«Тонни зброї» і пропаганда: як Україні реагувати на атаки Олександра Лукашенка

Одіозний і невизнаний Заходом та Україною президент Білорусі Олександр Лукашенко вкотре відзначився антиукраїнською заявою. Після багатьох «нападів» на нашу державу цього разу «бацька» заявив про «тонни зброї», які нібито були завезені в Білорусь з України. Головний «підозрюваний» — білоруський екс-політв’язень Микола Автухович, котрий нібито став організатором «терористичної групи», яка і «провернула» цю авантюру.

У відповідь речник Міністерства закордонних справ України Олег Ніколенко заявив, що мантра про «зброю з України» чітко вписується в політику Олександра Лукашенка із залякування білоруського народу. «Україна категорично відкидає чергові інсинуації Олександра Лукашенка. Риторика про зовнішнє втручання, зокрема мантра про «зброю з України» чітко вписується в його політику із залякування білоруського народу. Україна не є ворогом Білорусі. Ми засуджуємо тероризм у будь-яких його проявах», — йдеться в повідомленні Олега Ніколенка.

То чому Олександр Лукашенко регулярно атакує Україну в своїх заявах і як ми маємо на це реагувати? Про це розповіли експерти.

Денис Богуш, політтехнолог:

— По-перше, це не може бути правдою. Загалом сама ситуація має дуже дивний вигляд: якісь, наприклад, білоруські екстремісти перетнули білорусько-український кордон, закупили якусь зброю (у супермаркеті чи деінде), «тягнули» все це через митницю, і їм це вдалося. Треба враховувати, що цей кордон — це не просто кордон між Білоруссю та Україною, це в’їзд на територію країни, яка є союзником Росії, про це зазначають самі митники під час перевірки документів. Ба більше, там присутні російські прикордонники й митники! Крім того, РФ і ФСБ зараз дуже серйозно стежать за такими речами після скандалу із «вагнерівцями». Тому це просто нереально, щоб так вільно через кордон «ходила» зброя.

Що стосується самих заяв Лукашенка, то він просто говорить те, що йому каже Путін. Зараз він опинився в ситуації, коли змушений просити підтримки в Москви, тож тепер вестиме таку риторику, яку йому «замовить» президент Росії. Відтак я не здивуюся, якщо Олександр Лукашенко скоро розповідатиме, що в мітингах брали участь об’єднання «Правий сектор», «Азов» чи якісь умовні «бандерівці».

Реакція України на ці заяви має базуватися на тому, чи визнали ми Лукашенка легітимним президентом Білорусі. Якщо наша держава не визнала його легітимним, то маємо дуже просту історію. У такій ситуації мені зовсім незрозуміло, як ми будуємо свої дипломатичні відносини. Відповідати на якісь заклики чи заяви колишнього президента сусідньої держави — це не рівень Президента, і добре, що він цього не зробив. Такі реакції мають відбуватися максимум на рівні заступника міністра закордонних справ або якихось експертів.

Петро Олещук, політолог:

— Я думаю, що причина таких «випадів» у бік України є суто внутрішньою і ховається вона в Білорусі. Атакуючи Україну, Лукашенко виконує одразу декілька своїх пропагандистських завдань. По-перше, таким чином він залякує своїх громадян зовнішнім втручанням і, відповідно, намагається позиціонувати акції протесту як щось інспіроване ззовні. По-друге, Україна тут йому потрібна як «країна Майдану». Ми добре знаємо, що Росія, починаючи з 2013 року, витратила дуже багато ресурсів на те, щоб створити негативний образ українського Майдану і Революції гідності. Російська пропаганда намагається все це висвітлити як хаос, торжество охлократії, яке призводить до руйнації держави, тощо. Оскільки Білорусь протягом тривалого часу була під інформаційним впливом Росії, подібний образ нашої революції зараз є дуже зрозумілим для них. Навіть лідери білоруської опозиції постійно повторюють, що у них «не Майдан», «не Україна» і так далі. Саме тому Олександр Лукашенко хоче ототожнити протести в Білорусі з нашою Революцією гідності та наголосити на зовнішньому втручанні, щоб це все вписувалося в зрозумілі для білорусів інформаційні парадигми.

Що стосується реакції нашої влади, то ми взагалі не зобов’язані коментувати таку «дурню». Її вже було багато, а буде ще більше. Я більш ніж переконаний, що Лукашенко згадуватиме Україну за будь-якої нагоди. Він розповідатиме про Майдан, про якусь зброю з України, «бойовиків» і тому подібне. На мою думку, нашій державі потрібно окреслити свою точку зору на цю ситуацію. Хоча вона всім відома й офіційно оприлюднена: ми не визнаємо результатів так званих виборів у Білорусі, не визнаємо Олександра Лукашенка президентом Білорусі та закликаємо до припинення насильства і репресій щодо мирних громадян. Але при цьому ми не втручаємося у внутрішні справи Білорусі та вважаємо, що білоруси повинні самі для себе обрати владу. Це найбільш розумна стратегія. Чим менше ми публічно втручатимемося у внутрішні справи нашого сусіда, тим менше підстав буде в Лукашенка робити подібні заяви про Україну.

Юрій Олійник, міжнародний експерт:

— Насамперед варто зазначити, що Олександр Лукашенко так «нападає» на Україну ще з початку осені. Ми чули заяви, що Україна підтримує «розхитування» ситуації, фінансує білоруську опозицію і навіть що найманці «Правого сектору» нібито готуються до участі в акціях протесту. Тепер дійшло до постачання зброї. Це просто продовження політики нагнітання і демонстрації того, що, мовляв, події в Білорусі підтримуються зовнішніми силами, які й відповідають за усі повстання.

Я думаю, що Україна мала б відреагувати на це. По-перше, у нас є багато білоруських революціонерів та біженців, які або втекли до нас, або переховуються на території нашої країни. Ми могли б про них нагадати з точки зору тоталітарності Білорусі. Також Україна доволі слабко долучається до міжнародних санкцій проти Лукашенка. Оскільки нас все одно звинувачують, доцільнішим було б приєднатися до підтримки прозахідної й антиросійської частини опозиції в Білорусі.

Ярослав Макітра, політичний аналітик:

— Очевидно, що технологія Олександра Лукашенка є простою. Українська Революція гідності мала ефект, і її можна вважати вдалою, а це останній свіжий приклад того, як скидалися державні лідери в пострадянському просторі. Тому завдання білоруської влади полягає в тому, аби максимально нівелювати цей вплив і довести негативність наслідків, які відбулись в Україні після зміни цієї влади. Іншими словами, Олександр Лукашенко просто хоче дискредитувати Україну, щоб заспокоїти протести в Білорусі. Це намагання демонізувати нашу державу й Майдан.

Як повинна реагувати українська влада? У принципі тієї реакції, яка сьогодні є, на мою думку, достатньо. Ми частково долучаємося до санкцій, пишемо ноти протесту тощо. Ми не можемо більше вплинути на цю ситуацію, поки Лукашенко при владі. При цьому нам необхідно зберегти певні відносини із Білоруссю, навіть із розумінням, що рано чи пізно влада там зміниться. Тому нам не варто робити особливо різких рухів, тим паче враховуючи протяжність нашого кордону із цією країною. Думаю, що реакція України, яка була оприлюднена, є більш-менш адекватною.

Роман ГУРСЬКИЙ

інформаційне агентство «Вголос»