Нинішня реакція українців — це сформована десятиріччями недовіра до будь-яких обіцянок влади

Побачивши багато обурення дикістю і дурістю людей, які перекривають дороги й мітингують проти розміщення у себе в містечках евакуйованих із Китаю, згадала про свій перший культурний шок у Сполучених Штатах. Ми жили в маленькому містечку Фредерік у штаті Меріленд. Одного разу я побачила, як моя американська подруга просто в магазині почала гризти немите зелене яблуко сорту Гренні Сміт, імпортоване з Африки. На моє: «Ти що, це ж з Африки, брудне» вона відповіла: «А-а-а, так все ж під контролем уряду, все чисто».

Узагалі найбільш стійкий і «кайфовий» спогад, який у мене лишився від 10 років перебування в Північній Америці, особливо у Канаді, — відчуття впевненості, захищеності і довіри. Ви уявляєте, що це таке — взагалі не хвилюватися за майбутнє? Не побоюся цього слова: бути впевненим у завтрашньому дні. Знати, що, якщо ти платиш податки, що б не сталося, система підхопить, захистить, вилікує, мінімально забезпечить фінансово, не дасть тобі пропасти. Тобто зробить усе, що було обіцяно і домовлено.

Нинішня реакція українців: невпевненість, страх — це сформована десятиріччями недовіра до будь-яких обіцянок влади. Це оцінка і давніших заяв: «Я захищу вас від світової економічної кризи» (Юлія Тимошенко, 2008 р.), і нових: 

«50 млрд. доларів інвестицій», «Економіка зросте на 40%», зокрема й останньої: «Коронавірус повністю під контролем влади». Цілком нормальна суспільна реакція, ніяка не дикість. Не розумію, за що засуджувати людей.

Іще про несвідомі обмовки. Коли твій Президент запевняє, що все під контролем, а в наступному реченні лякає жителів Конча-Заспи, що завезе їм евакуйованих в особняки, ніби ці евакуйовані — прокажені чи якась «ходяча катастрофа». Ми зчитуємо ці несвідомі посили Президента і хвилюємося. І це природно. А своїх громадян евакуювати потрібно, із цим ніхто не сперечається.

Мирослава БАРЧУК