Синдром Ігоря Смілянського

Як тільки не обгрунтовують своїх нескромних зарплатних «хотілок» українські міністри, їхні заступники, керівники держкомпаній та «вуаєристи» з наглядових рад! Від банального «не вистачає на утримання сім’ї» до високих темпів зростання ВВП (цікаво, де вони їх виявили і коли ті встигли суттєво вплинути? Та й до чого тут взагалі ВВП?). За їхньою логікою, вони та їхні сім’ї, попри все, повинні (заслужили) жити достойно, ні в чому себе не обмежуючи. І цю обов’язкову умову вони висувають зараз, коли всілися у свої крісла і взяли до рук важелі впливу. Хоча наперед знали, на яку зарплату влаштовувалися і що муситимуть робити. Вдумайтеся: грошей хочуть не за роботу (зарплатню треба заробити), а за службу на благо злиденного народу, який збирає держбюджет за принципом «з миру по нитці — голому сорочка». Щомісячні премії обсягом 100% і 200% від окладу стали для чиновників буденною справою — виписують навіть без пояснення, за що.

А керівники держпідприємств (часто збиткових) не інакше, як бачать себе топ-менеджерами крутого бізнесу, й отримувати хочуть відповідно. І отримують. Надходжень до держбюджету немає, а гроші їм — будь ласка. Цьогорічна зарплата директора ПАТ «Укрпошта» Ігоря Смілянського у розмірі понад 1,89 мільйона гривень на місяць стала для них втіленням бажаної «ринкової» зарплати в Україні. На жаль, це не так. Ми вам покажемо, що з ринковою зарплатою ці цифри мають мало спільного, а наслідки можуть бути сумними як для України, так і для Укрпошти зокрема…

Зарплатний рекордсмен

До речі, для преси ці наслідки вже настали. Журналістам відомо, що стараннями керівника Укрпошти похитнулися лави українських друкованих видань — падіння паперових накладів становило 30%. Цьому сприяв не тільки розвиток Інтернету, а й «безпідставне підвищення тарифів на доставку друкованих ЗМІ, невиконання договорів і несвоєчасний розрахунок із редакціями газет за передплатну кампанію, конфліктність і небажання вести діалог з медіа-галуззю». У квітні 2019 року Національна спілка журналістів України (НСЖУ) навіть внесла Ігоря Смілянського до списку «Ворогів реформування преси».

На черзі — доставка пенсій. Тут наміри Укрпошти підвищити тарифи звучать уже майже як погроза (причому адресована вона уряду, який і призначає зарплатню головному поштовому менеджерові). А ще — масовий розпродаж «невикористовуваних» активів Укрпошти, зокрема будівлі Головпоштамту на Хрещатику. Зрозуміло, що після розпродажу чистий дохід Укрпошти зросте (хоча прибуток традиційно залишиться під питанням), і, як наслідок, Кабмін, керуючись своєю Постановою № 859 від 9.05.1999 р., призначить ще вищу зарплату Ігорю Смілянському. Літні люди лишаться без преси, їм ніхто не принесе пенсії, але кого це хвилює?

Хіба нам треба, щоб зарплата рядового працівника  Укрпошти становила жебрацьких шість тисяч гривень, тоді як її шеф (котрий хизується американським паспортом) заробляє на управлінні державною власністю близько 79 тисяч доларів на місяць (майже мільйон доларів на рік)?! Суми зар-плат різняться у понад 300 разів! Якесь специфічне «заробітчанство» — жити у відриві від сім’ї, але при цьому заробляти у 2,4 раза більше, ніж чинний президент країни № 1 у світі — США (400 тисяч доларів на рік). Утім, Смілянський вважає, що його зарплата варта його самообмежень: «Чесно декларую, податки сплачую. Основні кошти — це на дітей. Бо я й дружина працюємо. Ви ж щодня бачите свою дитину, а я — ні. Це скільки коштує?». А скільки це коштує лікарям «швидкої»? Сумлінним учителям? Воїнам ООС?

«Коса» методика і ринкові зарплати

Попри всі зарплатні рекорди, досить дивно, що зар-платня головного поштового менеджера України прискорено зростає (2018 року — 572 тис. грн. на місяць, 

2019-го — 1,43 млн. грн., 2020-го — 1,89 млн. грн.), чистий прибуток підприємства теж щорічно й суттєво збільшується, а Укрпошта фіксує збитки. Наприклад, у 2017 році вона мала 203 млн. грн. збитків, у 

2018-му — збільшила чисті збитки у 2,6 раза — до 536 млн. грн. А прибуток за цей рік, зафіксований у фінплані Укрпошти, становив жалюгідних 

895 тисяч гривень, тобто менше, ніж місячна зарплатня керівника у 2019 році. Дива, та й годі!

Час Кабміну осучаснити методику розрахунку винагороди менеджерів держпідприємств. Адже згідно з  методикою максимально допустимий розмір посадового окладу керівника підприємства може у 200 разів (максимально) перевищувати мінімальний оклад працівника основної професії (і це тільки оклад, а до нього додаються місячна премія та доплати, що вкупі збільшують оклад приблизно втричі), якщо вартість активів підприємства перевищує 30 мільярдів гривень. Але ж за 20 років дії постанови № 859 гривня знецінилася увосьмеро, і таких підприємств стало, відповідно, набагато більше, ніж 1999 року, коли за долар давали аж чотири гривні. Логічно, що на максимальні зарплати тепер «заслуговують» навіть ті менеджери, які раніше про них і не мріяли.

А коли говорити про ринок і реальні зарплати на ньому, то в редакції є  результати порівняльного аналізу компенсаційних пакетів вищого керівництва великих компаній в Україні з оборотом понад півмільярда доларів. Аналіз виконано компанією «EY», дані подані станом на 30.11.2018 р. з урахуванням запланованого підвищення заробітних плат. Отже, статистичне середнє значення сукупної винагороди керівників вищого рівня становить 12,7 млн. грн. на рік. Таким чином, зарплата Ігоря Смілянського (22,7 млн. грн. на рік) — дуже переоцінена щодо ринку. Адже тільки 10% великих комерційних компаній на ринку України дозволяють собі платити керівництву суми, які можна порівняти із зарплатнею очільника Укрпошти. І головне — платять вони такі гроші за відповідні доходи в роботі компанії, а не за збитки.

І слави, і грошей

А ще позахмарні зарплати керівників держпідприємств заважають працювати чиновникам, у віданні яких перебувають ці держпідприємства. Адже їм теж хочеться дедалі більше, бо цінують себе вони аж ніяк не менше. Цього тижня інфікування бацилою «зарплатного синдрому» призвело до скандалу в Кабміні. Спливли грудневі зарплати й небачені раніше підвищення в міністерствах.

Почалося з, на перший погляд, не дуже дохідного Міністерства культури. Служба інформації НСЖУ повідомила, що міністр культури Володимир Бородянський та його заступники показали в деклараціях сукупний розмір грудневої заробітної плати у сумі, яка перевищує 2 млн. грн. Прикметно, що на тлі зарплати свого першого заступника (405 тис. грн.) і держсекретаря міністерства (498 тис. грн.) груднева зарплата міністра культури (113 тис. грн.) вражала не дуже. Цікаво також, що потребу у високих зарплатах міністерства Бородянський намагався парирувати: «Я вважаю, що державна служба має бути почесною роботою, куди ми зобов’язані залучати найкращих спеціалістів із ринку України. А для того, щоб справді залучати найкращих, маємо пропонувати їм кращі умови, ніж ті, які пропонують на ринку комерційних компаній». Мабуть, саме тому середньомісячний дохід його першого заступника на попередньому місці роботи становив скромних 164 тис. грн., а держсекретаря в тому ж міністерстві — 89,5 тис. грн.

Далі пішло-поїхало. Декларації чиновників за минулий рік засвітили їхні зарплати. Підвищення зарплат міністрам та їхнім заступникам відбулося в усіх міністерствах. Відтак зарплати зросли в середньому в 3,5—5 разів. Тепер треба чекати на підвищення зарплат народним депутатам. Причому скандал, який зчинили журналісти, очевидячки, нікого не зупинить. Навряд чи зупинить зростання зарплат і сітка окладів топ-чиновників із преміями у 200%, яку задля погашення скандалу поквапився розробити Кабмін.

Незрозуміло, на що розраховує в цій ситуації Прем’єр-міністр, з яким усе це мають погоджувати. Звідки головний господарник України братиме гроші на всі ці забаганки? Із дірявого держбюджету? Є побоювання, що в нинішньому хаосі держава навіть очікуваного бюджету не збере з обкраденого й озлобленого населення. І тоді ручний режим розподілу коштів, що мав місце наприкінці 2019 року, порівняно з бюджетуванням 2020-го, може здатися дитячою грою на галявинці.

Сергій СЛЕДЗЬ