Чому Кремль повернув українські кораблі?

Міністерство закордонних справ Російської Федерації заявило про повернення Україні трьох військових кораблів, які були захоплені під час нападу російських прикордонників на українських моряків у Керченській протоці. Офіційно це пояснюється тим, що Росія завершила необхідні слідчі дії щодо кораблів і їхнє знаходження на її території не потрібне.

Раніше Москва вимагала від Києва як офіційну умову повернення кораблів згоду щодо їхнього доступу для російських слідчих як до «речового доказу» українського «злочину». Однак, як бачимо, повернула без виконання цієї умови — кораблі просто більше не потрібні. Як і моряки. А чому?

Без варіантів для Кремля

Зовсім не тому, що Москва таким чином хоче «нагородити» українського Президента Володимира Зеленського за хорошу поведінку і прагнення не вступати в конфронтацію з Росією. І не тому, що в Кремлі хочуть створити конструктивну атмосферу напередодні проведення Нормандського саміту, дату якого підтвердили вже і в російській столиці. А тому, що у Гаазі мали відбутися перші слухання арбітражного трибуналу у справі про порушення імунітету українських кораблів та членів їхніх екіпажів і про порушення Конвенції ООН з морського права.

Саме для забезпечення роботи цього арбітражу Міжнародний трибунал з морського права 25 травня зажадав від Росії повернути кораблі і моряків. Ніякої реальної можливості проігнорувати цю вимогу у Кремля не було, оскільки це загрожувало б погіршенням позицій Росії на арбітражі і можливістю дуже серйозних санкцій, так як неповагу до трибуналу та його рішення було б зафіксовано ще до початку слухань.

У Росії тягнули з поверненням кораблів, скільки могли. Але принципово важливим було оформити процедуру цього повернення до початку слухань, щоб ні українська сторона, ні сам арбітраж не могли пред’явити Росії нових претензій. Те ж саме стосується і звільнення членів екіпажів — тільки цього разу воно було завуальовано під «обмін».

Росія не може ігнорувати міжнародне право?

Так, Володимир Путін повернув би українських моряків без усякого обміну — імовірно, саме зараз, а не тоді, коли це звільнення відбулося. Але російський президент вирішив використати політичний цейтнот, в якому опинився його український колега, для того, щоб видати виконання рішень трибуналу за двосторонню домовленість між Росією і Україною.

До того ж на момент звільнення моряків перед Путіним стояла й інша, більш важлива мета: домогтися від України видачі Володимира Цемаха — одного з найважливіших свідків у справі про знищення малайзійського пасажирського «Боїнга» у 2014 році — і захистити себе та своїх співробітників від небезпечних показів на суді.

Те, що українській стороні, незважаючи на прагнення Президента Зеленського якомога швидше продемонструвати виборцям своє вміння домовлятися з Кремлем, вдалося домогтися звільнення не тільки екіпажів військово-морських суден, а й інших українських політичних в’язнів, зокрема і легендарного Олега Сенцова — вже велике досягнення. Однак це досягнення не скасовує очевидного факту: там, де Росія не може ігнорувати міжнародне право, вона змушена дотримуватися його норм, і передача українських кораблів стала наочним підтвердженням.

Віталій Портников