Суперечливе кліматичне потепління

Більшість нашого люду вже, певно, не раз чула про глобальне потепління клімату, яке нині відчувається, і про те, що воно вельми загрожує людській цивілізації. Схоже, що такому висновку віддають перевагу наші засоби масової інформації і пропагують саме його. Однак існують і маловідомі нам погляди, які заперечують це твердження. Причому дотримуються їх авторитетні вчені й пояснюють вагомими аргументами. Основні з них і навела у своїй публікації під назвою «Церква глобального потепління» в «Новій газеті» відома журналістка й письменниця Юлія Латиніна. Думається, подана нею інформація буде цікавою і для читачів «Вечірки», спонукає їх до роздумів щодо цієї важливої проблеми. 

Прихильники потепління широко проголошують, що внаслідок виробничої діяльності людства, спалювання колосальної кількості різних видів палива в атмосферу планети потрапляє велика маса різних газів — переважно  оксиду вуглецю (СО2). І це призводить до виникнення парникового ефекту, зростання температури на земній кулі, а потім потягне за собою танення льодовиків, підвищення рівня води в морях та океанах, розширення пустель, нестачу питної води та продуктів харчування для людей і тварин, що спричинить грандіозні потрясіння в житті сучасної цивілізації. 

Насправді ж така точка зору не є повністю доведеною аксіомою, бо збільшення кількості СО2 може бути не згубним фактором, а навпаки — сприятиме зростанню біологічної маси на планеті. Так, впродовж докембрійського геологічного періоду кількість оксиду вуглецю в атмосфері вдвадцятеро перевищувала нинішню. І це послугувало виникненню й поширенню дерев, кущів та іншої рослинності. Вона була настільки буйною, що саме від неї нам дісталися потужні родовища вугілля, нафти й газу. Оксид вуглецю сприяв також утворенню покладів вапняку, мармуру, ракушняка. І нині збільшення цього газу в атмосфері слугує озелененню планети. Із 2008 р. продуктивність біосфери на ній зросла на 6,2 відсотка. Із 1881 р. врожаї культурних рослин підвищилися на 95 відсотків. Можна навести і ближчий нам приклад: у 1930-х роках наші колгоспи боролися за 100-пудовий урожай зерна (себто 16 центнерів із гектара), а минулого року середня врожайність зернових в Україні становила 48,9 центнера з гектара.

Чимало трагічних прогнозів прибічників теорії парникової загрози були спростовані часом. Так, вони пророкували, що  2010 р. кількість біженців із Сахелю — зони напівпустель поблизу африканської Сахари — сягне 50 млн. осіб. Насправді ж спостерігається протилежне. Там поліпшилися умови для рослинності, і чимало кочівників повернулися на колишні пасовища. Поширювалися й передбачення про те, що в результаті потепління до того ж таки 2010 р. будуть затоплені узбережжя морів та океанів, на яких живуть близько 400 млн. людей. На щастя, цього не сталося, а зникнення загрожує тільки незначним за розмірами островам у Тихому океані.

Журналістка посилається й на Нобелівського лауреата Івара Гівера, який наводив дані про те, що з 1998-го по 2012 р. кількість СО2 в атмосфері зросла на 16 одиниць, але в результаті цього температура підвищилася не на 0,1 градуса, як розраховували, а тільки на 0,05 градуса. Це  визнала й спеціальна комісія ООН. Авторитетні американські вчені Фредерік Зейтц і Роберт Ястроу звернули увагу на іншу особливу обставину: впродовж ХХ ст. температура на поверхні земної кулі підвищилася на 0,8 градуса. Причому це зростання відбувалося не поступово, як належало б, а з коливаннями. Зокрема в період з 1910-го по 1940 р. температура  піднялася на 0,5 градуса, а потім, із 1970-х по 1990-ті роки, — іще на півградуса. А між цими періодами сталося похолодання, через яке загальний рівень потепління й становить усього 0,8 градуса. Полтавці старшого покоління можуть підтвердити: справді, зими 40—60-х років були вельми холодними й багатосніжними. Так, у грудні 1941 р. в Полтаві морози не раз «зашкалювали» за 30 градусів. А потепління клімату в 1910—1930 роках аж ніяк не можна пов’язувати зі зростанням кількості оксиду вуглецю в атмосфері, адже в той період у світі ще було дуже мало автомобілів, теплових електростанцій і великих промислових підприємств. Тодішні кліматичні коливання вчені пояснюють не чим іншим, як змінами потужності сонячного випромінювання. 

Подібні ж погодні зміни начебто спостерігалися й у ХІХ ст. До речі, у нашій місцевості чимала засуха, що сталася в 1833 р., спричинила значний недорід. Але масового голоду, як у 1933 р.,  не було, бо тодішня (хоч і кріпосницька) влада організувала  благодійну допомогу потерпілим, подбала про підвезення хліба з інших регіонів країни. А не забирала в селян усі продукти, як це робив сталінський режим.

Ще 1992 р. відомий американський метеоролог Фред Сінгер зазначав, що потепління найбільше позначається на територіях із помірним кліматом, а в екваторіальних широтах в основному призводить до підвищення вологості погоди. У цілому ж на планеті воно не виходить за межі кліматичних коливань, що спостерігалися й раніше. Підтримкою такого висновку може бути наведений Латиніною приклад, що схожа ситуація начебто спостерігалася на нашій планеті 5 тисяч років тому, коли температура на ній підвищилася теж на 2 градуси, чим нині нас усіх дуже лякають. І це призвело до потепління в Європі, частих дощів на Близькому Сході, саме тому тоді там і розквітли відомі людські цивілізації, а більшість площ сучасної пустелі Сахари нагадувала степи з буйною рослинністю.

Низку інших вагомих доказів, які заперечували загрозу парникового ефекту, наводили у своєму листі в ООН у вересні 2019 р. 500 учених із різних країн. Однак чимало спеціалістів все ж не погоджуються з їхніми твердженнями, наводять свої переконливі докази згубного впливу потепління та вирішальної ролі в ньому оксиду вуглецю. Наприклад, запевняють, що за останні 10 років викиди парникових газів в атмосферу збільшилися на 40 відсотків. Тому цілком закономірно, що це посилило процес потепління  на планеті. За останні 20 років зафіксовані особливо спекотні літні місяці, починаючи з 1891 р., що й призвело до грандіозних лісових пожеж. Українська центральна геофізична обсерваторія вказала, що 2019 р. став найтеплішим за всю історію метеорологічних  спостережень, починаючи з 1881 р.

І схоже, що ця  дискусія триватиме ще дуже довго, бо наука поки не в силі дати однозначне, твердо доведене пояснення, як же саме формується клімат на планеті, чому вона зазнає тривалих або короткочасних періодів то зледеніння, то потепління. Однак прикро, що ця суто наукова дискусія часто набуває політичного забарвлення, навіть призводить до зростання напруженості у міждержавних відносинах. Так, керівництво Республіканської партії США і особливо нинішній президент цієї провідної у світі країни Дональд Трамп не вбачають  загрози світові від потепління клімату. Зате їхні суперники з Демократичної партії дотримуються прямо протилежного погляду й виступають як активні борці з цим явищем. Широко відомим став фільм про небезпеку потепління, створений екс-президентом США Альбертом Гором. За це він навіть удостоєний звання лауреата Нобелівської премії.

Рішучі вимоги активніше вести боротьбу з парниковим ефектом висувають своїм урядам партії «лівого» та «зеленого» ідеологічних спрямувань у країнах Західної Європи. І варто наголосити: їхня значна заслуга в тому, що останнім часом там чимало зроблено для захисту природи. 

Зокрема різко зросло виробництво електричного струму з відновлювальних джерел енергії, використання електроавтомобілів, посилилася боротьба з надмірним застосуванням пластмасової тари, із забрудненням повітря транспортом. Спорудження досконалих очисних споруд посприяло очищенню води в багатьох ріках. Так, Дунай уже не несе тонн бруду в Чорне море, як це спостерігається в Дніпрі. Кількість парникових газів, що надходить в атмосферу з територій країн Європейського Союзу,  порівняно з іншими промисловими регіонами досить скромна — 9,1 відсотка від загального рівня. Однак керівництво цього об’єднання поставило завдання до 2050 р. досягти нульового рівня таких викидів.

Але наполеглива турбота  про збереження природи наштовхується на нерозуміння та спротив. Особливо з боку таких держав, як США (звідти в атмосферу потрапляє 14 відсотків парникових газів), Китаю (30 відсотків), Бразилії, Австралії та низки інших країн із розвиненою промисловістю. Тому під тиском супротивників потепління чергова міжнародна кліматична конференція, що відбулася у грудні 2019 р. в Мадриді, так і не змогла ухвалити головних рішень щодо врегулювання вуглецевих квот державам на 2020 р., а лише закликала уряди активніше дбати про зменшення шкідливих викидів в атмосферу. 

Отже, дискусія щодо ролі парникових газів триватиме й надалі. І важко передбачити, хто ж виявиться ближчим до істини. А яким має бути ставлення до цієї проблеми простих людей, так би мовити, звичайних споживачів клімату? Думається, більшість читачів погодиться з висновком, що в святій справі збереження природи краще перестрахуватися, перестаратися, аніж нічого не робити і сподіватися, що все якось само собою з’ясується й розсмокчеться. Тож нам треба не надіятися лише на рішення влади, а й самим діяти. Не розкидати сміття довкола своїх поселень, а привчатися його сортувати, як це роблять у Західній Європі ще з 1980-х років, не палити стерні та сухостою, не вирубувати лісосмуг, а прагнути посадити й виростити хоча б кілька дерев. Ці та інші  прості дії під силу кожному. А чи допоможуть вони зберегти природу? Безперечно. Як наставляли древні мудреці, старайся замітати перед своєю оселею — і в світі стане чистіше. 

Валентин ПОСУХОВ,

журналіст