«Хочуть розпродати Україну остаточно»

Полтавська громадська  активістка й художниця Юлія Петушинська, учасниця двох Майданів, котра боролася проти реалізації проекту «Територія Майдану»  за 80(!) мільйонів гривень, вважаючи це схемою освоєння бюджетних коштів старою владою, і, витрачаючи власні кошти, час та нерви, оскаржувала в суді рішення обласної ради щодо внесення цього проекту до програми соціально-економічного розвитку нашої області, нині виступає проти запропонованого новою владою відкриття ринку землі.

«Що мене найбільше вразило минулого року, так це те, як полтавці голосували на парламентських виборах. Я й сама балотувалася в народні депутати, бо сподівалася, що земляки віддадуть свої голоси за тих, хто має активну громадянську позицію та захищає інтереси  простих людей. Насправді ж вони проголосували за абсолютно невідомих кандидатів у депутати. І результат не забарився: тепер ці новоспечені нардепи бездумно голосують за продаж української землі сільськогосподарського призначення. По суті, іще нічого суттєвого не зробивши, нова владна команда  хоче розпродати Україну остаточно», — обурюється Юлія.

За її словами, так звані «слуги народу» не можуть вирішувати долю української землі. Адже це — загальнонаціональне  багатство, спільна власність українців. Відтак вона має працювати на благо всього народу. 

«Люди, які скупили великі наділи завдяки різним схемам, сплять і мріють про відкриття ринку землі, бо їм треба все це легалізувати. Без сумніву, і в інтересах транснаціональних компаній заволодіти українською землею. Та я переконана: у жодному разі не може йтися про продаж нашої землі, — наголошує активістка, — натомість має бути оренда з обов’язковою умовою жорсткого контролю, бо наші чорноземи, що славляться в усьому світі, можна дуже швидко знищити, і це вже робиться».

Маючи загострене почуття справедливості, Юлія Петушинська, за її зізнанням, просто не могла не поїхати на земельний Майдан до Києва. І хоч поїздку організували фермери, художниця й собі приєдналася до них, бо переконана: право українців на землю мають відстоювати не лише аграрії.

«В акції протесту біля стін Верховної ради України взяло участь багато представників простого народу, до неї долучилися й члени Національного корпусу — і, як виявилося згодом, нас потрібно було комусь захищати, — пригадує полтавка. — Коли ми почали ставити намети в Маріїнському парку, в якийсь час розпочалася атака правоохоронців і палатки були знесені. Представники Національного корпусу не могли змиритися з цим — так протистояння вилилося в сутички. Одного з полтавcьких активістів — Івана Корнієнка — при цьому побили. 65-річний пенсіонер, котрий разом із нами приїхав на акцію протесту до столиці, просто спостерігав за тим, що відбувалося. Його повалили на землю, внаслідок чого він ударився головою об асфальт, а до того ж ще й отримав від наших доблесних поліцейських кийком по голові. Я стояла неподалік, тож тільки дивом не потрапила «під роздачу». До речі, радила чоловікові звернутися до послуг «швидкої допомоги» і зняти побої. Але він дуже скептично налаштований щодо наших право-

охоронних органів, а тому сказав, що просто не хоче даремно витрачати час, адже все одно нічого не доб’ється. Як ви знаєте, протестувальники перекрили тоді Хрещатик і збиралися заблокувати рух транспорту на деяких інших вулицях. Але, оскільки з Об’єднаним штабом захисту української землі був підписаний меморандум про те, що до Нового року скандального законопроекту про відкриття ринку землі не розглядатимуть у другому читанні, ми поки що роз’їхалися, домовившись, що згаданий штаб повідомлятиме про наступні акції». 

Юлія додає: люди поки це не надто розуміють, але в майбутньому, на жаль, існує велика небезпека продовольчої кризи. І якщо на наших землях вирощуватимуть багаті врожаї, але не для українців, ми дуже пошкодуємо про те, що так бездумно розпорядилися основним національним багатством, дарованим нам Творцем.

«Ми готові захищати українську землю від охочих скупити її за безцінь, а потім спекулювати нею. Я дуже активна учасниця всіх демократичних процесів із відстоювання інтересів суспільства — коли десь щось відбувається, не можу спокійно сидіти вдома на дивані. Хоч це дуже шкодить моїй творчості. І якщо колись в Україні все врешті-решт налагодиться, я просто писатиму картини», — мріє художниця.

Ганна ЯРОШЕНКО