«Дізнавшись, що ми привеземо допомогу, наші бійці здивувалися: «Невже про нас іще хтось пам’ятає?»

Розписані прапор і лавка, які демонструють полтавські волонтерки Наталія Костіна (ліворуч) і Зоя Воронянська, уже доправлені на фронт.
 
Прапори від полтавських волонтерів піднімають бойовий дух наших  хлопців у зоні збройного конфлікту.
 
Наталія Костіна передає бійцю обереги, виготовлені малими прихожанами Свято-Миколаївського храму міста Полтави.
 

Волонтерка ГО «Агенція сталого розвитку» Наталія Костіна в черговий раз відвезла гуманітарну допомогу нашим бійцям на фронт. Цього разу вона побувала на лінії розмежування в районі Новогродівки, що на Донеччині, де позиції наших військових, порушивши домовленості, обстріляв противник. За понад 6 років збройного конфлікту на Донбасі пані Наталія має сотні таких поїздок на передову. І на військовій позиції, про яку йдеться, бувала неодноразово. Цього разу вона їздила разом із кременчуцькими волонтерами-патріотами з ГО «АТО-Майдан-Кременчук», колишніми учасниками бойових дій на Сході України, з якими волонтери з Полтави співпрацюють уже не один рік, разом проїхали лінією фронту від Станиці Луганської до Маріуполя, відвідавши всі бригади ЗСУ та «добробати». 

— Загалом збиралися везти допомогу нашим воякам дещо пізніше, — поділилася пані Наталія, — але до нас звернулася медик із 18-го батальйону 35-ї бригади морської піхоти, з якою ми давно знайомі, із проханням про допомогу, оскільки бійців цього батальйону ворог обстріляв із крупнокаліберної зброї, внаслідок чого загорілися бліндажі й п’ятеро наших хлопців постраждали, причому один із них, на жаль, загинув (він отримав 95 відсотків опіків тіла, тож шансів вижити в нього не було). Пані Галина скинула мені список необхідних речей, бо в бійців погоріло все: від військової форми, предметів вжитку до документів. Тож нас дуже чекали. Дізнавшись, що ми привеземо допомогу, хлопці не лише зраділи, а й  здивувалися: «Невже про нас іще хтось пам’ятає?» А зустріли нас, без перебільшення, мов рідних людей. Ми відвезли металеві скоби, ємності для води, труби й коліна для «буржуйок», поліетиленову плівку, кабель, мішки, гвіздки, лопати, посуд, миючі засоби й предмети особистої гігієни, теплі речі і, звісно ж, маскувальні сітки, подушки й ковдри від наших жіночок із волонтерського загону «Невтомні бабусі». Вручили воякам і обереги, виготовлені маленькими прихожанами Свято-Миколаївського храму.

Волонтерка Зоя Воронянська передала бійцям яскраву лавку із серії тих, які розмалювала сама, а фронтовим медикам, котрі борються за життя наших поранених вояків, — власноруч розписаний і освячений у Свято-Миколаївському храмі прапор із зображенням святого великомученика й цілителя Пантелеймона. Пані Зоя вже неодноразово передає на фронт як свої розмальовані веселими кольорами  лавки, що вселяють у наших хлопців оптимізм, заряджають позитивною енергією, так і розписані прапори, вкладаючи в малюнки, за її словами, душу й серце, любов до Господа, України та її захисників. 

— Один із прапорів великих розмірів (3х4 метри) ми передали бійцям 25-ї десантно-штурмової бригади, які стояли у Станиці Луганській, — він також був освячений батюшкою нашої церкви, — пригадала Наталія Костіна. — І от уявіть собі: хлопці, ризикуючи життям, почепили його на найвищій точці — у результаті його було видно аж у Луганську. Він настільки дратував противника, що той почав вести по ньому прицільний вогонь. Аби не наражати хлопців на небезпеку, командування вирішило зняти прапор. Та натомість інший наш прапор — зі святим Архангелом Михаїлом, освячений у головному храмі Полтави —  Свято-Успенському кафедральному соборі —  владикою Федором і капеланами різних конфесій,  підняли в тій же Станиці Луганській у День Державного прапора України дещо поодаль від військових позицій. Іще один наш прапор гордо майорів над шахтою «Бутівка». Бійці розповідали, що по ньому довго стріляли з протилежного боку, — на ту пору там велися страшні бої. Збити його вдалося тільки через місяць. 

— Перші два стяги, які я розмалювала, були не надто великих розмірів — їх відвіз на передову військовий капелан — отець Євгеній, — розказує пані Зоя, яка  продовжує традицію з розмальовування прапорів. — А загалом уже розписала й передала на фронт 6 прапорів. Вони там дуже затребувані, адже піднімають бойовий дух наших хлопців.

Ганна ЯРОШЕНКО

«Вечірня Полтава»

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 18 | Коментарів: 0


Додати новий коментар