«Ігор Гіркін збрехав, що мого сина застрелили»: мати загиблого патріота обурена інтерв’ю з екс-ватажком терористів

Ігор Гіркін (Стрєлков) у розмові з Дмитром Гордоном зізнався в причетності до вбивства у квітні 2014 року депутата Горлівської міської ради Володимира Рибака,  а також студентів Юрія Дяковського та Юрія Поправки, повідомляє газета «Експрес». Терорист заявив, що особисто віддав наказ розстріляти двох останніх, хоч до злочину причетні й інші найманці. І про це не шкодує. Ярослава Поправка — мати, яка втратила 19-річного сина, — досі не може оговтатися від почутого.

— Після цього інтерв’ю в мене почалася істерика, — ділиться Ярослава Поправка, мама Юрія, який став однією з перших жертв війни на Сході України. — Убивця мого сина сидить собі десь ситий та задоволений, а Юрка я вже ніколи не побачу... Не стелитиму на його весіллі рушника, не поцілую онуків. Син пішов від мене... Ігор Гіркін збрехав, заявивши, що дав наказ застрелити(!) мого сина. Насправді Юрка закатували — це підтвердила судово-медична експертиза. Дуже важкі були знущання, смерть у муках. На тілі опіки від електроструму, недопалків, щока була проколена, скрізь синці, тіло наче свердлили... Як мені потім розповіли хлопці, котрі вижили, Юрія вбили за те, що відмовився переходити на російську мову і визнавати Московський патріархат. Він був дуже принциповий... На мою думку, терорист Ігор Гіркін навмисно сказав в інтер’ю про розстріли — щоб уникнути відповідальності за катування. Мовляв, то вороги, тому він їх одразу знищив для самозахисту, не знущався.

— Про що мріяв Юрій?

— Він змалечку бачив несправедливість у наших державних органах, знав, що є хабарництво. Часто казав нам, що, коли виросте, буде нас захищати. Хотів вступити до академії МВС, хоч я була проти. Зрештою обрав КПІ, спеціальність «Соціологія та право». Навчався заочно і влаштувався на роботу до банку. Якраз тоді почався Євромайдан, і син став його учасником. Заявив, що осторонь стояти не може... Там, на Майдані, син і знайшов товаришів, з якими потім поїхав до Слов’янська...

Юрка вбили у Страсну п’ятницю ті, хто називає себе віруючим. А на Великдень увімкнувся телефон сина. Спочатку слухавку брали неадекватні люди, обзивали мене фашисткою, «бандерівкою». Я не могла зрозуміти, що сталося, адже не знала, що син поїхав на Донбас. Якось зателефонувала знову, і слухавку взяв Ігор Гіркін. Він сказав мені: «Твой сын погиб. Он давно уже в Небесной сотне. Ты сюда не звони. Ты что, не понимаешь, что мы хотим его дружков вычислить?!»

— I що було далі?

— Невдовзі мені дали фото на упізнання. Щоб забрати тіло, довелося платити. Згодом справу стосовно Юрка закрили, роблячи його самогубцем. Після цього її мали розслідувати в Слов’янському відділенні поліції. Усе те здавалося театром абсурду, бо хіба можна було сподіватися на якусь справедливість? Я писала скаргу до прокуратури на слідчого, отримала відповідь, що жодних порушень нема. Він казав, що мій син-студент поїхав на Донбас гроші заробляти. У мене тоді руки опустилися. Але після акції під Генпрокуратурою справу поновили. Мій Юрій вже переміг, я знаю. На його честь у столиці назвали вулицю, де розташований офіс прокуратури, щоб щодня, проходячи повз, її керівники та співробітники задумувалися над тим, чи все вони зробили для того, аби кати мого сина відбували покарання.