Культура, що безпідставно ігнорується

Ітиметься про одну з первісних зернових культур, яку людина  використовувала в харчуванні протягом багатьох століть. У мене як автора цих рядків до неї особлива повага. Назва цієї культури асоціюється зі словами «жити», «життя». І, напевно, назва міста Житомир також пов’язана зі словом «жито». А в Рівненській області одне з найбільших сіл Рівненського району називається Великий Житин — і ця назва, безперечно, пов’язана зі словом «життя». До речі, у цьому селі в 1934 році народився Леонід Кравчук, перший президент Ук-раїни (1991—1994 роки).

Із житом пов’язані спогади  мого дитинства. У моєму великому селі Мошни, що на Черкащині, в післявоєнні роки жито висівали практично на кожному городі. Висівалося воно, по-перше, як основна на той час хлібна культура, по-друге, солома використовувалася для покрівлі селянських хат та надвірних будівель.

Я чомусь любив спостерігати за квітучим житом, особливо на великих площах за селом, коли вітерець гнав по полю хвилі, а над посівом стояв своєрідний туман від пилку — явище красиве й неповторне. Мабуть, тоді й виникло в мене бажання стати агрономом. А ще запам’яталося, як моя бабуся випікала житній хліб. То був цілий ритуал...

Після голоду 1933 року бабуся повністю втратила зір, тому при випіканні хліба я їй допомагав. Вона замішувала тісто в діжі й постійно контролювала, чи воно підійшло. Потім вправно формувала паляниці, а я, постеливши на дерев’яну лопату капустяний лист (а правилом кожної осені було нанизувати великі капустяні листи і підвішувати їх на горищі для висушування), який опускався в гарячу воду, щоб розправився, клав на нього паляниці й саджав у натоплену піч. Потім постійно поглядав, чи зарум’янилася кірка на паляниці. Не знаю, яким чином бабуся контролювала час випікання, бо, коли стелила на лаві під образами рушник, то це означало, що хліб готовий. Я виймав лопатою паляниці, клав на рушник, а бабуся теплою водою змочувала верх хлібин і накривала їх рушником. Хату наповнював аромат свіжоспеченого хліба, і яка радість була, коли бабуся відламувала нам із двоюрідною сестрою по шматочку хліба, присолювала трішки сіллю й за можливості змащувала олією. Яким же смачним був той кусень хліба!

Зі щемом у серці згадую голодний 1947 рік. Їсти було нічого, пухли ноги, а жито все ніяк не дозрівало. І от нарешті діждалися нового урожаю. Змололи трохи  зерна, спекли хліба, від запаху якого до непритомності паморочилася голова. Цього разу ми із сестрою одержали по зовсім маленькому шматочку, бо більше не можна було їсти... Той смак хліба запам’ятався мені на все життя... Якраз тоді зміцніло моє бажання вивчитися на агронома. Після закінчення школи вступив до Золотоніського сільськогосподарського технікуму на агрономічне відділення, після закінчення якого  працював агрономом в одному з колгоспів Градизького району, а після армії закінчив ще й Полтавський сільськогосподарський інститут. Ось так завдяки житу й неповторному житньому хлібу здійснилося сокровенне  бажання мого дитинства, і все моє подальше життя пов’язане із сільським господарством, аграрною наукою.

Навчаючись у технікумі, якось купив платівку з піснею «Рожь». На ту пору в нас був патефон, тож, приїжджаючи додому (добре, що було недалеко), я щоразу ставив ту платівку і вслухався в слова пісні:

«В поле за околицей,

Там, где ты идешь,

И шумит, и клонится

У дороги рожь...»

Ці слова зайвий раз вселяли розуміння у вірності обраного шляху. Нині маємо вдосталь хліба, і це добре, адже хліб — усьому голова. Заходиш до магазину й дивуєшся великому вибору, на жаль, недешевих хлібобулочних виробів. Та нечасто можна придбати житній хліб. Аж от нещодавно,  у дні Новорічних свят, побачив житній буханець заварного хліба «Житня мрія» виробника з Кременчука. Високоякісний смачний хліб... І вкотре з болем у душі згадав той неповторний смак житнього хліба  мого далекого голодного дитинства.

Тепер, маючи багаторічний багаж  знань, читаючи свого часу публічні лекції на тему: «Хліб — усьому голова!», лекції з агрохімії для студентів факультету агротехнологій і екології в Полтавській державній аграрній академії, хочу звернути увагу читачів, зокрема спеціалістів агрономічної служби на важливість вирощування жита, споживання житнього хліба для здоров’я людини, наголосити на тому, що в післявоєнні роки на нелегку працю в полі селяни брали саме житній хліб як надзвичайно поживний.

У чому ж переваги жита? По-перше, воно невибагливе до умов вирощування. По-друге, стійке  до несприятливих погодних умов: неперевершене щодо холодо- й  морозостійкості, більш витривале серед зернових культур  до посухи. По-третє, жито невибагливе до грунтів. Незважаючи на це, озиме жито завжди вважалося та, на жаль, і сьогодні вважається другорядною культурою. Як не прикро, багато  агрономів не надають цій культурі належної  уваги й у розміщенні, і в догляді. Та, мабуть, і політика держави не на користь житу — невеликий попит на зерно, низькі ціни на нього, нерозуміння його важливості у здоровому харчуванні людей. У результаті посівні площі озимого жита в Україні скорочуються: якщо в 1940 році вони становили 3,6 млн. га, то в 1980-му — 799 тис. га; 1998-му — 682,8; 2017-му — 169; 2018-му — 148. Аналогічна картина і в По-лтавській області: у 1985-му — 20 тис. га (урожайність — 20,8 ц/га); 1990-му — 16 тис. га  (урожайність — 33,7 ц/га); 2000-му — 26 тис. га (урожайність — 16,2 ц/га); 2010-му — 10 тис. га (урожайність — 20,1 ц/га); 2015-му — 5 тис. га (урожайність — 28,1 ц/га); 2018-му — 4 тис. га (урожайність — 30,8 ц/га); 2019-му —  3,4 тис. га (урожайність —  28,8 ц/га). Під урожай 2020 року посіяно 3,9 тис. га. Разом із тим варто відзначити, що експорт зерна жита по Україні за 2017—2018 роки, порівняно з 2016 роком, зріс утричі — до 36,8 тис. т.

З агрономічної точки зору, озиме жито є одним із найкращих попередників для всіх сільськогосподарських культур. Воно забезпечує непоганий урожай на легких малородючих (піщаних та супіщаних грунтах), де інші культури, зокрема озима пшениця дають мізерний урожай. Озиме жито витримує монокультуру. На Полтавській обласній державній сільськогосподарській дослідній станції імені М. І. Вавилова воно вже 135 років вирощується на одному й тому ж місці, особливо не знижуючи врожайності. Ферменти, які виділяються кореневою системою цієї культури, здатні перетворювати важкорозчинні форми фосфору й калію на  водорозчинні сполуки, які засвоюються наступними культурами, що особливо важливо для бідних грунтів. Важливою особливістю озимого жита є й антагонізм стосовно інших рослин, зокрема осоту рожевого, пирію повзучого, гірчака. Вагома роль жита в боротьбі  з деякими збудниками хвороб: фітофторою, чорною ніжкою та іншими. Особливо це важливо на присадибних ділянках у боротьбі з фіто-фторою картоплі. На площі, що планується під картоплю, з осені бажано посіяти жито й перед замерзанням грунту зробити зелену масу. Після використання жита на зелений корм, сінаж, сіно можна успішно вирощувати пожнивні культури.

За кормовою цінністю жито не поступається кращим однорічним і багаторічним злаковим. За вмістом сухої речовини, азоту, білка, каратиноїдів тощо зелена маса жита перевищує кормову цінність інших культур. Учені  Полтавської обласної державної сільськогосподарської дослідної станції імені М. І. Вавилова довели високу ефективність для великої рогатої худоби корму із суміші жита та вики озимої, де вдало поєднується співвідношення білка та вуглеводів.

Багато хто причиною невирощування жита вважає його порівняно  невисоку врожайність. Але ж цей показник залежить не від культури, а ставлення до неї — розміщення на малородючих землях, відсутність удобрення, спрощення самої технології вирощування. Насправді потенціал цієї культури високий. Селекціонери нині створили сорти, які за  урожайностю не поступаються іншим зерновим культурам. У чому ж полягає харчова цінність озимого жита? По-перше, у його зерні міститься до 14,6% білка, близько  70% крохмалю, 1,6—2,6% олії, підвищений (близько  1,5%) вміст цукрів. По-друге, в білку жита міститься більше, ніж у пшениці таких незамінних амінокислот, як лізин (на 39%), валін (на 11%), аргінін (на 44%), тріонін (на 17%). Оскільки лізину як однієї з незамінних амінокислот у зерні жита більше, то біологічна цінність його білка вища, ніж пшениці. По-третє, порівняно з поживністю білків материнського молока, поживність білків зерна жита становить 83%, а пшениці — лише 41%. По-четверте, житній хліб має високі смакові якості й за багатьма показниками не поступається пшеничному.

Наукою доведено, що споживання житнього хліба сприяє виведенню з організму солей важких металів, запобігає хворобам серця, розвитку карієсу зубів. Він є незамінним дієтичним продуктом у боротьбі з надлишковою вагою та при цукровому діабеті. Відвар  із житніх висівок застосовують при захворюваннях дихальних шляхів. Сказане вище, мабуть, у кожного викличе запитання: а чи правильно ми чинимо із цією споконвіків важливою хлібною культурою, чи зацікавлені ми в її цілющих для здоров’я властивостях? Найперше це має хвилювати  тих, хто ігнорує вирощування цієї важливої зернової культури.

Микола ОПАРА,

кандидат сільськогосподарських наук, доцент, професор кафедри землеробства і агрохімії імені В. І. Сазанова Полтавської державної аграрної академії, заслужений працівник сільського господарства України, заступник голови з наукової  роботи громадської спілки «Полтавське товариство сільського господарства»