Томас Воффорд: «Україна виграє цю війну. Володимир Путін не зможе отримати те, чого хоче»

Аташе з питань армії та оборони Посольства США в Україні Томас Воффорд розповів «Цензор.НЕТ», чим Україна відрізняється від Іраку, чи може дипломатія звільнити Крим і Донбас та чи зважиться Путін на велике військове вторгнення в нашу країну.

— Розкажіть про себе, скільки років ви працювали в Україні?

— Я полковник ВПС США, служу 26 років, 5 років з яких в Україні. Раніше працював тут на посаді заступника військового аташе з питань військово-повітряних сил Посольства США в Україні ще за президента Віктора Ющенка (2 роки), потім — як військовий аташе і посадова особа міноборони США (3 роки). Також служив у місії США при НАТО як радник із питань безпеки. Працював у Посольстві США в РФ щодо питання скорочення зброї масового ураження, був у моніторинговій місії ООН у Грузії. Моя спеціалізація — Європа та Євразія.

— Які зміни у сфері оборони України ви відзначили під час вашої місії?

— Почну з того, що США абсолютно підтримують суверенітет України і її протистояння агресії Росії. По-перше, хочу привітати Україну з тим, що вона стала партнером НАТО з розширеними можливостями, — це величезний крок. Другий важливий крок — зміни і реорганізація структури Збройних сил. Я маю на увазі реформи, які відбуваються зараз. Ці кроки дуже важливі для подальшої кооперації зі ЗС США і НАТО, хоча вони й вимагають часу для того, щоб стати видимими для українського народу.

— Які цілі були у військової місії США в Україні за час війни?

— Мета нашої місії — допомогти Україні покращити можливості своїх Збройних сил, щоб протистояти агресії, та почати співпрацювати зі ЗС України в питанні реформ, аби допомогти їй стати членом НАТО, оскільки саме це є метою вашої країни. І ми досягли успіхів в обох сферах, зокрема у сфері реалізації реформ, розвитку системи військової освіти, у проведенні спільних навчань. Нині ж основне наше завдання — провести роботу з тими українцями, які будуть надалі проводити навчання, відповідно до стандартів НАТО. Ми пишаємося початком реорганізації українських Військово-морських сил. Відтак сподіваємося цього року передати ще кілька малих патрульних кораблів.

— Що вас найбільше вразило під час війни в самій Україні?

— Найбільше мене вразили зустрічі із солдатами на фронті, зокрема їхні патріотизм і хоробрість. Вони перебувають у дуже складній ситуації, адже лінія фронту не рухається. Крім того, існують міжнародні договори й обмеження, які чітко регламентують, що вони можуть і чого не можуть робити. Втім, вони продовжують виконувати свій обов’язок — захищати Україну. Саме це вражає мене найбільше. Загалом на фронті я був 6 разів.

— Нині ми спостерігаємо продовження президентського терміну Володимира Путіна і небажання Росії звільняти захоплені території України. Ризик початку великої війни зростає чи зменшується?

— Не думаю, що ризик зростає. Адже збільшувати напруження агресії не в інтересах Путіна. Мені здається, він вважає, що робить достатньо для того, аби досягти своїх цілей. Якщо агресія посилиться, кількість санкцій значно зросте. Однак я впевнений, що в України є можливість протистояти цій агресії, якщо працювати на всіх напрямках — і у військовій, і в дипломатичній, і в економічній сферах. Якщо Україна продовжить реалізацію реформ, Путін зрозуміє, що йому не вдасться отримати те, чого він хоче, адже в такому разі ціна для Росії занадто висока.

Путін як президент Росії є одним із чинників агресії. Я говорю про агресію Росії проти України загалом, не тільки на Сході. Мені здається, що вільна, демократична, розвинена Україна — величезна загроза для путінського режиму в Росії. Російські військові сили продовжують окуповувати Крим і Донбас, постачати та підтримувати терористів на Донбасі — і це ключова загроза для вашої країни. Але річ не тільки у військовій агресії, а й у медіа, дез-

інформації, впливі не тільки на Україну, а і на країни Європи та Америки. Деякі рішення впливатимуть на весь світ. І саме тому, щоб протистояти Росії, нам треба продовжувати триматися разом.

— Чи можете ви перелічити види військової техніки, яку США передали Україні за шість років війни?

— У мене, на жаль, немає під рукою точних цифр, але з 2014 року США надали Україні допомогу в розмірі понад 1,6 мільярда доларів, а разом із допомогою, яка буде надана цьогоріч, у загальній сумі виходить понад 2,2 мільярда доларів.

— Скільки українських військових за останні роки пройшли навчання в США і чи є шанс збільшити їхню кількість? До речі, наші військовослужбовці дуже добре відгукуються про це. 

— У США ми щорічно навчаємо близько 75 українців, зокрема офіцерів і сержантів. Але то не тренінги, а професійна військова освіта. Українські військово-службовці проходять цей курс разом із колегами зі США і всього світу. У них виховують лідерські якості, навчають комунікації, розвивають розуміння того, що означає бути офіцером, кругозір і стратегічне мислення серед офіцерів. Навчають військовослужбовців різних звань, щоб вони отримали військову освіту відповідно до свого рангу. Варто зазначити, що основну навчальну програму викладають в Україні, адже в нас є спільний навчальний центр в Яворові. Там щороку відбувалася ротація 3—4 українських батальйонів, тепер уже рівень підвищився до бригад. Ще раз нагадаю, що в Яворові ми проводимо перепідготовку тих, хто потім у свою чергу безпосередньо тренуватиме особовий склад ЗСУ. Також ми проводимо навчання військ спеціального призначення, викладаємо базовий курс для бійців спецпризначення — саме там зосереджена велика частина учнів.

— Я читав книгу екс-міністра оборони США Роберта Гейтса «Мемуари міністра війни». Він дуже цікаво розповів, що деякі американські реформи в Іраку були неефективними, оскільки існували серйозні відмінності в соціальній і культурній сферах. Чи є такі проблеми в Україні?

— Ні, нічого подібного в Україні немає. Ми культурно близькі. Україна — не Ірак, і він, як мінімум, за географічним принципом не зможе стати членом НАТО. Менталітет українських військових кардинально відрізняється від військових в Іраку. Тому в плані взаємодії і взаєморозуміння в американців з українцями ніяких проблем не виникає.

— Чи відбулися якісь зміни у ваших стосунках з українським військовим керівництвом після відставки Степана Полторака?

— За останні три роки моєї роботи я співпрацював із трьома міністрами оборони України — Степаном Полтораком, Андрієм Загороднюком і Андрієм Тараном. А також із двома головнокомандувачами — генералом Віктором Муженком і генералом Русланом Хомчаком. Мушу сказати, що наша співпраця від цього не змінилася. Відтак, коли я поїду і мою посаду обійме інша людина, партнерство наших країн так само продовжить процвітати.

— Якби ви раптом стали міністром оборони України, якими були б ваші головні пріоритети?

— Як військовий аташе, я не хотів би вказувати міністру оборони, що йому треба робити. Хочу сказати одне: бажання реформ зароджується насамперед у «верхівки». Тому від головнокомандувача і міністра оборони ми очікуємо того, що вони продовжать впроваджувати реформи, наскільки це відповідає можливостям України, а США продовжать підтримувати це прагнення.

— Велике враження на українців справили польоти бомбардувальників B-1 над Україною. Як ви вважаєте, чи є можливість у разі повітряної атаки з боку Росії створити над Україною безпольотну зону, як у Сирії?

— Я не можу оцінювати можливість створення такої безпольотної зони в разі війни. Польоти бомбардувальників над Україною чи іншими країнами мають на меті продемонструвати наше партнерство. А також показати противнику, на що ми здатні. Цей політ супроводжувався ескортом літаків Військово-повітряних сил України. Таким чином ми показали світові, що можемо співпрацювати. І, здається, то було потужне послання з нашого боку, якого неможливо не помітити.

— Багато політиків сумніваються, бояться, що Україна не має шансів виграти війну з Росією, що санкції знімуть. Як ви вважаєте, Україна виграє чи програє?

— Україна виграє цю війну. Бої нині відбуваються на тільки на Сході, де українські військові утримують позиції. Не менш важлива битва ведеться у сферах політики, дипломатії й медіа. Українцям необхідно залишатися сильними і продовжувати працювати в них. Як я вже говорив, Україні також необхідно продовжувати працювати над реформами, зокрема для того, щоб підтвердити своє бажання співпрацювати з іноземними партнерами. Це зміцнить зусилля міжнародних партнерів, які допомагають Україні, вкладаючи в неї свої ресурси, зокрема і протистояти російській агресії. Путін не отримає від України того, чого хоче. Українці не здадуться і не повернуть назад. Ваша країна переможе в цій війні, переможе разом із міжнародними партнерами.

— В арміях США і НАТО прийнята стандартна процедура «after action review» — розбір кожної операції. В армії України такого немає. Як ви думаєте, чому немає і чи варто її ввести? Наскільки важлива ця процедура?

— Ця процедура вкрай важлива. Після кожної операції чи навчання ми повинні проаналізувати, що зробили, чого не зробили і що можна було зробити краще. І тоді наступного разу, роблячи щось схоже, зможемо зробити краще. Це частина постійного самовдосконалення. Наприклад, як реформи — постійне вдосконалення вже наявного. Чому такої процедури немає в Україні? Почасти через відсутність такої традиції. Але так як держава і її сфери трансформуються, мені здається, це всього лише питання часу. Такі питання вже порушують. Переконаний, ця процедура в майбутньому буде імплементована у військову сферу України.

— Як ви думаєте, який характер матиме наступна війна: асиметричний чи відбудеться масова мобілізація людей? 

— Основною помилкою військових і політиків є те, що, коли прогнозують події майбутнього, вони готуються до минулої війни. Але ми бачимо, що кожна війна відрізняється одна від одної. Україна страждає від загроз з усіх боків — як від традиційної війни, так і гібридної. Відтак, я вважаю, що і Україна, і США мають бути готові до всіх видів військових дій. Ми не знаємо, чи їхатимуть по Європі танки, але повинні бути готові до будь-якого сценарію.

— Як, на вашу думку, Україна може збільшити свої шанси на те, щоб стати повноцінним членом НАТО?

— Насамперед уряд України повинен продовжувати ставити за мету вступ України до НАТО. Що для цього потрібно? Найголовніше — продовжувати реформи. І це стосується не тільки реформ у сфері оборони. НАТО — не тільки військовий альянс, а швидше військово-політичний. Рішення про прийняття нового члена базуватиметься не тільки на тому, скільки у країни танків і військ, а й на політиці. Для західних лідерів реформи — підтвердження того, що Україна поділяє їхні цінності: свободу релігійних поглядів, свободу самовираження, свободу ЗМІ. Ці речі дуже важливі, тому що є одним із ключових аспектів під час отримання повноцінного членства в Альянсі. Тому, коли настане час і члени Альянсу винесуть на голосування питання прийому України, вона має бути готова. 

— Як ви думаєте, чи можна змусити Володимира Путіна звільнити Крим і Донбас тільки дипломатичними методами, зокрема через припинення вогню?

— Думаю, суто дипломатичними методами це зробити не вийде. Адже Росія веде гібридну війну проти України. Тому насамперед необхідно чинити опір у таких сферах, як медіа, економіка, енергетика, політика та дипломатія. Українські політики і дипломати в НАТО, ООН, Європарламенті і у Відні ведуть складну боротьбу, доводячи, що інформація, яку підносить Росія, не є правдивою. 

— Якщо Росія почне великий наступ, а російська авіація — бомбити українські міста, як думаєте, кількість громадян США в Україні збільшиться чи зменшиться? І чи виникне у вас в такому разі бажання знову побувати тут?

— Чи хочу я повернутися в Україну? Так, хотів би. Мені поки складно сказати, на якій посаді зможу повернутися, але впевнений, що я тут іще побуваю. Так, я повертаюся до Вашингтона, але це означає, що в України буде ще один друг. Я говоритиму правду про те, що тут відбувається. Я з вами.

Юрій БУТУСОВ

«Цензор.НЕТ»