженка ніхто, крім керівництва, доступу не мав. 

Людина, чиїм зором твориться кінокартина, творець, який позичає нам той зір на півтори години перегляду… Це його, зосереджене, розквітле в кадрі красномовно озивається до нас. Згадаймо один із таких моментів «Вавилону ХХ»: похорон матері — епізод, блискуче відтворений легендарною акторкою курбасівського «Березоля» Варварою Маслюченко, дружиною славного Остапа Вишні. Стулені долоні з пучком зілля і заплаканою восковою свічкою, яку густо обліпили бджоли... 

А кадр із могили, що бере у фокус людей навколо — похоронну процесію. Початкової глибини викопаної ями для цієї сцени не вистачило. Юрій Гармаш попросив лопату, почав заглиблюватися. Враз під лопатою загуло, застогнало… Дубове віко! Стара труна! Виявилося, що робітники викопали «бутафорську» могилу в акурат на місці давнього козацького поховання. Тепер стало зрозуміло, звідки на цьому місці екзотична степова ковила, яка тоді теж привабила режисера й оператора. Видно, цей запорожець приніс її на своєму вбранні десь із далекого Причорномор’я. Гармаш тоді сказав про знахідку лише Миколайчуку. Той підійшов, глянув у яму і прорік: «Бог простить, а козак — тим паче».

Вони перехрестилися. Козак простить. Його вічний сон випадково потривожили творці. Ті, кого доля призначила прославити Україну кіношедевром. Українським — кров’ю і духом, попри російську мову, що лунала у фільмі. 

Козак зрозуміє. Як розуміє і Тарас Шевченко, візуальний образ якого фотомитець Юрій Гармаш витворив зі світлин, зроблених ним на Майдані, під час Революції гідності. Три тисячі фотографій героїв, борців за свободу послужили пікселями на великому полотні Українського Духу. «Я не містик, але не все так просто, як інколи нам здається, все набагато складніше у цьому нашому житті», — зазначив Юрій Гармаш.

Істинне мистецтво творять люди, поціловані Богом. Юрій Гармаш — із цієї славної когорти. «Для мене зображення стоїть на першому місці. Я мислю зображенням», — зауважує він.

Олександр ПРИСЯЖНЮК, 

студент І курсу Інституту журналістики Київського університету 

імені Бориса Грінченка

Фото з архіву Юрія Гармаша

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 7 | Коментарів: 1


Додати новий коментар

Зображення користувача Cexegn.

buy rocaltrol 0.25 mg pill <a href="https://rocaltrtn.com/">purchase rocaltrol pills</a> generic rocaltrol