Землю треба не продавати, а рятувати

«У мене вкрали дитинство!» — зазначила 24 вересня на відкритті 74-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН шведська школярка — 16-річна Грета Тунгберг. Навіть якщо Володимир Зеленський і не був тоді в залі, звісно ж, знає про Гретин біль. Власне, біль усієї планети, нинішнього і майбутніх поколінь. Землю уражає грандіозна глобальна кліматична катастрофа, яку породило саме ж людство через інтенсивний розвиток економіки й суцільне ігнорування екологічних законів.

Чи розумів тоді Зеленський, що Гретин біль зачіпає й Україну? У найближчі 30—40 років вона стане однією з жертв глобальної кліматичної катастрофи, яку офіційно оголосив генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гутерреш. Капітал не сприйняв застереження й розробки екологічних методів добування енергії геніального серба Ніколи Тесли, продовжує нафтогазову експансію Землі та її атмосфери. ХХІ століття стає початком трощі, результатів якої передбачити не може ніхто. Жадоба наживи дуже вузького кола людей перемогла тверезий розум людства.

Що мусив знати та чого не знає гуманітарій і неофіт у політиці Володимир Зеленський? Це те, що ще за його життя Україні загрожує опустелювання. Далекі Каракуми, над якими я пролітав 1989 року з Алма-Ати до тодішнього міста Шевченко, а нині Актау, стануть українською реальністю. Останні 30 років живу у тривозі, що в нас з’явиться свій Мангишлак, де знемагав Кобзар. Нашим дітям і внукам просто не буде чим дихати, не кажучи вже про інші проблеми переселення із раю до пекла. Про цю сумну перспективу я дізнався, розповідаючи про переліт над Каракумами Федору Моргуну, який гучно пішов у відставку після півтора року роботи на посту першого міністра екології Радянського Союзу.

На засіданні Ради Міністрів СРСР він категорично виступив проти будівництва чотирьох заводів білково-вітамінних концентратів із нафтових парафінів, що через молоко вгодованих ними корів загрожувало онкологізацією всього населення Союзу. То була безумна 

надідея Горбачова й Рижкова, а міністр Моргун став персоною нон грата. Щоправда, через півроку Рижков запропонував Федору Трохимовичу повернутися на посаду. Мовляв, твоя правда, нас обманули академіки, усі чотири заводи закривають. Моргун на це відповів: «Вас із Горбачовим невдовзі самих із кабінетів «викишкають», а я спокійно писатиму книжки. У мене тепер є час для цього» . 

Крах неконкурентної економічної системи Моргун із болем констатував ще 1978 року, коли відмовився переходити на запропоновану йому Брежнєвим посаду секретаря ЦК КПРС із питань села і залишився в Полтаві очільником області. Тоді в моєму кабінеті у «Сільських вістях» він сказав: «Сидоровичу, ми з тобою до української Сахари не доживемо, але наші діти і внуки можуть опинитися в її гарячій пащі».

У перші місяці на посаді міністра екології Моргун побачив висновки вчених про загрозу опустелювання України в ході світової кліматичної катастрофии. Він скликав із цього приводу широкі хурали. Висновок учених був одностайний: запобігти катастрофі неможливо, але попередити її наслідки бодай на 60% можна. В Україні потрібно додатково посадити не менше 10—12 млн. га лісів. По-перше, це кисень для мільйонів людей. По-друге, вдасться врятувати ті ж мільйони гектарів від опустелювання і зневоднення.

— Федоре Трохимовичу, а як же бути з виробництвом зерна, тваринництвом, якщо вивести з обігу, по суті, чверть сільгосп-угідь? — запитав я.

— Відтявши голову, за карими очима не плачуть, — відповів Моргун. — Сорти й агротехніка не дадуть знизити обсяги виробництва зерна й технічних культур. І про породи корів і свиней треба потурбуватися, щоб молока та м’яса не поменшало. Це під силу людському інтелекту. А ось щодо лісів, боюся, у нас не всі зрозуміють масштаб проблеми.

Він не помилився. Федір Трохимович не раз у президентських кабінетах розповідав про загрозу опустелювання й потребу заліснення. Хоч хтось із президентів забив тривогу? Підняв усіх на порятунок від катастрофи, що насувається? А загроза велика й страшна. Ліси треба садити в найближчі п’ять—сім років, щоб вони виросли й укріпили землю. Для цього потрібна державна програма й величезні кошти. Чи є це в планах держави? Ситуація з тих, що як не зробиш тепер, то не зробиш і в четвер, а ми чим зайняті? Ринком землі. Землі, якої в недалекій перспективі просто не стане.

І Президента, і Прем’єр-міністра переконали, що продаж землі — панацея для України. Голінний до ринку міністр економіки, торгівлі й сільського господарства Тимофій Милованов, котрий навчався і навчав в Америці, взагалі переконаний, що з нашими чорноземами ми, образно кажучи, золото миєм, а голодні виєм саме через брак продажу сільгоспугідь. І ні слова про те, що в США села взагалі не було й нема, а Україна стоїть на селі як колисці нації. Земля — це не тільки питання грошей, а й духовності, майбутнього українства.

Ринок у моделі «купи-продай» неминуче знищить село. Як кажуть, пусти козла в город — огірків не буде. На нас тиснуть, вимагають цього ринку? Дужий завжди звинувачує слабкого, а нашим очільникам від того чого поверх дерев ходити? Але Милованов, у руках якого опинився й зовсім малозрозумілий йому агропромисловий комплекс, інших проблем, окрім продажу землі, не бачить. Ти йому про Тараса, а він тобі — півтораста, ти йому про діло, а він тобі про козу білу — міністр затявся. І що йому заліснення, що йому пустеля, яка заполонить чи не половину України до середини ХХІ століття? Нині ринок землі самій землі як сироті трясця, а чим дихатимуть наші нащадки, нікого з нинішніх керманичів не хвилює. «Не туди б’єш, Іване», — сказав колись Олександр Довженко. Явно не туди б’ють Володимир, Олексій і Ти-мофій. Хочеться думати, що від незнання й нерозуміння, а не тому, що такі вдалися.

Федір Моргун ділився зі мною задумом написати велику статтю про проблему опустелювання й заліснення України для редагованої мною тоді «Селянської правди». Але не встиг — потрапив в автокатастрофу. Смерть зупинила кипіння його душі.

Тепер, коли кліматична катастрофа стає для всіх очевидною, а ще коли 60% орної землі потребують зрошення, пишу про це з на-дією, що державне кермо в руках людей, які здатні виконати заповіт нашого земляка. Хоча мої звернення до конкретних можновладців і опозиціонерів поки що не дали результату. Відгукнувся й порушив питання заліснення тільки Олексій Кучеренко на двох телеканалах. Але присутні там нардепи від «Слуги Народу» зреагували на це, як сонні, наче й не чули. Їм не болить? Чуєте тепер — озвіться хоч у четвер. Україна жде не слів, а дій. Жде не завтра, а сьогодні.

Іван БОКИЙ

Ілюстрація Володимира КАЗАНЕВСЬКОГО