Дай Боже, щоб таке лихо ніколи не повторилося

 

Минуло 34 роки відтоді, коли відбулася катастрофа планетарного мас-штабу на ЧАЕС, але забути про неї неможливо. Адже з цією трагедією тісно пов’язана доля мільйонів наших співвітчизників, а її наслідки ще довго впливатимуть на здоров’я не лише ліквідаторів аварії, багатьох з яких, на жаль, уже немає серед нас, а й усіх українців. Завдяки мужності й героїзму людей різних професій, насамперед працівників ЧАЕС, пожежників, будівельників, військових, працівників МВС, медиків і багатьох інших від невидимої небезпеки були захищені цілі покоління.

Згадую ті важкі часи, коли вищі посадові особи колишнього Радянського Союзу й УРСР мали необхідну об’єктивну інформацію про масштаби аварії та її можливі наслідки. Але ця інформація приховувалася й  суворо утаємничувалася. Люди були налякані. Власне, лякали невідомість і невидимість «мирного» атому, невловимість загрози, яка витала довкола і яку відчували.

Із проблемами приховування інформації зіткнулася й державна санепідслужба, яку я почав очолювати в області за два місяці до аварії на ЧАЕС. То був найтяжчий період моєї професійної діяльності в профілактичній галузі охорони здоров’я, якій я присвятив понад 50 років. Головним завданням нашої служби було дати відповідь суспільству, а точніше поставити діагноз, який радіаційний фон у кожному населеному пункті, на різних об’єктах, чи потрапили радіонукліди у питну воду, продукти харчування, овочі, фрукти, м’ясо, молоко, рибу, планктон, гриби, грунт тощо. То була надзвичайно важка та виснажлива робота — і ми з нею впоралися. Усі працювали цілодобово, адже усвідомлювали величезну відповідальність. У результаті діагноз був поставлений, і все це завдяки проведенню понад 34 тисяч лабораторних досліджень. Виявилося, Полтавщина отримала незначне радіаційне забруднення — невипадково на той час із нашої області направляли до Києва різні продукти харчування, які вважалися екологічно чистими. Відповідно, жителі Полтавщини, споживаючи їх, не ризикували своїм здоров’ям.

Окрім того, на державну санепідслужбу чекала відповідальна робота на контрольно-про-пускних пунктах на західних кордонах області, суть якої полягала в санітарній обробці людей і техніки, що заїжджала на територію Полтавської області. Громадяни, які прибували різними видами транспорту, проходили санітарну обробку в спеціальних пунктах.

Під час тих подій при облвиконкомі, очільником якого був Олексій Мякота, створили штаб з організації заходів, спрямованих на ліквідацію аварії на ЧАЕС, його очолював заступник голови облвиконкому Борис Чичкало, котрому довелося побувати в зоні аварії на ЧАЕС. У програмі штабу пріоритетними стали питання охорони здоров’я, організації медико-санітарної допомоги населенню та розробки плану дій із його захисту від наслідків аварії. Завдяки цьому в області допомагали постраждалим від аварії, а їх налічувалося понад 26 тисяч, було побудовано населений пункт Нові Мартиновичі в Пирятинському районі. Окрім того, для цієї категорії громадян у містах і районах області зводилися окремі будинки, а також був організований центр реабілітації осіб, постраждалих від катастрофи на ЧАЕС, який очолив заслужений лікар України Євгеній Вакуленко. Спільно з науковцями Української медичної стоматологічної академії була налагоджена чітка система диспансеризації постраждалих та жителів області загалом. У зв’язку з радіофобією, яка панувала на ту пору, фахівці санітарної служби й лікувально-профілактичних закладів проводили санітарно-освітню роботу серед населення.

Понад 600 медиків і 62 працівники державної санепідслужби області були залучені до участі в ліквідації аварії на ЧАЕС, а також працювали на прилеглих до атомного блоку територіях. Пізніше вони отримали статус ліквідаторів аварії. Більшість із них залишила спогади про той буремний період, який вони пережили, причому не лише бачили, що там коїлося, а й проводили необхідну роботу заради збереження здоров’я людей.

Ольга Назаренко жила в Чорнобилі і працювала лікарем у місцевій санепідстанції, від якої блоки реактора атомної електростанції знаходилися на відстані 12 км. Як відомо, жителям Чорнобиля було несвоєчасно повідомлено про аварію на атомній станції, спочатку говорили, що там звичайна пожежа, яку скоро загасять, саме тому жінка продовжувала працювати в небезпечних умовах. І лише через тиждень її сім’ю з двома дітьми переселили на Полтавщину, до Миргорода, де вона продовжила свою трудову діяльність у місцевій санепідстанції. Ольга Миколаївна — творча людина. Втративши малу батьківщину, вона й досі пише вірші про те, як їй хотілося б туди повернутися, однак невидимий радіоактивний атом стоїть на заваді. Ось її останній вірш:

«Як це чудово — 

повертаються птахи

Із вирію в Україну

У рідні їм, прекрасні ті місця,

Де народились і зросли — 

на Батьківщину.

Птахи — не люди, їм завжди

Відкритий простір 

в небі синім,

Не зупиняють 

їх шлагбауми важкі

Й бетонні брили їх 

ніколи не зупинять.

Чекають їх і раді їм завжди

Чудові плавні Прип’яті 

зі срібним плесом,

І ліс сумний листочками 

нашіптує: «Летіть сюди»,

Й безглуздо садочки просять: 

«Ви до нас загляньте 

ненароком».

Ох, і накоїв мирний атом 

там біди,

Помилка ця, на жаль, 

ніколи невиправна.

І сумно, й тяжко, що 

не можем повернутися і ми

Туди, де нас Чорнобиль жде — 

маленька наша батьківщина».

Згадуючи пережитий нами період аварії на ЧАЕС і величезний стрес у суспільстві, який, на жаль, негативно вплинув на наше здоров’я, ми не могли й подумати, що через 34 роки Україна разом з усім світом потрапить у 

зовсім іншу халепу — пандемію коронавірусної інфекції. Аварія на ЧАЕС — то була радіаційна загроза, а нині маємо вірусну. Надзвичайно мале невидиме природне створіння нині загрожує кожному з нас. Відтак хочу порівняти дві системи державної санепідслужби України: тодішню й нинішню, адже вони зовсім різні. Раніше то була служба, яка володіла системою державних заходів із хімічної, радіаційної та біологічної безпеки нації. Тоді існував сильний і чіткий санітарно-епідеміологічний нагляд, про який дбала держава. І як би там важко не було, але ми могли оперативно реагувати на різні виклики і справлятися з ними. Нас, представників цієї потрібної служби, в Україні була ціла армія — понад 60 тисяч. А зараз у зв’язку зі злочинними діями попередніх реформаторів  державна санепідслужба ліквідована і зруйнована. Війська немає, натомість залишилися невеличкі підрозділи колишньої служби, і навіть не в кожному адміністративному регіоні нині, під час пандемії коронавірусу, є лікарі-епідеміологи, їхні помічники, а також лабораторії. Тому так важко тепер реагувати на зграї потужних коронавірусів, які наступають на Україну загалом і Полтавщину зокрема. До того ж ці віруси вже постукали у двері наших керманичів. Що ж робити?  Як бути? Відповідь проста: необхідно негайно відновити державну санепідслужбу як частину системи біобезпеки нації, на чому постійно наголошують на-

уковці, практики і просто пересічні громадяни. Грім уже грянув, і хотілося б, щоб події, пов’язані з пандемією коронавірусної інфекції, не стали такою ж трагічною сторінкою історії, як аварія на ЧАЕС.

У ці дні згадаймо всіх, хто зробив усе можливе, щоб захистити людей від лиха, ім’я якому — радіаційна катастрофа на ЧАЕС. Їх потрібно не лише пам’ятати, а й допомагати. На жаль, пандемія коронавірусу стала перепоною для проведення пам’ятних заходів, зустрічей тощо, які щорічно присвячуються ліквідації аварії на ЧАЕС. У полтаві їх проводили  біля пам'ятника «чорнобильцям», а потім з обласною асоціацією «чорнобильців» МВС, яку очолює полковник Віктор Міщенко, відвідували пам'ятник загиблим працівникам міліції та музей.

Низько схиляємо голови перед усіма, хто пішов тоді в ядерний вогонь, аби зупинити ланцюгову реакцію смерті. Безмежно їм вдячні. Дай Боже, щоб таке лихо ніколи не повторилося. Нині ж маємо спільними зусиллями  нейтралізувати отруту коронавірусу, при цьому шануючи медичних працівників і всіх тих, хто перебуває на передовій у боротьбі з цією пандемією.  

Валентин ШАПОВАЛ,

лікар-епідеміолог 

ДУ «Полтавський обласний лабораторний центр МОЗ України, головний державний санітарний лікар Полтавської області (1986—2010 рр.), заслужений лікар України, кандидат медичних 

наук, доцент

Газета "Вечірня Полтава"
Переглядів: 12 | Коментарів: 0


Додати новий коментар