Як Росія «хакнула» Україну

Нещодавно вийшло надзвичайно цікаве дослідження на основі вже дещо призабутого кейсу архівів зламаної пошти Владислава Суркова. Дослідити матеріали такого зламу часто важче, ніж «хакнути». Це сотні й тисячі документів у різних форматах. Їх усі потрібно прочитати, систематизувати, проаналізувати. Це забирає багато часу. До рук дослідників потрапили матеріали 2014—2015 років. Тоді росіяни після провалу проекту «Новоросія» тільки намацували тактику подальшої війни проти України. У листуванні Суркова можна прочитати, як почали ширитися такі популярні серед українців в останні роки «меми», як «холодомор», «війна олігархів» (це про війну з Росією), відсутність судової реформи.

Листування частково розкриває механізми поширення цих «меседжів» в українському суспільстві. Видно два методи: 1) завдяки агентам впливу, які або самі звітували Суркову, або яких обговорюють у листах; 2) через організацію проплачених акцій із подальшим медіа-висвітленням. Також велику увагу приділяють намірам змінити Конституцію України і «впихнути» автономний, тобто підконтрольний Росії Донбас до складу України. Якщо коротко підсумувати, то мета такої прихованої війни — переконати українців у тому, що все погано, позбавити надії на майбутнє й прищепити зневагу до політичного керівництва, яке очолювало боротьбу з Росією.

Авторами дослідження зламаної пошти є головний редактор «Euromaidan Press» Аля Шандра та британський політик, член парламенту Великої Британії Роберт Сілі. Мабуть, на сьогодні це одне з найбільш грунтовних досліджень механіки впливу Росії на внутрішні процеси в іншій країні. Видання Тексти.org.ua опублікувало уривки з кількох розділів цього дослідження. У ньому аналізуються три витоки: два — з пошти Владислава Суркова, один — із пошти його заступника Інала Ардзінби.

Уривки з дослідження

«Гібридна війна Росії проти України стала можливою значною мірою через внутрішні слабкі сторони Української держави, її поголовну корупцію та владу олігархів і злочинних мереж. У листі Брюсова (Георгій Брюсов — перший віце-президент федерації спортивної боротьби Росії, помічник народного депутата-«єдинороса». — Ред.) до Суркова від 10 липня 2014 року містяться пропозиції Павла Бройде (політтехнолог, очолював «тіньовий технологічний центр» «Партії регіонів». — Ред.) використати «тіньові» силові структури України для просування інтересів Росії за кордоном. Бройде добре знав ситуацію, будучи «інсайдером» цих структур. Він писав, що державні органи, відповідальні за контроль або моніторинг політичних процесів, страждали протягом усіх років незалежності України, зокрема спецслужби, частини місцевого врядування, поліція та місцеві політичні партії. Усі ці структури, за словами Бройде, де-факто перебували під контролем бізнес-груп і кланів. Після приходу до влади Віктора Януковича функції вже й так напівзруйнованих державних органів були передані так званій «тіньовій» вертикалі влади. Це були мережі дружків Януковича, які здійснювали «нагляд» за держорганами, а їхні інтереси були представлені місцевими діячами зі злочинного світу та підприємцями з тіньового сектору економіки. Крім вирішення кримінально-фінансових питань, завданням цих «делегатів» було утримання політичної влади над регіонами завдяки допомозі PR-фахівців, які працювали над дискредитацією та заподіянням шкоди політичним опонентам, неприхильним бізнесменам і групам».

Протести проти українського уряду: заохочення хаосу

«Як і зараз в інших країнах, в Україні Кремль прагнув посилити наявні проблеми та суперечності. Після початку війни в Україні відбувся різкий економічний спад. До того ж розірвані економічні зв’язки з Росією та такі непопулярні заходи, як підвищення тарифів і трудова реформа, до яких вдався новий проєвропейський уряд для виконання кредитних умов МВФ, створили середовище для підбурювання незадоволення діяльністю Кабміну. Кремль прагнув знайти осіб у профспілках і на заводах, які бажали б проводити публічні протести. Медіа-звіти та зарплатні відомості в електронній пошті Ардзінби свідчать про те, що Кремль заохочував такі протести по всій Україні.

Конкретними прикладами підбурених Кремлем протестів є страйк робітників Одеського портового заводу, які вимагали відновити економічні відносини з Донбасом, а також страйк 500 робітників на заводі «Південмаш» у Дніпрі. Ардзінба отримав моніторинг прес-повідомлень про ці події: перша отримала 135 згадок, друга — 17. Це вказує на участь Кремля в організації обох подій. Доказами, що Кремль фінансував деякі з цих дій, є платіжні повідомлення, які містять такі пункти, як «акція «Одеса за мир» — 10 000; акція протесту, профспілка — 5 000 (100 людей) або 15 000 (300 людей)».

Багато організованих Кремлем протестів відбулися там, де була сильна мережа його агентів, — в Одеській і Харківській областях. Із допомогою команди Ардзінби в медіа з’явилися публікації про мітинг проти олігархів у Білгород-Дністровському порту під Одесою 14 березня 2015 року, як з’ясувалося з листування Ардзінби, Мамедової та Давидченка (Антон Давидченко — одеський проросійський активіст, згодом втік у Росію. — Ред.), а також із моніторингу преси. Під час протесту місцевий представник профспілки закликав до присвоєння Одесі особливого статусу «порто-франко» — цю ідею просувала Росія для послаблення контролю України над містом.

План невеликих мітингів в Одесі, який Давидченко надіслав Ардзінбі 24 лютого 2015 року, включав такі пункти: «Протест проти Трудового кодексу та низьких заробітних плат (100 осіб); проти погіршення стандартів життя та підвищення цін на їжу (300 осіб); проти зростання цін на пальне (50—70 осіб), 20 машин; 3 мітинги з перекриттям доріг: Одеса — 200 осіб, Котовськ — 150, Бессарабія — 100». Це супроводжувалося звітами та фотографіями з мітингів, які відбувалися. З допомогою маріонеткової групи, яка позиціонувала себе як профспілка під назвою «Захист праці», Кремль провів марш проти підвищення цін на транспорт 17 березня 2015 року.

Ідею проведення виступів проти зростання тарифів із використанням піар-ходу з блокування руху було перенесено до іншого східного міста України — Запоріжжя. Давидченко координував мітинги, що відбулися там 5-го та 26 квітня, а також мітинг автомобілістів із перекриттям руху проти цін на газ у Харкові. Він також керував мітингом проти бідності та підвищення тарифів у Дніпрі 15 травня 2015 року, де протестувальники так само, як і в Одесі та Запоріжжі перекривали вулиці із закликом до президента Петра Порошенка та прем’єр-міністра Арсенія Яценюка скласти їхні повноваження. Ті самі вимоги висувалися під час акції з перекриттям вулиць у Харкові 25 травня 2015 року.

Таким чином, злам кремлівської пошти виявляє, що після провалу проекту «Новоросія» Росія продовжила застосовувати тактику підбурення протестів проти українського уряду, проте в менших масштабах. Організовані передовими групами, ці протести використовували вразливі сторони України, актуальні на той час, спрямовані на роздування наявних проблем та створення «фронту» підтримки, розповідаючи, наприклад, що Євромайдан був буцімто «путчем за підтримки США». Чиновники Кремля контролювали практично більшість аспектів проведення протестів і отримували звіти про їхнє проведення одразу після події. Загалом ретельний контроль є рисою всіх диверсійних дій в Україні».

Політична мережа, мета якої — вживлення кремлівських «меседжів» в українських ЗМІ для деморалізації нації

«Цікавий документ від 18 липня 2014 року, пересланий Олексієм Чеснаковим (Олексій Чеснаков — один із провідних кремлівських аналітиків. — Ред.) Владиславу Суркову, подає унікальний погляд на технології поширення російських пропагандистських «меседжів» в українському медіа-просторі. Ці «меседжі» були розроблені для деморалізації українців. Документ під назвою «Тематичні лінії для роботи з політичною мережею на 20—27 липня 2014 року» містив список тем і повідомлень до них, які мала просувати через ЗМІ прокремлівська мережа «інформаційних агентів».

Однією з тем була катастрофа малайзійського «Боїнга» рейсу MH17. Хоча ця катастрофа не є центральним питанням цього дослідження, документ є ще одним свідченням цинізму, з яким російська влада підходила до інформаційних контркампаній, щоб заплутати 

аудиторію та приховати відповідальність Росії за цю трагедію. Документ містить вісім потенційних тез для аргументації в межах цього питання: «Провокація Києва спрямована проти «ДНР» і «ЛНР»; Київ за підтримки Заходу намагається перекласти вину на Росію та Путіна особисто; малайзійський літак був направлений через територію, де ведеться антитерористична операція» — припущення, що щось сталося помилково або відбувся саботаж чи провокація. Інші тези: «Є підстави вважати аудіозаписи, на яких повстанці нібито обговорюють те, як збивали цивільний лайнер, змонтованими — це привід для прямого втручання НАТО; порівняння падіння малайзійського «Боїнга» з убивством Франца Фердинанда — київська влада провокує нову світову війну».

Документ також містить рядки з критикою поправок до Конституції президента Петра Порошенка («поправки є ширмою для формування напівдиктаторського режиму») щодо необхідності перемир’я з «Новоросією». Теза з листа Чеснакова: «Київ повинен визнати республіки «Новоросії» як реальних суб’єктів переговорного процесу». Там також є загалом негативні й деструктивні тези з метою підточити моральний дух українців. Це зокрема такі теми: «Як довго протримається українська армія?», «Погіршення соціально-економічної ситуації» та «Війна олігархів». Також згадується таке: «У проекті змін до Конституції від Петра Порошенка відсутні поправки для належного реформування судової системи і Генеральної прокуратури» тощо.

Ці інструкції, вірогідно, були розіслані (та оплачені) прокремлівським «лідерам думок» із кола журналістів і політиків, які поширювали затверджені Кремлем «меседжі» у виданнях на свій вибір. В електрон-ному листі «лідерів думок» поділяють на кілька категорій: «неефективні персоналії», «персоналії середньої ефективності», «нестатусні ефективні персоналії», «статусні персоналії», «запасний список». Серед них були журналісти, історики, редактори, політологи, політики, зокрема народний депутат від Комуністичної партії та координатори крайнього лівого руху «Боротьба».

Пошук у системі «Google» показав, що політична мережа поширювала стратегічні «меседжі» на платформах, до яких її учасники мали доступ. Колишній кремлівський радник Олександр Некрасов використав особу Франца Фердинанда для попередження про нову війну в матеріалі на «CNN», те саме зробив журналіст Віктор Руднєв у публікації із заголовком «Провокація з малайзійським «Боїнгом»: кому вигідно?» на сайті Korrespondent.net.

Щодо «приреченості» української армії Мікаель Чагалян, «нестатусна ефективна персоналія» згідно з класифікацією Кремля, вживив тезу про підкорену українську армію в матеріалі на сайті rian.com.ua: «5 000 українських військовослужбовців були оточені повстанцями». А от журналіст із «запасного» списку Кремля  Юрій Лукашин розмістив публікацію під назвою «АТО на грані колапсу» на Korrespondent.net. У ній розкриваються всі сім деморалізаторських «меседжів» Кремля.

Такий метод поширення російських ідей найскладніше розпізнати, адже вплив Росії на її «рупори» ідентифікувати проблемніше, ніж її вплив на ЗМІ. Це також називається «килимовим бомбардуванням» і є запорукою успішних PR-кампаній: поширювати подібні повідомлення одночасно через багато каналів — і таким чином створювати ілюзію реальності».

Глузування, загострення суперечностей і «вкидання» новин

«Поштова скринька Ардзінби висвітлює кілька тактик роботи зі ЗМІ та просування «меседжів» у соціальних мережах, які прокремлівські сили застосовували для де-стабілізації України. Добре відома тактика глузування або «тролінгу» опонентів у соціальних мережах була частиною щоденної діяльності харківської та запорізької активістських груп, фінансованих Кремлем. Група Давидченка регулярно узгоджувала з Ардзінбою «меми» та карикатури для «тролінгу» в соціальних мережах. Глузування було характерною рисою багатьох вуличних акцій Кремля. Теми підбиралися дуже майстерно. В Одесі Давидченко використовував негативне ставлення українців до одностатевих шлюбів для поширення негативу щодо європейської інтеграції. На одному з плакатів українські політики були переодягнені в учасників гей-параду з написом «Ми йдемо в Європопу». Цей плакат, який вивісили в Одесі, був погоджений організаторами акції із заступником Суркова (такі огидні зображення українських лідерів продукувалися сотнями і поширювалися у соц-

мережах зокрема за допомогою «ботів». Ми побачили це, досліджуючи мережі спільнот у «Фейсбуці», які під виглядом патріотів поширювали проросійські «меседжі». — Ред.). Плакат, вивішений на одній із будівель в Одесі, як бачимо з фотографій, які Давидченко надіслав Ардзінбі, був погоджений із заступником Суркова в попередньому листуванні та спровокував вибух у ЗМІ й соціальних мережах. Про це йдеться в одному з оглядів преси, який отримав Ардзінба. Повішені опудала прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та президента Петра Порошенка також отримали широке висвітлення в ЗМІ, так само, як і плакат із закликом про допомогу до Володимира Путіна».

 «Паралельно з діяльністю в соціальних мережах («ВКонтакте» та «Facebook») та управлінням групами Кремль застосовував тактику  «вкидання» новин. На відміну від брехливих новин, «вкинуті» новини необов’язково брехливі. По суті, це емоційно заряджена інформація, яка швидко поширюється через підготовлені канали. Мета «вкидання» як відносно нового феномену — маніпулювати увагою аудиторії. Команда Ардзінби використовувала цю тактику, щоб підсилити «меседжі» та проштовхнути їх у провідні ЗМІ. Це відбувалося завдяки узгодженому поширенню повідомлень у соціальних мережах із допомогою спеціального програмного забезпечення.

Прикладами таких «вкидань» є поширення «спаму» в соціальних мережах із брехливою новиною про загрозу вибуху/ бомбардування або новини на кшталт «Активіст закликає до громадського контролю на Запорізькій атомній станції» з натяком на те, що нібито відбувся витік радіоактивних речовин під час заміни російських паливних компонентів на американські».

Операція «Єврореалізм», або «Україна має забути про ЄС»

«Якщо й так відомо, що Кремль заохочував вороже ставлення до євроінтеграційного напрямку України, то інформація з пошти Суркова свідчить, що він також брав участь у створенні інституту в Києві, який би це просував, — фонду «Українська політика». Ключові тези «єврореалізму» такі: ЄС не ставиться серйозно до можливого членства України, інтеграція провалиться, Україна мусить усвідомити це та зрозуміти, що її місце з Росією. Хоча, як стверджував голова фонду «Українська політика» Кость Бондаренко, ініціатива «Єврореалізм» була заснована праворадикальною популістською партією євроскептиків «Альтернатива для Німеччини», Сурков отримав від Бондаренка текст доповіді 30 червня 2015 року. А вже за тиждень відбулася її презентація на круглому столі.

Незрозуміло, чи замовляв Сурков підготовку цієї доповіді, але факт того, що документ був надісланий йому до офіційного оприлюднення, вказує на те, що Кремль брав участь у проекті. Захід називався «Євроінтеграція України: очікування та реальність» і мав відбутися 6 липня 2015 року в Києві. У доповіді висловлюється думка, що «ЄС не готовий розглядати Україну як повноправного партнера, тому необхідно шукати інші шляхи розвитку», і міститься заклик до України «зняти рожеві окуляри єврооптимізму».

Висновки

Злам пошти Суркова демонструє, як Кремль поширює політичну владу над суспільством, вивчаючи думку аудиторії та ретельно підбираючи «меседжі» для маніпуляції та схиляння його на бік Росії. Покладаючись на аналіз експертів та «інсайдерів», Кремль ретельно та гнучко вишукував психологічні розбіжності, використання яких давало змогу спричиняти хаос в Україні. Методи включали проникнення в українські ЗМІ, створення нових видань, підтримку мережі лідерів громадської думки та політичних аналітиків, які поширювали б «меседжі» Кремля в українських і російських ЗМІ, а також побудову співпраці з крайньо-правими партіями ЄС та «озброєння» культури (не варто демонізувати Владислава Суркова, він просто коліщатко у великому механізмі війни проти України, і в разі його заміни на іншого виконавця нічого не зміниться. — Ред.).

Тексти.org.ua