«Він постарів і змінився набагато більше, ніж можна було очікувати»

Володимир Зеленський не боїться питань про імпічмент Президента США Дональда Трампа, але описує лише власні мотиви. Він не довіряє нікому і, ймовірно, підхопив хворобу політиків — цинізм. Про це йдеться у великій статті журналу «Тime» про Володимира Зеленського «Людина посередині», яка з’явиться в його друкованій версії 16 грудня. У цьому випуску фото Президента України буде на обкладинці. «НВ» наводить повний переклад матеріалу про Зеленського, який вже опублікований на сайті видання.

Володимир Зеленський і Дональд Трамп: очікування та реальність

Рік — це довгий термін у політиці. Досить довгий у випадку Володимира Зеленського — коміка, обраного Президентом України, щоб перейти від знімального майданчика його комедійного фільму в Києві до найбільшої політичної драми у світі, в якій американський президент може виявитися підданим імпічменту.

Демократи вважають Володимира Зеленського жертвою зловживання владою президентом Дональдом Трампом, тоді як республіканці розглядають його як свідка, який є ключовим для доведення невинуватості Трампа. Жодна з цих ролей не близька до тієї, в якій Зеленський бачив себе, коли оголосив про свою кандидатуру на пост Президента у переддень Нового року, хоча знав, що, якщо виграє, його робота буде важкою і часто неприємною.

На той момент Україна воювала з Росією вже п’ять років, і його пріоритетом як Президента було запобігти зростанню кількості жертв цієї війни, яка, згідно з оцінками, перевищує 13 тисяч. Це завдання означає зіткнення з Володимиром Путіним — російським президентом, який вперше ввів свої війська в Україну у 2014 році. Але Зеленський також рано почав думати про Трампа і труднощі роботи з ним.

«Який він? Нормальний хлопець?» — запитав він мене, коли ми вперше зустрілися у березні за лаштунками його комедійного шоу, яке використовував для просування своєї кандидатури на найвищий пост в Україні. Затиснутий між дзеркалом і вішалкою для костюмів у своїй гардеробній 41-річний чоловік здавався впевненим, навіть зухвалим, плануючи підкорити Трампа практично одними дотепами і посмішкою. «Ми розберемося, — сказав він мені. — Я впевнений, ми порозуміємося».

Усе склалося інакше. У той момент, коли Україна найбільше потребує американської підтримки, Трамп постарався зобразити цю націю як корумповану, ненадійну і таку, що виступає проти його адміністрації. Росія пораділа цим характеристикам. А ключові союзники України в Європі наділи маску холодного нейтралітету, висловлюючи підтримку Зеленському та одночасно також домагаючись домовленостей з Путіним.

Зеленський навіть не може розраховувати на відверту підтримку дипломатів і чиновників США, які так палко свідчили про стратегічне й моральне значення його країни перед Комітетом з розвідки Палати представників. Деякі з них припинили це робити на тлі саги про імпічмент, інші скоро підуть у відставку, а один із них сказав «Tіme», що він «заліг на дно», принаймні доти, доки проблема України не стане трохи менш токсичною у Вашингтоні.

Політична хвороба

Зеленський погодився з цим. Коли ми зустрілися знову в листопаді, він постарів і змінився набагато більше, ніж можна було очікувати за вісім місяців. Він був не просто більше втомленим або більше реалістом, але, здавалося, підхопив штам політичної хвороби, яку він колись ненавидів і хотів вилікувати, — цинізм. «Я живу тут, як у фортеці, з якої просто хочу втекти», — сказав він, коли ми сиділи у президентських покоях, оглядаючи позолоту і масивні меблі.

Сергій Шефір — один із його найближчих помічників, який також робив свою кар’єру в комедійній сфері до того, як його друг став Президентом, — ледь пам’ятав час у березні, коли ми зустрілися на їхньому шоу. «Це було інше життя», — сказав він мені.

Скандал у США й позиція України

Як і багато людей в Україні, Володимир Зеленський стежив за ходом розслідування щодо імпічменту у Конгресі США. Не докладно, але достатньо для того, аби знати, у чому демократична більшість звинуватила Дональда Трампа. Майже всі свідки, які свідчили перед слідством, підтверджували, що Трамп заблокував близько 400 мільйонів доларів допомоги Україні цього літа, щоб чинити тиск на уряд Зеленського.

За словами цих свідків, мета Трампа полягала в тому, щоб отримати допомогу України в його кампанії з переобрання. Для цього Україна повинна була почати фальшиві розслідування проти політичних конкурентів Трампа, зокрема його головного опонента в перегонах 2020 року — колишнього віце-президента Джо Байдена, чий син Хантер працював у наглядовій раді української енергетичної компанії. Кілька ключових свідків назвали це «quid pro quo» або «послугою за послугу». Демократи стверджують, що це було рівносильним хабарництву. Трамп і його союзники відкинули слухання як полювання на відьом з метою знищити його президентство. Зеленський та його помічники не коментували слухання, не бажаючи ще більше загрузнути у політичних скандалах їхнього найважливішого союзника. 

Тому 30 листопада в інтерв’ю за круглим столом «Time» і трьом іншим виданням він торкнувся не питання, яке лежить в основі імпічменту, — чого хотів Трамп,  а лише власних мотивів. «Послухайте, я ніколи не розмовляв з Президентом з позиції «quid pro quo». Це не моє. Я не хочу, щоб ми мали вигляд жебраків. Але ви повинні зрозуміти: ми на війні. Якщо ви є нашим стратегічним партнером, то не можете нічого блокувати для нас. Я думаю, що це справедливо. Ідеться не про «quid pro quo», — зауважив він.

Від самого початку своєї каденції Володимир Зеленський доручив переговори з американцями Андрію Єрмаку, який до цього кілька років працював юристом у президентській комедійній трупі. Високий і вражаючий, з гучним голосом і звичкою стукати по столу, щоб на чомусь наголосити, Єрмак мав керувати потоком запитів про розслідування проти політичних конкурентів Трампа. Спочатку вони надійшли навесні від особистого адвоката Дональда Трампа Руді Джуліані, а потім від різних посадових осіб та дипломатів США, залучених у кампанію тиску.

Для Єрмака це означало місяці обговорень того, чи потрібно починати ці розслідування і як оголосити про них публічно. За його словами, він весь час дотримувався одного принципу: Зеленський та його команда ні в якому разі не втручатимуться у внутрішню політику Сполучених Штатів Америки. Вони дотримувалися цієї лінії досить довго, щоб інформатор підняв тривогу з приводу поведінки Трампа і Джуліані щодо України.

На початок вересня, коли новина про цю скаргу дісталася до Конгресу, затримання пакета допомоги Україні було нарешті скасоване. Полегшення Єрмака тривало недовго. Із початком розслідування про імпічмент у вересні його країну знову втягнули в центр партійного скандалу у США, але цього разу його транслювали по телебаченню. «Чесно кажучи, ми втомилися від цих дискусій. Весь час, поки ви говорили про це, наші люди вмирали на Сході України на війні», — сказав він мені у своєму кабінеті 4 грудня, у день, коли Судовий комітет Палати представників розглянув питання про новий раунд свідчень і дебатів.

Що виграла Росія

Війна на Сході України почалася як реакція Росії на українську революцію, яка вивела країну на шлях тіснішого зближення з Європою у 2014 році і змусила лідерів старого режиму шукати притулку в своїх покровителів у Москві. У лютому того року Кремль завдав удару у відповідь, відправивши війська для окупації українського Кримського півострова. До весни російські війська спровокували ще більший конфлікт у регіоні, відомому як Донбас, який є частиною промислового центру України. Відтоді мільйони людей змушені були тікати через війну. Озброєні Москвою сепаратисти захопили контроль над двома великими містами на Донбасі. Але, хоча Путін почав цього року роздавати російські паспорти місцевим жителям, він не виявив зацікавленості у приєднанні цих територій до Росії, явно задовольняючись розпалюванням конфлікту, постійним перешкоджанням успіху сусідньої країни, її економіки, а також її шансам на інтеграцію із Заходом.

Це головна драма, на якій намагався зосередитися Зеленський, тим паче, що Україна наближається до ще одного шансу на мир. 9 грудня у Єлисейському палаці в Парижі він вперше сів за стіл переговорів із Путіним. Зустріч зіштовхнула колишню зірку ТВ, яка при владі лише півроку, з ветераном КДБ, котрий при владі вже два десятиріччя, брав участь у жорстоких війнах і виграв їх. За межами поля бою ситуація теж складається в інтересах Росії. 

Розслідування про імпічмент привело американську політику щодо Європи в сум’яття. Жменька американських дипломатів, які мають найбільший вплив у регіоні, відсторонилася від того, що відбувається на знак протесту проти поведінки Трампа з Україною, через те, що вони свідчили проти Трампа в Конгресі, або з обох причин.

Тим часом Трамп і його захисники почали повторювати оманливі заяви Путіна про те, що у президентські вибори в США 2016 року втрутилися українські політики, а не російські шпигуни. Це повністю суперечить даним розвідки США, яка задовго до цього дійшла висновку, що Путін наказав своїм агентам вкрасти і поширити секрети кампанії Хілларі Клінтон. Але Трамп продовжує наполегливо звинувачувати Україну. Путін був у захваті. «Слава Богу, ніхто більше не звинувачує нас у втручанні у вибори в США. Тепер вони звинувачують Україну», — зауважив він на бізнес-конференції за два тижні до мирних переговорів у Парижі.

Проблема Північного потоку-2

У Зеленського не залишилося іншого вибору, окрім як повірити в дипломатів з Німеччини та Франції, які виступатимуть як посередники на переговорах у Парижі. Намагаючись достукатися до цих країн, він запросив два з їхніх найкращих видань на інтерв’ю за круглим столом 30 листопада, а також репортера з Польщі — найпалкішого союзника України в Європейському Союзі. Один із них поставив, здавалося б, просте запитання: чи довіряєте ви Путіну? Для Зеленського це був прекрасний шанс виступити проти мучителя своєї країни і набрати кілька легких очок вдома. Але він сприйняв це по-іншому. «Я нікому не довіряю. Політика — неточна наука. Ось чому у школі я любив математику. У математиці все для мене було ясно. Ви можете розв’язати рівняння зі змінною, з однією змінною. Але тут у нас всі змінні», — зазначив він.

Навіть серед союзників Зеленський припустив: «Нікому не можна довіряти. У кожного є свої інтереси». Було важко звинуватити Зеленського в тому, що він почувався самотнім. За два дні до цього він говорив з канцлером Німеччини Ангелою Меркель по телефону. Вона довго утримувала позицію щодо України, вимагаючи дисципліни серед країн Європи, хоча деякі з них закликали до скасування санкцій, введених проти Росії за її агресію проти України. Але німецька стіна навколо Зеленського стає тоншою, коли з’являються інтереси німецького бізнесу.

Навіть поки Меркель готувалася до переговорів у Парижі і закликала Путіна до участі, вона поспішала завершити енергетичний проект із Росією, який потенційно може завдати шкоди економіці України наступного року. Відомий як Північний потік-2 новий трубопровід омине Україну і пролягатиме під Балтійським морем, доставляючи російське паливо в Німеччину. Передбачувані втрати уряду Зеленського становитимуть близько 3 мільярдів доларів на рік у вигляді доходів від транспортування газу в Європу, що перевищує суму 400 мільйонів доларів допомоги, яку Трамп затримав цього літа і на початку осені. «Якщо він буде побудований, то Україна дуже постраждає. Єдиний спосіб зупинити це — санкції США», — заявив «Time» голова державної газової компанії України Андрій Коболєв. 

Але це малоймовірно, принаймні до того, як трубопровід почне функціонувати на початку 2020 року. Багато офіційних осіб США, які вели боротьбу проти цього проекту, зокрема головний із них — радник Трампа з національної безпеки Джон Болтон, який недавно пішов у відставку, покинули адміністрацію, і розслідування щодо імпічменту витіснило з порядку денного США це питання щодо України. «З відходом цих чиновників, — зазначає Коболєв, — ми бачимо значно менше людей у США, які готові обговорювати з нами це питання. І це мене зараз дуже турбує». Це турбує і Зеленського. Але він мало що може з цим вдіяти, якщо США його не захистять.